2.4.4. Посилення екзистенційного впливу літератури з допомогою унаочнення

Унаочнювання - один із загальних дидактичних принципів навчання в школі. У викладанні української літератури він здійснюється специфічно.

Специфіка викликана тим, що йдеться про вид мистецтва - художнє слово, про науку - літературознавство, також література в школі широко пов'язана з життям - оповідається життєпис письменника, характеризується історична епоха, згадуються твори інших видів мистецтва як контекст до літературної творчості, - кожна з ланок літературної освіти вимагає особливого унаочнення.

Значення наочності різноаспектне: вона може бути джерелом нової інформації, може сприяти поглибленню й закріпленню набутих знань, може створювати відповідний літературному матеріалу настрій, може виводити учня у сферу суміжних наук і мистецтв, чим сприяти інтеграції знань школяра.

Психологічною засадою ефективності наочності є збудження нею роботи різних видів пам'яті. При вдалому застосуванні наочного посібника відбувається запам'ятовування не тільки логічне, а й емоційне, образне, органи чуття створюють свої "сторінки" в пам'яті людини: слух, зір, pyxo-моторні дії, запах, смак - усе може сприяти літературній освіті учня. Вразить картина французького імпресіоніста, проаналізована на уроці паралельно з новелою М.Коцюбинського "Intermezzo", - краще запам'ятається насичений імпресіями художній текст. Вірш, прочитаний на позакласному заході у літе-

162

pній кав'ярні, при свічках, коли око вабили святкові сукні, смакувала кaвa і літали пахощі парфумів, вкарбується в пам'ять на все життя. Жалібна емоція, що панувала на уроці про роман В.Барки "Жовтий князь", коли звучaли "Лакрімоза" з реквієму В.-А Моцарта та "Вічная пам'ять", залишиться в пам'яті щемким спогадом і не дасть забути історичне минуле нації, зображене письменником.

Методична засада використання наочності - доцільність. Кожне демонстрування або програвання наочного посібника слід продумати, визначаючи: для чого застосовувати, як підготувати учнів до сприйняття, як організувати навчальну ситуацїю, в центрі якої буде наочний посібник, як логічно пов'язати цю навчальну ситуацію з іншими на уроці.

Л.Кулінська у праці "Екранні та звукові посібники на уроках української літератури" [143] радить учителеві робити коментарі таких типів:

1. Лінгвістичний (коли пояснюються невідомі учням слова).

2. Історично-побутовий (коли пояснюються певні історичні імена, назви, події, речі).

3. Історико-літературний (тлумачаться літературні факти та події).

4. Ідейно-стильовий (пояснення пов'язано з вивченням структури твору).

Використання наочності на уроці не повинно бути безцільним, виключно розважальним: воно має сприяти досягненню мети уроку - навчальної, виховної, розвивальної. Серед останніх методичних посібників з використання наочності назвемо передусім працю С.Жили "Вивчення української літератури У взаємозв'язку з образотворчим мистецтвом" [102]. Це дослідження допоможе вчителеві викладати українську літературу як мистецтво слова в зіставленні з іншими видами мистецтва. Авторка надає конкретну допомогу педагогові, подаючи таблиці, що містять теми з літератури та відповідні твори образотворчого мистецтва, які можуть залучатися до їх вивчення, із зазначенням альбомів, в яких вміщено репродукції (те саме стосується музики).

Проблема класифікації є, на жаль, гострою в методичній науці. Спричинена вона тим, що методи сти не завжди називають ознаку, яку кладуть в її основу, - ознака має бути одна, подаватися перед наведенням типів явища, які класифікуються. А от класифікацій може бути кілька, бо ознак у явища багато.

Б.Степанишин називає такі наочні методи викладання української літератури [256, 132-137]: ілюстрування, програвання, демонстрування. Систематизує наочні посібники як зорові та слухові. До зорових відносить образотворчі, схематичні, технічні, предмети в натурі. Виокремлює саморобне

163

унаочнення (таблиці, фото, записи на дошці) та технічні засоби навчання: програвач, магнітофон, відеомагнітофон, епідіаскоп, кіноапарат, телевізор.

Є.Пасічник, посилаючись на наукову традицію, виділяє такі види наочності [211, 355]: предметна і образна (документи, першодруки, книжки, скульптури та інше), словеснообразна наочність (звучання художнього слова у мистецькому виконанні), умовно-схематична наочність (літературні карти, таблиці, схеми), динамічна синтетична наочність (аудіовізуальні засоби), картини та ілюстрації.

Пропонуємо іншу класифікацію наочності для літературної освіти учнів. В основу кладемо ознаку: зміст навчального посібника. Назвемо види:

1. Передусім, це - саме художнє слово, яке має звучати на уроці в майстерному виконанні: читає вчитель, вмикається звукозапис акторського виконання, читає обдарований, підготовлений учень. Б.Буяльський вважає, що вчитель має постійно нагадувати учням вимоги, які обумовлюються змістом і специфікою виразного читання, а саме [49, 135]:

2. Необхідно вчитатися в текст, щоб збагнyти, що хотів сказати автор, змалювавши ту чи іншу картину чи ситуацію, як він сам ставиться до зображеного ним.

