1. Творчість л.І.Глібова для дітей

Леонід Іванович Глібов

(1827 - 1893)

Серед письменників-педагогів, які внесли значний внесок у створення української літератури для дітей, почесне місце посідає видатний український байкар, автор популярних ліричних творів Леонід Глібов. Письменник, про якого Максим Рильський писав, що він сипав дітям „сонячні слова”, „ніби чародійник з рукава”, завжди дбав про виховне значення своєї творчості.

Народився він у с. Веселий Поділ на Полтавщині. У 1855 році Л.І.Глібов закінчив Ніжинський ліцей (випускниками цього навчального закладу були М.В.Гоголь та Є.Гребінка) і розпочав свою педагогічну діяльність учителем історії і географії. Л.І.Глібов був як на той час незвичайним учителем. Він захоплено розповідав дітям на уроках про історичні події минулого, про красу й багатство рідної землі. Тоді в навчальних закладах панувала „зубрячка”, а Леонід Глібов прагнув збудити творчу думку дітей, викликати в них свідоме ставлення до навчання.

У 1863 році вийшла перша збірка байок Л.Глібова, яка зразу ж викликала інтерес передової громадськості. В історію літератури для дітей Л.Глібов увійшов як творець світлої і життєрадісної поезії, талановитих байок, що викликали оптимізм, бадьорість, віру в справедливість і добро.

Чимало з того, що він написав, доступне дитячому читачеві, а дещо і спеціально адресоване йому. З перших рядків малого читача захоплює чарівна поетичність віршованих загадок, де завжди чекає на дітей якась несподіванка, кумедна пригода.

У більшості загадок йдеться від імені веселого, розумного, спостережливого, чуйного дідуся, що заохочує дітей до розумової діяльності. Поет самим змістом і начиненою звертаннями формою загадок робить дітей співучасниками захопливої бесіди про красу рідного краю, побут і працю скромних трудівників, при цьому не боїться виставити себе в кумедному плані. Щоб діти не розгублювались перед складністю загадки, Л.Глібов обов’язково вміщує в кінці жартівливі, дотепні відгадки.

ЗАГАДКА

Бачить – не бачить, чути – не чує,

Мовчки говорить, дуже мудрує.

Часом захоче – правди навчає;

Іноді бреше, всіх звеселяє.

Люба розмова, - будемо, діти,

З нею довіку жити – дружити.

Хто ж то такая в світі щаслива,

Мудра, правдива і жартовлива?

Як не вгадали, стану в пригоді:

Річ коротенька – книжка та й годі.

Саме книгу Л.Глібов характеризує епітетами „щаслива”, „мудра”, „правдива” й „жартовлива”.

Тематика загадок Л.Глібова різноманітна. Значне місце, як і в народній творчості, посідають загадки про природу. У мальовничій, поетичній формі ці загадки розповідають про зміну дня й ночі („Котилася тарілочка...”), красу нічного неба, повний місяць, зорі („Раз уночі я в ліс ходив...”), дощову хмару („Була собі бабуся Гася”), рослини („Скажу ще загадку таку...”). Так, у загадці „Котилася тарілочка...” поет створює персоніфіковані образи сонця – золотої тарілочки, нічки – чорної баби, зорі, синього туману. Краса нічного неба („Раз уночі я в ліс ходив...”) зображена через порівняння повного місяця з величезним кавуном, а зірок – з золотими квітами.

ЗАГАДКА

Котилася тарілочка по крутій горі,

Забавляла любих діток у моїм дворі.

Нам тієї тарілочки чому не любить –

Хорошая, золотая і як жар горить.

Прийшла баба – сама чорна і чорний жупан, -

Заховала тарілочку у синій туман.

Постихали співи й жарти у дворі моїм;

Золотої тарілочки стало жаль усім...

Майстерне застосування образних порівнянь, персоніфікацій, метафор, епітетів, пестливих слів, поетичних звертань у поєднанні з простонародними висловами, комічними вигадками, дотепними жартами створює особливий ліро-епічний стиль загадок, веселих, жартівливих і водночас глибоко поетичних. За зовнішнім комізмом постає перед читачем велика любов письменника до рідного краю, його природи, пильна спостережливість, висока людяність.

