Удари по м'ячу та їх місце у техніці гри

Якщо у школах вчаться читати й писати окремі букви, слова, фрази тощо, то під час засвоєння технічних прийомів футболісти повинні спо­чатку вчитися виконувати окремі прийоми та їх поєднання, з яких будується гра. Ясно, що під час засвоєння цієї «абетки» футболу значну роль відіграє особисте прагнення тих, хто займається, та їх наполеглива робота над собою.

Велика роль відводиться і педагогу-тренеру, який вміє організувати тренування і змагання. Змагання є своєрідним «диктантом», яке може слугувати не тільки перевіркою знань, а й методом подальшого навчання техніці, тактиці, підвищення рівня фізичної підготовленості, а також ви­ховання морально-виховних якостей у відповідній ігровій ситуації.

Техніка гри сама по собі є досить складною, а виконувати технічні прийоми під час гри ще складніше. Рухи футболіста і м'яча, переміщення партнерів, суперників і т.д. — усе це майже миттєво повинен враховувати гравець. Потрібно враховувати й активний опір суперника. Рівень технічної підготовки визначається тією легкістю, невимушеністю, швидкістю й точністю, з якою гравець у грі виконує різноманітні прийоми. Часто-густо результат матчу може бути визначений серйозною технічною помилкою, наприклад, зрізуванням м'яча у власні ворота або, навпаки, сильним і точним завершальним ударом по воротах суперника.

У сучасній грі, за яким би тактичним планом не грали команди, яку б швидкісну рухомість та невичерпну енергію не мали футболісти, техніч­на майстерність надзвичайно необхідна. Однак у тренувальній роботі під час розучування і удосконалення того чи іншого технічного прийому, що грунтується на його багаторазовому повторенні, виконання цього прийому часто здійснюється всліпу, без урахування теоретичних обгрунтувань. Між тим розуміння сутності прийому прискорює процес його засвоєння і в багатьох випадках дозволяє викрити причини різних помилок.

Дуже часто доводиться спостерігати, як поряд з відмінно виконаним ударом футболісти неприпустимо «мажуть» із найвигідніших положень під час завершальних ударів. Адже саме удар у футболі є основою технічної майстерності.

Серед різноманітних технічних прийомів удари по м'ячу посідають найважливіше місце, бо, зрозуміло, більша частина гри в технічному від­ношенні ведеться за допомогою різноманітних ударів ногами або головою.

Прагнучи в грі добитися перемоги, футболісти ніби змагаються в умінні бити по м'ячу. Існує поняття — поставити удар. Це означає навчитися з різних положень бити влучно і, якщо треба, сильно.

Удари по м'ячу — це основний спосіб ведення гри. їх виконують ногою і головою, вони потребують точного виконання.

Удари по м'ячу ногою, незалежно від способу виконання, можна поділити на два види: прямі (мал. 1) та різані (мал. 2, 3).

Мал. 1. Прямий удар

При прямому ударі м'яч летить у напрямку удару, який наноситься. Якщо ж виконується удар у будь-який бік відносно центру тяжіння м'яча, то це буде різаний удар. Такий удар не можна називати неточним: ним можна користуватися так само, як й іншим, траєкторію удару слід вибирати (передбачати) особливо ретельно.

Мал. 2. Різаний удар правою ногою

Точне і своєчасне виконання удару по м'ячу дає змогу заощаджувати сили, швидко і планомірно розвивати атаки, заставляти польових гравців і воротаря частіше помилятися. Адже гра складається з великої кількості ударів по воротах і передач на різні відстані. По тому, наскільки є успішними ці дії, судять і про видовищну красу футбольного двобою.

Мал. 3. Різаний удар лівою ногою

Удари по м'ячу ногою виконуються такими способами: внутрішнім боком стопи; внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому; носком; п'ятою. Удари виконуються по м'ячу нерухомому, що котиться або летить з місця, у русі, у стрибку, з розворотом, у падінні тощо. Можна виокремити основні фази рухів, які є спільними для ба­гатьох способів.

Попередня фаза — розгін. Його довжину і швидкість визначають залежно від індивідуальних особливостей футболістів і фактичних завдань. Розгін треба розраховувати так, щоб удар по м'ячу виконувався заздалегідь визначеною ногою; розгін сприяє попередньому нарощуванню ударних ланок.

Підготовча фаза — постановка опорної ноги (опорну ногу, злегка зігнуту в колінному суглобі, ставлять збоку від м'яча), замах ударною но­гою. Замах виконують під час останнього бігового кроку. Відбувається значне, часто близьке до максимального розгинання у тазостегновому суглобі та згинання у колінному, внаслідок чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої поверхні стегна, що дає змогу виконати удар належної сили. Правильному і ефективному виконанню фази суттєво сприяє подовжений на 35 — 50 % останній крок розгону.

Робоча фаза — рух удару і проведення. Рух удару починається з активного згинання у тазостегновому суглобі в момент постановки опорної ноги, причому кут, що утворюється стегном та гомілкою, зберігається. Перед ударом відзначається «гальмування» стегна. Різким хлестким рухом гомілки і стегна вдаряють по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена у гомілковостопному і колінному суглобах, що дає змогу збільшити масу ударної ланки. Час дотику м'яча і стопи треба збе­регти якомога довше, бо швидкість польоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. Проведення багато в чому визначає напрямок руху м'яча.