3. Виконавець не може бути байдужим до того, ЩО він збирається декламувати: його завдання - відбити ідеї, почуття і настрої автора, а також своє особисте ставлення до твору, який він читає.

4. Хто читає вголос, той мусить адресувати своє читання слухачам (наразі класові). І йому треба намагатися читати так, щоб слухачі правильно зрозуміли його, щоб вони перейнялися його ентузіазмом, його настроями.

2. Твip суміжного мистецтва або йогo фрагмент. На уроках літератури часто відбувається вихід у суміжне мистецтво, яке треба унаочнювати. Школярі знайомляться з творами живопису, музики, скульптури, архітектури, театру, кіномистецтва. Вони можуть бути створені на літературній основі, з більшою чи меншою точністю відбивати літературний твір, що вивчається.

Особливо потрібні школі записи спектаклів за п'єсами, які вивчаються, бо драма як літературний рід не мислиться поза театром, пишеться для сценічного втілення. Те саме стосується кінодраматургії: пишучи свої кіноповісті, О.Довженко уявляв Їхнє життя на екрані.

Інсценізації епосу більш далекі від задуму письменника, внесення твор-

164

чої манери сценариста та режисера в них більш вагоме. Художні кінофільми можуть бути екранізацією драми чи епосу ("Тіні забутих предків", "Лісова пісня"), можуть бути біографічними ("Сон", "Іду до тебе").

Малярські роботи, використані на уроці в репродукціях чи копіях місцевих художників, бувають різноманітними за зв'язком з літературою. Це - графіка, ілюстрації до творів, картини, написані за мотивами творчості, портрети письменників, полотна, які є суголосними темі, настрою чи стилю літературного твору. Особливе місце посідають картини, написані письменниками, які мали малярський талант. Вони допоможуть збагнути творчу особистість У її багатогранності й духовній цілісності.

Це стосується найбільшою мірою Т.Шевченка, репродукції картин якого обов'язково присутні на уроці. Скульптура, як правило, є зображенням письменника або його літературного героя. Архітектурні шедеври нас цікавлять у зв'язку з вивченням певної епохи в мистецтві (наприклад бароко).

Музика має часто лунати на уроці, особливо при вивченні лірики. Звучать вірші, покладені на музику і виконані талановитими співаками, пісні й романси. Учні слухають фрагменти з опер і балетів, ораторій та симфоній, написаних за творами літератури - поемами, драмами, епосом. Задля створення потрібної для зустрічі з літературним твором емоційної атмосфери учитель використовує музику, суголосну настрою твору, що вивчатиметься.

Специфіка зустрічі з твором іншого мистецтва в тому, ЩО кожний вид мистецтва має свої закони та виражальні засоби і їх треба тлумачити зі знанням справи. Тут необхідна естетична ерудиція вчителя. Твори двох мистецтв треба зіставити і визначити: що підкреслив митець у літературній основі, які виражальні засоби використав, у чому особливість його індивідуального прочитання художнього тексту. Отже, при паралельному розгляді творів двох видів мистецтв знаходимо спільне й відмінне у концептах та мистецькій специфіці.

Художнє фото теж вважається видом мистецтва. Воно широко застосовується вчителем як ілюстрація до пейзажної лірики, як засіб створення відповідного темі настрою на уроці. Мистецьки виконані фото із зображеннями рідної природи, місць, пов'язаних з життям наших письменників, учитель старанно збирає і робить емоційно наснаженим фоном уроку. Діапроектор з добіркою гарних слайдів використовуємо й під час уроку, і на засіданні гуртка чи клубу.

165

3. Документ, що відбиває факт історії народу чи особи. Достовірність iнформації, яку ми несемо дітям, підтвердять документальні дані, використані на уроці. Передусім історичні. Наводимо документальні фото та кiнокaдри, які передають особливості епохи (голод, війну, наукові та мистецькі відкриття, революції). Документи особистого характеру додадуть достовірності розповіді про письменника - показуємо копії листів, рукописів, фотопортрети різних років, фото у колі рідних і друзів, документи про нагородження, про ув'язнення українського письменника, ті, що засвідчують його переслідування владою. Документи - жорстка річ, з фактами не посперечаєшся, їх треба приймати у всій їхній повноті. Історична доля України і особисті долі вітчизняних художників слова були драматичними, а часто й трагічними - не треба боязко оминати цього на уроці. Говоримо правду мовою документу. Наприклад, читаємо ВИРОI< суду і особисто царя, винесений Т.Шевченкові; показуємо жахливі фото виснажених голодних дітей 1933-го; приносимо на урок документи про допити, катування та розстріли письменників за сталінщини; хай документи розкажуть про випалені села другої світової і про подвиги воїнів українців, які воювали із загарбниками батьківщини; репресії недавнього часу, брежнєвщини, жертви яких, живі та ті, що пішли від нас назавжди, також не повинні бути забуті. Революційні події здобуття Україною в кінці ХХ ст. державної незалежності також проілюструємо з допомогою документів, адже в цій боротьбі за суверенітет взяли участь письменники, у тому числі й ті, творчість яких вивчається в школі, - І.Драч, Д.Павличко, О.Гончар та багато інших.