Своєрідну групу загадок складають акровірші, в яких відгадку можна прочитати за першими буквами рядків.

АКРОВІРШ

Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане, -

І здалеку бистресенько

Вона до нас прибуде,

Кому-кому любесенько,

А діткам більше буде.

Серед поетичних творів Л.Глібова для дітей є ліричні вірші, створені за зразками народних календарно-обрядових пісень. Це „Веснянка” і „Зимня пісенька”.

Бадьорий і радісний настрій викликають уже перші рядки „Веснянки”, які передають загальну радість від приходу весни:

ВЕСНЯНКА

„Весна прийшла! Тепло знайшла” –

Кричать дівчатка й хлопчики.

„Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь!” –

Клопочуться горобчики.

Приліз дідок, зліз на горбок – У хаті буть не хочеться.

Тепляк дмухнув, крилом махнув,

По бороді лоскочеться.

Все ожило, все розцвіло.

І рій дітей привітненьких

На той горбок несе вінок

З фіалочок блакитненьких.

Бринить дідок, як той мачок,

Крапчастий і повнесенький;

Кричать, гудуть, далеко чуть

Таночок голоснесенький.

„Весну шануй, не спи, воркуй,

Наш голуб зозулястенький!

Не в’янь, рости, красуйся ти,

Королику квітчастенький”.

„Цвірінь! Цвірінь! Журбу покинь!” –

Підспівують горобчики;

І я зрадів, помолодів,

Як ті дівчатка й хлопчики.

„Веснянка” – це захоплена розповідь про те, що минула лиха зима, все в природі розцвітає, несучи радість старим і малим. Любовне ставлення поета до дітей, до краси оновленої природи виявляється у пестливих епітетах, звуконаслідуваннях, персоніфікованих образах Весни, Вітра-тепляка тощо.

„Зимня пісенька” – це також твір про природу, про зміни пір року, зимові й весняні розваги. Починається вона властивим Л.Глібову звертанням, яке зразу робить його співучасником естетичних переживань дітвори, що виникають від прекрасних картин зими і весни. У пісні поєднались закличка з танком, весела розповідь про дитячі розваги з серйозною турботою про розквіт рідного краю:

ЗИМНЯ ПІСЕНЬКА

Діти наші, квітоньки, хлопчики і дівоньки!

Нум гуртом співать;

Ви тягніть тонесенько, буду я товстесенько

Окселентувать (вторити, підспівувати).

„Зимонько-снігурочко, наша білогрудочко,

Не верти хвостом,

А труси тихесенько, рівненько, гладесенько

Срівненьким сніжком.

Ми повибігаємо, снігу накачаємо,

Купу за садком;

Бабу здоровенную, уночі страшенную,

Зліпимо гуртом.

Зробим очі чорнії, рот і ніс червонії –

Буде як мара.

День і ніч стоятиме, вовка проганятиме

Від свого двора.

Зимонько-снігурочко, просимо, голубочко,

Щоб мороз стояв,

Бабу товстобокую, відьму вирлоокую,

Пильно доглядав.

Гляне ясне сонечко в весняне віконечко,

Бабу припече;

Де й мороз той дінеться, геть від баби кинеться,

З ляку утече!

Баба буде плакати, будуть сльози капати,

Знівечать кожух,

Голова покотиться, баба заколотиться

І в калюжу – бух!

Висохне водиченька, виросте травиченька,

Розцвіте садок, -

Ми тоді весняночку,

Любую паняночку,

Приберем в вінок.

Подаруєм квіточку, із васильків скрипочку –

Грай, серденько, грай!

Звесели і воленьку, і трудящу доленьку,

І весь рідний край”.

Зменшувальні, пестливі слова, образні порівняння, весела ритміка – ось риси, властиві поезії Л.Глібова для дітей.

Погас учора день –

Заплакав Рік Старенький.

Сьогодні розсвіло –

Сміється молоденький.

Старенького нам жаль,

А плакать не годиться,

Бо Молоденький Рік

Почне на нас свариться.

Твори Л.Глібова виховують у дітей глибоку людяність, патріотизм, любов до праці, ненависть до соціального зла, естетично збагачують, розвивають у них спостережливість і кмітливість.

Перелік творів для дітей дошкільного віку