Вправи на розучування ударів по м'ячу середньою частиною підйому

—Удари по м'ячу в стінку. На відстані 8 — 10 м від стінки учні виконують удар з місця та з двох, трьох кроків, звертаючи увагу на положення опорної і ударної ноги, розгін.

— Удари по м'ячу в ціль.

— Удари по м'ячу з метою посилання його через кільце (мал. 9).

Мал.. 9

— Удари по м'ячу у ворота по нерухомому м'ячу, який котиться назустріч учневі.

— Ігри для тренування і удосконалення техніки гри.

Техніка гри (Ведення м’яча)

У минулому цей прийом у футболі мав велике значення, бо мистецтво передач м'яча було на початковому етапі розвитку й гравці віддавали перевагу веденню м'яча.

Отже, ведення м'яча було необхідним засобом індивідуальної гри. Але й у сучасному футболі, коли на перший план вийшла колективна гра, значущість індивідуальної не знизилася. Безумовно, у перспективі розвитку футболу роль ведення м'яча знижуватиметься порівняно з роллю швидких і точних передач, однак потреба у веденні м'яча ніколи не буде зайвою.

Тому веденню м'яча треба приділяти увагу як під час початкового навчання, так і навчально-тренувального процесу. Ведення м'яча здійснюється через всілякі переміщення, в процесі яких використову­ються біг та удари по м'ячу. Відповідно до тактичних завдань, удари по м'ячу під час ведення виконують з різною послідовністю, ритмом і си­лою. Якщо треба швидко подолати значну відстань, м'яч відпускають від себе на 10 — 12 м. При протидії суперника слід постійно контролювати м'яч і не відпускати його далі як на 1 — 2м. Треба зауважити, що швидкість ведення знижується через часті удари по м'ячу. Гравець веде м'яч, наносячи по ньому під час свого руху низку послідовних ударів. Щоб вести м'яч по землі, гравець ставить опорну ногу збоку від м'яча, в той самий час другою ногою починає рух уперед. Перш ніж дати їй опус­титися па землю, гравець ударяє нею м'яч у необхідному для нього напрямку, після чого рухається далі, наносячи черговий удар по м'ячу, але вже іншою ногою. Ведучи м'яч, гравець може наносити удари по ньому будь-якими місцями ступні тільки однієї ноги або по черзі обома ногами (мал. 1).

Мал. 1. Ведення м'яча ногою

Напрямок і характер ударів по м'ячу залежить від різних умов, і в першу чергу — від намірів гравця і обставин на полі, які його оточують. Ведучи м'яч у безпосередній близькості від суперника, гравець не відпускає його далеко від себе. З цією метою він акуратно штовхає його вперед або злегка вдаряє носком під м'яч, надаючи йому обережного обертання, що не дає змоги м'ячу далеко відскакувати. Але гравцю не завжди буває вигідно,

щоб м'яч весь час перебував у нього в ногах. У епізоді, коли гравець обігнав суперника, і перед ним на великій відстані немає гравців, які обороняються, слід надсилати м'яч сильно вперед, але саме на таку від­стань, подолавши яку гравець зміг би знову оволодіти м'ячем раніше суперника й перейти для подальших дій. Подолавши відносно велику відстань без м'яча, гравець забезпечує собі велику швидкість і свободу дій, а також змогу легше відірватися, втекти від суперників, які його переслідують, вигравши тим самим у відстані та в часі.

На практиці футболіст повинен вміти застосовувати три способи ведення м'яча ногою (мал. 2):

а) внутрішньою частиною підйому;

б) зовнішньою частиною підйому;

в) середньою частиною підйому.

а в

Мал. 2. Ведення м'яча різними способами

Вибір способу ведення передусім залежить від обставин. Так, під час ведення у прямому напрямку майже не виникає складнощів, пов'язаних з вибором способів ведення. Однак вибір утруднюється, якщо ведення м'яча об'єднується з іншими завданнями (наприклад, зміна напрямку руху), а також, якщо перед веденням або під час нього потрібно ви­користати інші елементи техніки.

Вибір способу ведення залежить також від місцезнаходження суперника. Якщо суперник біжить поруч, то м'яч треби вести по можливості дальньою від нього ногою, внутрішньою або зовнішньою частиною підйому (мал. 3). Так легше обійти суперника, зробити відволікаючу дію.