4. Науково-популярний посібник. Посібники цього роду мають стати першими помічниками вчителя, сподіваємося, так воно й буде в недалекому майбутньому. Українське телебачення нині пропонує незначну І кількість навчальних передач на деяких каналах. Учитель при змозі має записувати ці передачі і потім використовувати цілком чи фрагментарно на уроках. Тележурналісти готують їх талановито, плідно використовуючи можливості телеекрану: монтують виступи шановних науковців про письменника та його твір, панорами рідних місць, читання його твору в акторському виконанні, фрагменти зі спектаклів та екранізацій, дають проникливий музичний супровід, використовують аудіозаписи виступів письменника або й документальні кадри з ним 4мим, запрошують на передачу його рідних та друзів зі спогадами тощо. Поки що вчителеві більш доступні навчальні діафільми та, меншою мірою, кінофільми. їх ми використовуємо фрагментарно, бо часто вони застарілі за змістом,

166

відбивають компартійну ідеологію, панівну в часи їх створення. Науково-популярні посібники можуть стати основним джерелом нового навчального матеріалу, а можуть доповнити слово вчителя чи статтю підручника.

5. Народознавчий посібник. Народознавчі посібники конче необхідні при вивченні учнями фольклору та літературних творів з потужними фольклорними впливами та мотивами (а це стосується майже всіх класиків нашого письменства). До посібників такого змісту належать аудіо та аудіовізуальні записи народних традицій, свят, обрядів. Українська народна пісня може звучати на уроці у виконання оперної співачки, а може - в автентичному варіанті співу простої трудівниці. Призбираний членами народознавчого гуртка народний одяг, предмети побуту та приклaднoгo мистецтва, народні музичні інструменти, ритуальні предмети (дідух) допоможуть зримо уявити картини та події, зображені у фольклорних та близьких до них літературних творах.

6. Науковий посібник. Науковими посібниками є літературознавчий словник, літературна енциклопедія, наукові часописи, теоретико-літературні таблиці й схеми, літературні карти, які використовуються задля того, щоб учні отримали літературну освіту на сучасному науковому рівні.

7. Книга. Книга сама по собі є прекрасною наочністю, бо в ній триває життя художнього слова, яке вивчається. Вона і документ, і мистецький витвір, містить наукову чи науково-популярну передмову. Наголошуємо на тому її елементі, який допоможе досягти мету уроку. Показуємо, наприклад, копії першого видання "Кобзаря" і рукописної збірочки періоду "трьох літ" Т.Шевченка, скромні першодруки шістдесятників, копії недрукованих за життя автора поетичних збірок В. Стуса, прекрасно ілюстровані відомими художниками новели В.Стефаника та "Енеїду" І.Котляревського. Книжкова виставка з різними виданнями творів письменника та книгами про нього - це обов'язкове унаочнення до уроку.

8. Природа. Про роль вічно живої і рідної нам природи у вихованні дитини, зокрема у формуванні її образного мовлення, науково переконливо й сердечно розповів В. Сухомлинський. Букет квітів чи осіннього листя, кетяг калини, степова ковила не тільки прикрасять урок, але й набудуть символічного значення, допоможуть дітям глибше сприйняти художній твір або письменницьку долю. Квіти проілюструють, наприклад, інтимну лірику В.Сосюри, калина - долю В.Стуса, ковила - лірику Є.Ма.1Jанюка, кленове листя - новели В.Стефаника... Урок на лоні природи

167

проводиться зрідка, детально продумується: у ньому все важливо - бездонні небеса, і дерева й трава, і хвиля на річці чи морі; головним же, здебільшого, стає сезонний стан природи, читаються цикли віршів: наприклад, навесні - "Мелодії" Лесі Українки, восени - "Осінні Kapнaвали" Л.Коcтeнко. Такий урок - завжди трохи спектакль просто неба, підготовлені вчителем учні стають його акторами: читають вірші, виступають не з доповідями, а з особистісно-образними розповідями про прочитаний твір та його автора. Залучення природи як декорації або як учасника уроку літератури вимагає особливо теплих, довірливих стосунків між учителем та учнями.

9. Екзистенційна наочність. Це - той феномен, який наочністю може бути названий дуже умовно, бо ж йдеться про унаочнення твору, наукової думки або біографії письменника власним, учительським досвідом, Порухом душі, сприйняттям і осмисленням. Коли вчитель каже на уроці:

"Я розумію цей образ так,,", "Я відчуваю настрій вірша таким...", "Мені пригадується схожий момент з власного життя...", "Я була в будиночку І цього письменника, там нині музей...", "З цим письменником я зустрічалася, це було так..." - він, може, найпереконливіше унаочнює літературу. Наприклад, сьогодні, коли неоднозначно оцінюють творчість шістдесятників, які протягом життя писали іноді протилежні за ідейним змістом речі, кажу: ось мій блокнотик студентських років, погортайте тут є вірші Д.Павличка "0 рідне слово!”, "Якби я втратив очі, Україно...". Мама співала мені "Впали роси на покоси...". Д.Павличко приходив до нас поезією освячення рідного, таким западав у дymy. Значить святість рідного завжди була в його душі, було в ній і інше, те, що змінилося згодом - ставлення до політичних ідей та історичних подій, для мене це ставлення не мало значення, пройшло повз свідомість, а от "Два кольори" і "Лелеченьки" стали для душі сходинками вгору.