Мал. 3. Ведення м'яча, коли поруч суперник

Застосування того чи іншого способу ведення м'яча залежить також від швидкості бігу. Під час повільного бігу можна застосовувати будь-який вид. Під час. швидкого бігу краще вести м'яч зовнішньою або середньою частиною підйому.

Під час бігу поздовжня вісь стопи повністю збігається з напрямком бігу або трохи відхиляється від нього у бік внутрішньої частини стопи.

Тому під час швидкого бігу складніше вести м'яч внутрішньою частиною підйому так, щоб не порушити ритм бігу.

Найчастіше футболісти обирають способи ведення м'яча залежно від антропологічних даних. Так гравці з Х-подібними ногами (близько зведені коліна) звичайно ведуть м'яч внутрішньою частиною підйому, а гравці з 0-подібними ногами — зовнішньою частиною.

Ведення м'яча внутрішньою частиною підйому (мал. 2, а). Гравець ударяє м'яч перед собою внутрішньою частиною підйому. Під час бігу носок ведучої ноги перед зіткненням з м'ячем трохи вивертається назовні. Коліно дещо відведено від поздовжньої осі. Стопа не напружена.

Тулуб прямий або дещо нахилений уперед і трохи повернутий у напрямку вертикальної осі опорної ноги.

Погляд у момент зіткнення з м'ячем спрямований на нього, а поле проглядається периферичним зором. Між двома зіткненнями ноги з м'ячем голова на мить піднімається для оцінювання, і тоді периферичний зір контролює м'яч.

Ведення буде виконуватися правильно лише тоді, коли м'яч буде постійно перебувати під контролем, темп бігу і частота кроків не порушуються, м'яч немовби прив'язаний до ноги гравця. Якщо футболіст тримає м'яч близько від себе, тоді супернику дуже важко відібрати м'яч.

Ведення м'яча серединою підйому (мал. 2, б). Це один із складних способів. Гравець проштовхує м'яч перед собою серединою підйому. Удар по м'ячу відбувається при відтягнутій униз стопі.

Положення голови, рук, тулуба таке саме, як під час ведення внутрішньою частиною підйому. Але поздовжня вісь стопи у момент зіткнення з м'ячем постійно спрямована вперед. Коліно під час руху перебуває у площині поздовжньої осі тіла. Повертання тулуба майже непомітне. Цей спосіб ведення м'яча сприяє безперервному бігу. Напрямок поздовжньої осі стопи майже повністю збігається з напрямком стопи піл час бігу. Однак надійність ведення середньою частиною підйому невелика, бо поверхня м'яча, якою керують, порівняно невелика.

Ведення м'яча зовнішньою частиною підйому (мал. 2, в), Поздовжня вісь стопи ноги, яка веде м'яч, у момент удару повернута всередину. Коліно наближене до поздовжньої осі тулуба. Стопи розслаблені й повернуті в середину. У результаті стопа немовби нависає над м'ячем, поверхня зіткнення з м'ячем збільшується.

Через анатомічну будову суглобів гомілки стопу ноги можна більше повернути всередину, ніж назовні. Через те і ведення м'яча цим способом надійніше і вільніше.

Помилки під час ведення м'яча. Найсерйозніша помилка у переважної більшості гравців під час ведення м'яча полягає в тім, що вони весь час дивляться на м'яч. Отож, вони не бачать обставин, що їх оточують, і втрачають багато сприятливих моментів. Ось чому гравці, ведучи м'яч, повинні вміти одночасно дивитися і на м'яч, і на поле, щоб не втратити найменшої можливості в обставинах на полі, що неперервно змінюються, передати м'яч або вдарити по воротах. Можна вести м'яч не лише по землі, а весь час тримати його в повітрі, вдаряючи по ньому для цього ногами знизу злегка вгору і вперед і не даючи йому спуститися на землю.

Характерні помилки:

• Гравець веде м'яч перед собою, жорстко вдаряючи по м'ячу. В цьому разі складніше відчувати рух.

• Гравець торкається м'яча напруженою стопою.

• Гравець відпускає м'яч далеко від себе.