Теорію оформлення літературного кабінету детально розробив В.Цимбалюк [298], учителі та методисти її розвивають, рекомендуючи технічне обладнання та методи систематизації навчального матеріалу. А.Слюсар, приміром, пропонує вчителям зробити стенд у вигляді розкритої книги 3 розділами [250, 18-19]: "Нові лауреати", "Прочитай", "А яка твоя думка?", "Нам пишуть" (лиcтyвання з письменниками, музеями, науковцями, гуртками з інших шкіл), "Поетичне перо", "У світі літератури Та мистецтва", "Запитуй - відповідаємо", "Літературні ігри та гумор". Корисним є також зарубіжний досвід. Американські науковці, наприклад, розробили та апробували створення старшокласниками, при груповому навчанні, "галерей

168

(261). Цей прийом використовуємо у такий спосіб, кожна грyпа вивішує в кабінеті великий аркуш з результатами аналізу художнього тексту в певному аспекті (наприклад, визначення теми, ідеї, проблеми, моментів організації сюжету, стильової домінанти тощо). Інші грyпи дописують свої коментарі на тих же аркушax, оглядаючи "галерею", учнівські здобутки: підсумовує вчитель, спільно з учнями-експертами.

Звертаємо особливу увагу на текст у оформленні кабінету. Це ті висловлювання, які будуть протягом року або й кількох перед очима дитини, вона їх обов'язково запам'ятає, - хай у її душу ввійде найкраще з рідної літератури, тому добираємо текстове оформлення кабінету дуже ретельно, за строгими критеріями фрази мають бути лаконічними:, містити глибоку виховного змісту думку, виражену в яскравому образі, влучно відбивати духовну та мистецьку сутність особи письменника. В цілому слід уникати повторів думки й образу.

Кабінет літератури посідає особливе місце серед шкільних навчальних приміщень. Він поєднує в собі дидактичну функціональність та естетичну вишуканість. оформлений У певному стилі, який має бути витриманий до деталей, кабінет легко перетворюється на затишне місце для проведення поза класних літературних заходів, є зручним місцем для спілкування учнів, які люблять літературу, поза уроками, лiтературний кабінет є захищеним простором, якого психологічно прагне дитина, щоб встyпити у щирий діалог з iншими (серед яких і художня книга) та самозаглибитися.

Наочність є реальним явищем, яке має бути не просто фоном уроку літератури, а фактом, що увійде в існування молодої людини і сприятиме її вільному самотворенню. Її чуттєве сприйняття - зором, доторком, слухом - набуває екзистенційного значення, якщо поєднується з особистісною думкою та емоцією. Учитель дає власний приклад такого поєднання, стаючи активним учасником діалогу з наочністю, а не її відстороненим дeмонстрантом.

2.4.5. Екзuстенціально-діалогічні аспекти позакласної роботи з літератури

Літературна освіта в школі здійснюється не тільки на уроці, а й позакласно. Передусім, шляхом індивідуальних занять. Заняття проводяться зі слабкими учнями з метою поліпшення їхніх знань, і з обдарованими учнями - задля розвитку їхніх здібностей, розмовляючи зі слабким учнем, педагог спонукає його до кращого навчання, він пояснює йому, як робити літературознавчий аналіз тексту, дає

169

індивідуальне завдання: прочитати й проаналізувати певний фрагмент епічного твору чи певний вірш з лірики, що вивчається. Корисно розглянути разом період з життєпису письменника. Слід обов'язково відбити зроблене в зошиті, щоб учень міг виступити з цим матеріалом на наступному уроці отримати оцінку і відчути впевненість у своїх силах.

Залишившись сам на сам з обдарованою дитиною, вчитель прочитає і1 літературні спроби, буде делікатними при їх аналізі, дасть поради щодо лектури і художньої практики. Він заохотить виявити талант на уроці - в усних відповідях чи письмових роботах. Щороку вчитель проводить індивідуальні заняття з учасниками філологічних олімпіад, готуючи їх до інтелектуального змагання. Слід познайомити учня із завданнями, які були на минулорічній олімпіаді, проаналізувати помилки, допущені її учасниками. Повторити весь теоретико-літературний матеріал, що вивчено за попередні роки. Потренуватися у літературознавчому аналізі незнайомого художнього І тексту. За програмовими творами, які вивчалися в цьому класі, треба провести узагальнення: про літературну традицію, яка існувала, про появу нових літературних напрямів та їх течій, провідні мотиви у творчості письменників цієї доби, про яскраві індивідуальні ознаки в стилі кожного митця. Нагадуємо старшокласникові, як структурується учнівський твір. Піклуємося про позакласне читання олімпійця, радимо йому, що прочитати із сучасної української літератури, гортаємо з ним останН1 літературні журнали, звертаємо його увагу на цікаві публікації як художні, так і наукові. Наставник спонукає до власної творчості: дає завдання написати твір-мініатюру, перевіряє, вказує на хиби, дає поради, як поліпшити індивідуальний стиль. Обов'язково проводимо літературно-краєзнавчу бесіду, учень має знати коло місцевих митців слова, а також детально творчість тою, хто подобається найбільше.

Індивідуально спілкуємося також 3 дитиною, яка потребує спілкування сам на сам (незалежно від її успішності в навчанні). Учитель відчуває таку потребу конкретної особистості, спостерігаючи за класом на уроці. Йдеться про ті бесіди, в яких навчальне й виховне переплітаються особливо щільно, обговорення літературного питання, яке викликало труднощі або різко негативну позицію школяра, часто виходить за межі мистецтва й стосується його світорозуміння в цілому.

Гурток, студія, клуб, товариство - форми opганізацiї групової позакласної роботи з літератури. Гурток створює вчитель, порадившися з учнями і відчувши Їхню зацікавленість в ідеї. Як правило, гурток охоплює учнів одного, рідше двох паралелей. Гурток, який має одну дидактичну мету, може бyти

170

гуртком шевченкознавців (або дослідників творчості іншого письменника); літературних краєзнавців; української драматургії; фольклорний; художнього читання та іншим. Часто в школі діє просто гурток української літератури, що q . ., u має широке коло завдань і загальну мету: зацікавити дітей вивченням української літератури, дати їм ширші знання. У річному плані гуртка першого типу буде один напрямок дослідження в різноманітті форм роботи. У другого типу - різноманіття напрямків, що змінюють один одного протягом року. Наприклад, одним з напрямків є літературно-краєзнавча робота. Учні відвідують музеї і бібліотеки, створюючи збірки матеріалів про зв'язок з рідним краєм письменників минулого; організовуються зустрічі із сучасними митцями-земляками; відбуваються літературні походи та екскурсії до музеїв інших міст; оформлюються літературні карти; випускаються альманахи творів про рідний край; проводяться виїзні засідання - наприклад у редакції газети. Зі створенням в Україні Малої академії наук з'явилася нагальна потреба у функціонуванні в школі гуртка науково-дослідного напрямку. Його мета допомогти майбутнім філологам знайти себе, розвинути наукові здібності дітей, залучити їх до життя української філології, допомогти здійснити перші наукові пошуки й узагальнення. Підсумком роботи науково-дослідного гуртка є праці його членів, які подаються школою на конкурси Малої академії наук України. Враховуємо екзистенціально-діалогічну думку В.Сухомлинського про необхідність залишати учня наодинці з самим собою. Педагог застеріг учителів від постійних намагань якнайбільше "охоплювати" різноманітними заходами молодь, акцентував необхідність усамітнення дитини, аргументуючи це внутрішньою діалогічністю людини, яку слід розвивати. В.Сухомлинський слушно вважає педагогічною помилкою "прагнення міцніше взяти підлітка за руку й не відпускати його від себе", адже в житті людині нерідко доведеться залишатися "наодинці з своєю совістю" [267,231]. Учитель літератури не тільки організовує позакласну роботу як спілкування учнів і з учнями, а й спонукає молоду людину продовжувати вивчення літератури на самоті, передовсім це стосується дослідницької та белетристичної творчості старшокласників.

Літературна студія об'єднує літераторів-початківців та літературних критиків. На заняття студійці запрошують майстрів слова, розпитують про творчу лабораторію, слухають нові твори. Але головний зміст роботи студії - це надання можливості юним поетам, прозаїкам, драматургам, критикам виступити з читанням власних творів перед зацікавленим слухачем; обмін враженнями й порадами; випуск літературних альманахів власних творів; зустрічі з працівниками місцевої газети, які стають слухачами й рецензентами ама-

171

торів; штудіювання теоретичних основ літературної творчості (наприклад, законів жанру, правил версифікації, естетичних принципів різних літературних напрямів). Аматори можуть добирати до своїх творів суголосні твори з інших мистецтв: читати у супроводі музики, проектувати на екран зображення Картин, оформлювати місце виступу (сцену чи місце біля дошки) рушником, букетом, оригінальним освітленням тощо, щоб посилити враження від свого твору. Підсумкова форма роботи літературної студії - друк творів для шкільного читача. За умови комп'ютеризації шкіл це неважко. Час стіннівок минає, краще замість них випускати літературні плакати, присвячені певному письменникові. Плакат має бути художньо виразним, зі стислим текстом, Що містить головні думки про митця й афористичні вирази з його творів. Текст треба набирати крупним шрифтом. У школі може випускатися справжня періодика: невеликого формату газета про шкільне життя; літературний альманах з творами аматорів художнього слова, найкращими учнівськими творами, написаними за програмою в класі; індивідуальні збірки юних літераторів.