• Верхня частина тулуба напружена.

• Під час ведення м'яча порушується ритм бігу.

• У ході ведення гравець використовує лише одну ногу.

Навчання ведення м'яча. Послідовність у навчанні початківців ведення м'яча така: попервах ведення м'яча зовнішньою частиною підйому, бо цей спосіб забезпечує більш розслаблений рух. Крім того, зовнішня частина підйому зручніша для швидкого ведення. Потім ведення внутрішньою частиною підйому, і нарешті середньою частиною підйому.

Навчання ведення м'яча незалежно від виду виконується у такому порядку:

однією ногою під час ходьби;

лівою, правою ногою під час ходьби;

лівою, правою ногою під час повільного бігу;

лівою, правою ногою під час швидкого бігу;

по колу (ліворуч, праворуч) (мал. 4);

Мол. 4. Ведення м'яча по колу

лівою, правою ногою під час повільного бігу хвилястою лінією; лівою, правою ногою під час повільного бігу між перепонами (мал. 5);

Мол. 5. Ведення м'яча між перепонами

лівою, правою ногою під час повільного бігу «вісімкою» (мал. 6);

Мол. б. Ведення м'яча "вісімкою»

лівою, правою ногою зі зміною напрямку;

лівою, правою ногою зі зміною темпу і зміною напрямку руху.

Укидання м'яча. За Правилами, якщо м'яч під час гри повністю вийде за бічну лінію по землі або по повітрю, для відновлення гри його треба вкинути руками з того місця, де він вийшов за лінію.

Спосіб вкидання також обумовлений Правилами. Гравець, який виконує вкидання, має стояти лицем до поля за лінією так, щоб обидві ноги торкалися грунту. У Правилах окремо вказується, що гравець, який здійснює вкидання, має використовувати обидві руки і вкинути м'яч у поле через голову.

Отже, вкидання — елемент техніки, спосіб виконання якого точно передбачений Правилами. У той самий час, як під час ударів ногою і головою ведення м'яча відкривається широке поле для індивідуальної діяльності, фантазії та зручності футболіста, при вкиданні немає досить великих можливостей для прояву індивідуальності. Проте сила, рухливість у суглобах уміння виконати кидок та певною мірою вина­хідливість відіграють неабияку роль під час укидання в його ефективності. Укидання на велику відстань, із застосуванням відволікаючих дій, за певних обставин може викликати несподівану дію. Умілим укиданням можна створити сприятливу ситуацію для своєї команди або для свого партнера.

Деякі тренери і футболісти вважають укидання м'яча другорядним прийомом і на тренуваннях ним майже не займаються. Однак, це — одна із складових частин техніки футболу. Правильне вкидання, різноманітне, правильне використання утворюють низку переваг в атакувальних діях.

Футболісти, які вкидають м'яч на відстань 40 м, утворюють часто більшу загрозу воротам суперника, ніж, наприклад, під час вільного удару, бо руками можна точніше спрямувати м'яч, ніж ногою.

З тактичних переваг передусім слід відзначити, що після вкидання й до першого торкання до м'яча немає положення поза грою. Отже, гравці команди, яка робить вкидання, можуть вільно розміститися на полі, навіть біля самих воріт суперника, не ризикуючи опинитися у положенні «поза грою». Ці чинники підкреслюють важливість укидання м'яча.

Гарний футболіст намагається усі свої можливості використати в інтересах команди. Правильне і раціональне використання техніки слугують основою створення корисної, цілеспрямованої гри футболістів.

У зв'язку з цим треба у навчально-тренувальній роботі належну увагу приділити виконанню вкидання м'яча з-за бічної лінії.

Укидання м'яча з положення стоячи. Для вкидання м'яча гравець займає зручну позицію з поставленими у різні боки (ступні паралельні) або вперед і назад, зігнутими у колінних суглобах, ногами. Вибір стійки індивідуальний.

Тримаючи в долонях м'яч трохи витягнутими пальцями (великі і вказівні пальці — якомога ближче один до одного) (мал. 7), піднімають м'яч над головою зігнутими у ліктях руками, потім, різко зігнувши лікті, заносять його за голову, тулуб різко відхиляється назад.

Мал. 7. Положення кистей рук під час укидання м'яча

Усе тіло являє собою сильно вигнуту дугу. Голова відведена назад (мал. 8, 9).

Мал. 8. Укидання м'яча:

ноги поставлені у сторони

Рух починається з цього положення, одночасно з витягуванням рук різко випрямляються ноги, тулуб швидким рухом у напрямку кидка нахиляється вперед.

Мал. 9. Укидання м'яча: одна нога поставлена попереду, друга - позаду

Вага тіла у момент початку вкидання рівномірно розподілена на обидві ноги, а під час руху переноситься на висунуту вперед ногу.

М'яч випускається з рук над головою. Дальність укидання можна збільшити, якщо кидок супроводити енергійним рухом кистей рук.

Укидання з розбігу. Для збільшення відстані укидання реко­мендується виконувати його з розбігу. Розбіг робить рух розслабленішим, ніж під час укидання з місця. Недоліком укидання з розбігу є те, що під час розбігу нога гравця може відірватися від землі поки м'яч не відділиться від рук гравця, що вважається порушенням правил. Однак, добре засвоївши техніку, цього можна уникнути.

Відмінність у техніці обох видів укидання досить незначна.

Під час розгону приблизно з 6 — 8м поступово прискорюючи біг виконують кидок, використовуючи вже відому техніку. Під час бігу з метою збереження відносної природності м'яч тримають перед собою, потім на останніх одному-двох кроках різко піднімають його над головою і заносять за тулуб. Після вкидання тулуб іноді нахиляється уперед настільки, що гравець падає. Цей метод укидання певною мірою є індивідуальним.

Деякі гравці під час виконання вкидання з розгону підтягують ногу, яка стоїть позаду, до тієї, яка знаходиться попереду. Такий рух не є порушенням правил.

Бездоганне виконання вкидання м'яча з-за бічної лінії стосовно точності, дальності та своєчасності кидків вимагає від гравців гарної фізичної підготовленості та систематичного тренування цього прийому.

Навчання вкидання м'яча.

Навчання вкидання м'яча виконується у такій послідовності:

• Гравці навчаються правильно тримати м'яч (м'яч кладуть на землю і, присівши, піднімають його відомим способом).

• Кидок м'яча (у парах на відстань б — 8м) без руху тулуба й ніг (треба звернути увагу на правильний рух рук, особливо на інтенсивний рух кистей).

• Кидок м'яча партнерами один одному, звертаючи увагу на правильність укидання,

• Кидок м'яча партнерами один одному після декількох кроків.

• Кидок м'яча партнерами один одному після пробіжки декількох кроків.

• Кидок м'яча з місця, з розгону на дальність і точність (мал. 10, 11).

Мал. 10. Кидок м'яча на дальність і точність з місця

Мал. 11. Кидок м'яча на дальність і точність з розгону

• Гравці кидають м'яч через натягнуту мотузку, дотримуючись техніки вкидання (без передач між партнерами). Висоту мотузки треба варіювати. Вправу можна виконувати футбольним або набивним м'ячем, або обома м'ячами одночасно (мал. 12).

Мал. 12. Ігрова вправа 3х3

Помилки під час укидання м'яча.

Відповідно до Правил гри помилками під час укидання м'яча є такі дії гравця:

• Використання однієї руки більше, ніж другої.

• Несвоєчасне випускання м'яча (звільнятися від м'яча треба над головою).

• Гравець відриває одну або обидві ноги від ґрунту.

• Під час кидка гравець не повернувся обличчям до поля.

• Гравець однією або двома ногами заходить у поле. З погляду на техніку гри помилками під час укидання м'яча є такі дії гравця:

• Гравець притримує м'яч одними долонями.

• Гравець тримає пальці майже зімкнутими або занадто розведеними.

• Під час кидка кисті сильно напружені.

• Руки у ліктях не зігнуті; на початку кидка плечі і стегна гравець недостатньо відводить назад.

• Ноги занадто широко розставлені.

• Гравець під час укидання не переносить вагу тіла, виконується кидок лише руками.

• Не енергійний перехід тулуба від відхиленого назад до положення вперед.

• Не узгоджено роботу рук, тулуба й ніг, рух виконується за частинами, а не разом.