Клуб - організація, яка поєднує навчання й цікаве сучасне дозвілля. Передусім, це гурт однодумців, людей, близьких поглядів та уподобань. Наприклад, клуб шанувальників поезії. Клуб встановлює свою традицію в усьому: правила вступу, форма проведення зустрічей, манера одягатися і спілкуватися. Актив клубу ретельно готує кожну зустріч його членів як свято спілкування між членами клубу, як зустріч з улюбленими творами. У клубних заходах є особлива атмосфера довіри вузького кола близьких за духом людей, взаєморозуміння і поваги до особистої позиції і творчості кожного. Засідання нагадує усний журнал: перегортаються сторінки, кожна продумана як маленький спектакль, веде по сторінках учитель або пара учнів-ведучих. Наприклад, слово літературознавця про поета-ювіляра; читання віночка віршів цього поета групою учнів; виконання школярем музикальної п’єси, емоційно суголосної з поезією; композиція про драматичний момент з життя поета; виконання пісень на його слова; спогади сучасників чи відгуки друзів, які читаються, наче проголошуються їх авторами тут, у клубі. Дати загальну схему проведення засідань не можна, бо кожний митець, про якого йтиметься, сам дасть нагоду для неповторних сторінок усного журналу. Обов'язкова сторінка - читання улюблених віршів при свічках. Якщо клуб працює неформально, ця сторінка не готується вчителем, всі знають про неї , виходять з тим, що підготували самотужки. До клубу запрошують людей, які будуть безперечно цікаві: тут бажані гості барди, письменники, журналісти, літepатурознавці, актори, музиканти. Клубні зустрічі не повинні бути одноманітними. Діти спільних літературних уподобань і розважають ся специфічно: інтелектуальні та творчі кон-

172

курси на улюблені теми будуть їм відпочинком. Угадування мелодій пісень і авторів віршів; продовження поетичних рядків; складання віршів за даним початком (з дотриманням певного принципу версифікації) чи на задану тему; художній переклад поетичних рядків, написаних на плакаті англійською чи iншою іноземною, яка вивчається в школі; діалоги-дуелі з віршованих рядків, які набувають смислового зв'язку; пантоміми та інсценізації за улюбленими творами; переодягання в літературних героїв; пародії; німі картини; епіграми на вчителів та школярів є веселими сторінками зустрічі в клубі. Проводиться вона, як правило, у просторій гарній класній кімнаті, яку оригінально оформлюють і в якій переставляють меблі так, що вона стає невпізнанною. Продумують освітлення: кольорові лампочки, свічки, прожектори. Протягом вечора освітлення може змінюватися, створюючи певний настрій. Клуб завжди має виразну образну назву - "Біла лілея", "Світлиця", "Сучасник". Його члени приходять на засідання й після закінчення школи, роблячи їх ще цікавішими.

Товариство - це об'єднання, яке проводить роботу з предмету кількома напрямами, має секції. Літературне товариство, як правило, створюється у великій школі, воно, власне, об'єднує кілька гуртків: фольклорний, народознавчий, літературно-краєзнавчий, науково-дослідний, драматичний тощо.

Кожна секція працює окремо, має свого керівника, але періодично відбуваються звітні конференції з пленарним і секційними засіданнями. На пленарному засіданні діти показують свої творчі здобутки за різними напрямками іншим шанувальникам української літератури. На секційних кожна секція звітує про зроблене.

Масові форми роботи застосовуються зрідка - раз на чверть у великій школі, раз на півроку в малій. Найпопулярніша - проведення тижня української літератури. На кожний день тижня планується захід, який здійснюють учні певної паралелі під керівництвом свого вчителя. У перший день має бути вивішена велика, яскраво оформлена програма тижня: учні школи знатимуть, куди вони можуть піти, щоб побачити щось цікаве. Наприклад, понеділок: зустріч з місцевими письменником і науковцем; вівторок: виставка і Конкурс на найкращу ілюстрацію до літературного твору; середа: читацька конференція на тему: "Сучасна українська новела"; четвер: конкурс виразного читання поезії; п'ятниця: фольклорне свято для середніх класів і літературний вечір для старшокласників; субота: літературні екскурсії в музеї. Важливо, щоб у тижні брали участь усі паралелі, тому мають бути заплановані заходи для дітей різного віку.

Олімпіади з літератури окремо не проводяться, сполучаються з мовними.

173

Вони бувають шкільні, районні, обласні, всеукраїнські. На шкільну олімпіаду запрошуємо всіх бажаючих, зауважуючи, що завдання будуть складними й вимагатимуть творчих здібностей та знань високого рівня. Завдання готуються творчо, за основу беруться завдання минулої всеукраїнської олімпіади опубліковані в пресі. Коли визначаться переможці, наступає період копіткої співпраці з тими учнями, які представлятимуть школу на олімпіаді наступного етапу.

Читацьку конференцію найкраще проводити з участю автора. Якщо такої можливості немає, треба прагнути в інший спосіб урізноманітнити її структуру, передусім прийомом введення елементу дискусії. З цією метою продумуються проблемні запитання, знаходяться протилежні висловлювання науковців про твір, що обговорюватиметься. Головна передумова конференції: твір має бути прочитаний більшістю її учасників, зал не повинен бути некомпетентним, конференція - це обмін думками читачів, а не зустріч доповідачів і гостей. Крім здійснення програми запланованих і добре підготовлених доповідей та співдоповідей учнів і вчителів, треба активізувати слухачів, які після кожного виступу ставлять питання доповідачеві, заперечують йому, дискутують, якщо відповідь їх не задовольнила. Читацька конференція у школі не дублює дорослу наукову конференцію, вона містить елемент концерту: декламацію, спів, перегляд екранних посібників. Хоча елемент "гри в дорослих науковців" присутній. Доповідачі можуть мати картки на грудях з видрукуваними їхніми даними: прізвище, ім'я, по-батькові та гурток, членом якого є, або клас. Представники шкільної преси можуть влаштувати прес-конференцію, на якій поставити несподівані питання організаторам та активним учасникам конференції.

Традиційною стає читацька конференція "Тема голодомору в українській літературі ХХ ст.”: школярі не тільки осмислюють високохудожні твори, але й вшановують пам'ять безневинно загиблих співвітчизників. Учні виступлять з доповідями на теми:

1. Відкриття правди про лихоліття радянської доби в книзі В.Маняка та Л.Коваленко "Голод - 1933".

2. Поезії П.Тичини та О.Олеся про голод в Україні 1921-го року.

3. П'єса М. Куліша "97" як суворий і мистецький документ епохи.

4. М.Стельмах - літописець і романтик сільського життя.

5. Біблійне і конкретно-історичне в романі У.Самчука "Марія".

6. Українська родина на межі голодної смерті в романі В.Барки "Жовтий князь".

7. Письменники про минуле лихо: історична пам'ять як застереження нації

174

повісті "Тридцяті" А.Дімарова та "Голодомор" Є.Гуцала).

Літературний вечір - найважча форма позакласної роботи з предмету. Він потребує тривалої, іноді цілорічної підготовки. Треба визначити тему, роздати індивідуальні завдання, провести репетиції. Учнів треба захопити рольовою грою, учитель роздає ролі тим, кого бачить саме цим персонажем, а також пропонує деякі за бажанням. Це ролі сценаристів, виконавців, декораторів, костюмерів, звукорежисерів, освітлювачів. Сценарій вечора, основу якого, як правило, складає викладач, доопрацьовуємо разом з учнями, щоб він став цікавим для них. Уводимо В нього сценічний матеріал, який буде виразним У залі, на кону. Виступ гостя вечора плануємо в тому разі, якщо гість - добрий оратор і вміє артистично триматися на сцені; осердя вечора - спектакль, постановка уривку з п'єси або скорочено всієї п'єси. Також до програми входять художні читання, часто мелодекламація, вокальні, танцювальні номери, гумористичні сценки. Раніше на вечорах переважав літературний монтаж, нині застосовують принцип мізансцен, яв: виходить учень чи невелика група, виконавці оригінально розташовуються на сцені і читають вірші, уривки зі спогадів, фрагменти з наукових розвідок на певну тему, потім їх змінює інша група, тобто практикується та сама форма сторінок, що й у клубі, але більш театрально, видовищно. Ігнорування принципу видовища робить вечір блідим, невиразним. Крім насиченого сценарію і вдало підібраних виконавців має бути оригінальна режисура; елемент несподіванки, сюрпризу додасть яскравості вечору. Глядачі також у певний момент мають стати його учасниками: співати разом з акторами, відповідати на питання ведучого й отримувати призи; на вечорі варто проводити нагородження переможців конкурсів, вікторин, олімпіад. Тематика вечорів широка: вечір казки, байки, гумору, поезії, класичної чи сучасної драми, певного письменника, історико-літературного періоду - княжої доби, бароко, романтизму, авангарду, стрілецької поезії, шістдесятництва, празької школи тощо. Тема повинна естетично формулюватися - наприклад "Бунтарський дух авангарду", "Україна сміється", "Їм дзвони не дзвонили", "Поезія відлетілих журавлів".

Літературні свята, переважно фольклорно-народознавчі, пов'язані з українською обрядовістю. Це - Свят-вечір, зустріч весни, вечорниці, весілля, Святого Андрія, Маланки і Василя, Святого Миколая тощо. На цих заходах відбувається відродження народної традиції, виконавці ролей і гості свята є його активними учасниками, підготовлені актори мають захопити всіх присутніх у святкове дійство. Народна музика, яскраві костюми, театральна постанова, гра, змагання становлять духовне й видовищне ціле. Під час фольклорного свята діти не стільки грають ролі, скільки живуть життям предків: во-

175

ни дійсно ворожать, дійсно спілкуються, розважаються, виявляють симпатії та творчі обдарування.

Поширюється практика сучасних масових інтелектуальних заходів - ігор які дублюють популярні телевізійні "КВК", "Що? Де? Коли?", "Брейн-ринг'" І "Поле чудес", "Перший мільйон" тощо. Методика їх проведення відома Bci~ І телеглядачам. Трудність полягає у формулюванні завдань та питань, які повинні розвинути дітей інтелектуально та емоційно, збільшити їхні знання з І предмету. Тому найкраще проводити такі заходи на певну тему, яка вивчається або узагальнюється в класі. Наприклад, давня українська література, творчість І. Франка, ранній українській модернізм межі століть, поезія шістдесятників, теорія літератури. Учитель старшої школи має уникнути примітивності, яка нерідко властива телевізійним шоу, розумно використавши популярну форму для літературного розвитку молодої людини.

Гурткова й індивідуальна робота вливаються в підготовку до масового заходу. Так, Б.Степанишин пропонує напрямки роботи гуртка з вивчення Творчості Т.Шевченка [257, 224-230], підсумком діяльності якої стає Шевченківський вечір.

У позакласний час створюються й оформлюються літературні музеї, світлиці, літературні кабінети. як правило, цим займається гурток, клуб або класний колектив, в якому словесник є керівником. Зацікавлено до цієї роботи поставляться діти, які проводитимуть у цій красивій кімнаті уроки або дозвілля, Їм роздаються групові й індивідуальні завдання зі створення матеріалу для стендів, з естетичного оформлення кімнати. Повчальною є, наприклад, історія створення музею В.Підмогильного в школі м.Ірпінь, де письменник вчителював у 1922-23 рр. [309,98-100]. Разом з учителем діти оформили стенди: "Полинова зоря В.Підмогильного", "Ланка", тематичні папки "Доля сім’ї”, "Друзі", "Подарунки музею", альбом "Засновники музею В.Підмогильного". Відбулася зустріч з дослідником біографії та творчості письменника доктором філологічних наук В. Мельником. Учні дослідили родову історію місцевої родини священика Червінського, з дочкою якого Катериною одружився Підмогильний; розробили тексти для екскурсій по своєму музею.

Походи, екскурсії, поїздки по літературних місцях викликають найбільшу зацікавленість учнів. Вони мають ретельно готуватися, не перетворюватися на чисто розважальну мандрівку. Підготовча робота полягає в ознайомленні учасників походу з науковим історико-літературним матеріалом про місця, де вони побувають: хто з письменників там народився, жив, похований, що саме там написано, які є твори про цей край. Учні заздалегідь одержують (обирають) завдання літературного характеру: вести щоденник походу; відбити

176

текстуально екскурсію до музею; записати зміст розмов з діячами культури, з якими будуть зустрічі; придбати путівники по місту і музею, підготувати розповідь за ними; зробити фото пам'ятних місць; записати вірші про цей край тато. Виконання завдань здружує школярів, а також дає простір вияву індивідуальних зацікавлень. По приїзді має відбутися відкритий звіт про похід для учнів, учителів, батьків. На ньому звучатимуть й демонструватимуться матеріали, зібрані учасниками заходу.

До шкільного предмету "Українська література" входить як складова фольклор, тож і в позакласній роботі з предмету збирання та вивчення усної народної творчості має посісти належне місце. Фольклорно-краєзнавчі експедиції є найцікавішою для дітей, бо найактивнішою, формою організації роботи. В.Давидюк адаптував для школи закони фольклористики, зокрема подавши правила паспортизації фольклорних записів [87, 135-144].

Фольклорні експедиції набувають екзистенційно- діалогічного значення, якщо дитина вступає в особистісний діалог з носіями фольклорних багатств та зацікавлено, сердечно сприймає почуті усні народні твори.

Позакласна робота з літератури є обов'язковою складовою літературної освіти школяра. Вона захоплює учня красою художнього слова і можливістю виявити й розвинути себе - свій інтелект, емоції, обдарування.

Екзистенціально-діалогічна парадигма має коректно, продумано вводитися в традиційну систему викладання української літератури в старшій школі. Вона спричинює особливий тип завдання, яке ставиться перед учителем літератури, - екзистенційний. Учитель літератури сприяє вибору, який учень, за екзистенційно активного ставлення до предмету, чинить. Класифікації методів викладання української літератури, які існують нині в науці, можуть плідно використовуватися вчителем з екзистенційною метою. Екзистенціально-діалогічна парадигма в цілому вписується в контекст традиційного викладання української літератури в середній школі. Труднощі при її введенні спричинює те, що філософська підготовленість учителя до викладання літератури є недостатньою, методична наука не виробила відповідного різноманіття технологій та моделей викладання, детальної типології уроку і позакласних заходів. У цій праці запропоновано класифікації завдань з літератури на основі ознак "зміст роботи", "рівень аналізу твору" "ступінь самостійності мислення учня", "відношення до художнього тексту", "форма завершення", з допомогою яких деталізується діалог учня з художнім текстом та типологія ряду інших педагогічних явищ, які можуть плідно використовуватися учителем в екзистенціально-діалогічному аспекті.

Урок літератури поєднує об'єктивно існуючий твір і його суб'єктивне ро-

177

зуміння читачем. Доповнюємо типологію уроку української літератури уроком-зустріччю з твором мистецтва та уроком творчої діяльності учнів. Серед нестандартних уроків літератури акцентуємо ті, які спрямовано на Проведення діалогу художнього тексту з іншими сферами культури. Наближаємо структуру уроку літератури до сюжету художнього твору, залишаємо її відкритою до особистісного тлумачення тексту.

У традиційну методику викладання життєпису письменника, проведення уроків позакласного читання, вступних та підсумкових занять вводимо екзистенціально-діалогічну парадигму, яка об'єднує навчальний матеріал за принципом його важливості для існування письменника, читача, нації. Запропоновані класифікації усних та писемних висловлювань школярів на літературні теми, видів наочності для уроків літератури, форм літературної позакласної роботи спрямовані на екзистенційний розвиток дитини, який здійснюється у процесі діалогу з художнім текстом, учителем, однолітками.

За домінування екзистенціально-діалогічної парадигми традиційна Методика викладання української літератури набуває спрямованості на вибір дитиною себе, своєї ієрархії цінностей, взаємин зі світом, мистецтвом та із самою собою.

178

РОЗДІЛ 3

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛПЕРАТУРИ В ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНО-ДІАЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