Техніка гри (Зупинка м'яча)
У грі часто виникають ситуації, коли перш ніж вдарити по м'ячу, його треба зупинити. Найчастіше це роблять ногою або грудьми. Найпоширенішими прийомами є зупинка м'яча, який котиться або опускається: підошвою; підйомом і внутрішньою стороною стопи; стегном;
грудьми.
Якщо м'яч весь час відскакує від ніг гравця і потрапляє до суперника, то й найточніші передачі будуть марними. Тому всі види прийому і зупинки м'яча мають таке саме значення, що й удари по ньому.
Зупинити м'яч, стоячи на місці, порівняно легко. Набагато важче це зробити, коли гравець рухається. Залежно від швидкості та висоти польоту м'яча, можна застосувати той чи інший спосіб зупинки, у кожного з яких є свої особливості.
Отже, зупинка м'яча — це спосіб прийому м'яча і оволодіння ним. Його мета — зменшити швидкість м'яча, який котиться або летить, для здійснення подальших дій.
У сучасному футболі, коли поряд з точністю на передній план виступає й швидкість гри, здається не суттєвим є значення прийому м'яча. Безсумнівно, швидкий футбол базується на принципі гри з передачами в один дотик. Однак це не завжди здійсненне. Часто через тактичні міркування недоцільно передавати м'яч з льоту, попередньо не зупинивши його. М'яч треба спочатку прийняти, зупинити, можливо, й вести, поки партнери не будуть у такій ситуації, коли їм доцільно буде зробити передачу.
Надмірне захоплення швидкістю шкодить точності (особливо під час засвоєння техніки гри), що з часом веде до положення, коли передати м'яч з першого дотику технічно бракує майстерності. Саме тому вимоги до швидкості й точності треба зрівноважити. Не можна віддавати перевагу одному з них за рахунок іншого.
Такий підхід визначає й місце зупинки м'яча у навчанні футбольної техніки як одного з найважливіших складових сучасного футболу, що є передумовою гри, яка базується на раціональній передачі м'яча. Звичайно, прагнення до швидкості може звузити значення зупинок м'яча, однак це прагнення не зменшує значення нього елементу техніки.
Отже, необхідність у зупинці м'яча як доцільного прийому є. Футболіст має бути готовим у будь-який момент якнайшвидше прийняти м'яч, що летить до нього, навіть у найскладніших ситуаціях, під час перешкод, що створюються суперником.
Основні фази руху зупинки м'яча ногою є загальними для різних способів.
Підготовна фаза — прийняття вихідного положення — характеризується перенесенням маси тіла на опорну ногу, яка трохи зігнута для створення стійкості. Ногу, якою зупиняють, виводять назустріч м'ячу.
Робоча фаза — поступальний (амортизуючий) рух трохи розслабленою ногою, що зупиняє. У момент зіткнення з м'ячем (або трохи раніше) починається поступальний рух ноги назад. Швидкість руху поступово зменшується.
Завершальна фаза — прийняття потрібного положення для наступних ігрових дій. Центр ваги тіла переноситься у бік ноги, яка зупиняє, і м'яча.
Зупинка м'яча внутрішньою стороною стопи. Цей спосіб придатний для приймання м'ячів, що котяться, або летять назустріч. Застосовуючи його, можна, з одного боку, зупинити м'яч, а з іншого — контролювати його перед собою.
Є два варіанти зупинки м'яча внутрішньою стороною стопи: зупинка м'яча, який котиться, і зупинка м'яча, який летить у повітрі.
М'яч, який котиться, найчастіше зупиняють внутрішньою стороною стопи, бо ударна нога по м'ячу в цьому разі підготовлена до удару внутрішньою стороною стопи і можна відразу, без втрати часу, зробити подальші дії.
Щоб зупинити м'яч, який котиться, ногу виносять йому назустріч (мал. 1 і 2). Стопу повертають назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи ногу, що зупиняє, відводять назад, до рівня опорної ноги. Під час зупинки м'ячів, що летять низько, у підготовчій фазі нога, яка зупиняє, більше згинається у колінному суглобі й піднімається до рівня м'яча. М'яч, що летить високо, зупиняють у стрибку.
Мал. 1. Рух ноги під час зупинки м'яча внутрішньою стороною стопи
Мал. 2. Зупинка м'яча внутрішньою стороною стопи
Зупинка м'яча, який опускається (мал. З і 4).
Розрахувавши політ і місце приземлення, гравець обирає позицію, ставши боком до м'яча, який опускається. Ногу, яка зупиняє, він відводить трохи назад і повертає внутрішньою стороною стопи до м'яча. У момент, коли м'яч приземлюється, гравець трохи піднімає над ним ногу, і м'яч нерухомо застряє між ногою і полем; можна також накрити м'яч зверху, притиснувши його до землі.
Мал. 3. Зупинка м'яча, який опускається, внутрішньою стороною стопи
У разі, коли гравцю, який зупиняє м'яч, треба послати його собі на хід, він, накриваючи м'яч внутрішньою стороною стопи, водночас надає йому руху в потрібному напрямку.
Відстань, яку пройде м'яч, може бути більшою або меншою, залежно від того, в яку частину м'яча вдарить гравець, який виконує прийом. Чим більшою площею нога доторкнеться до м'яча, тим меншим буде віддалення м'яча від гравця. Зупиняючи м'яч внутрішньою стороною стопи, можна надати йому оберненого обертання, коли м'яч, який відійшов від гравця, починає рухатися до нього. Для цього потрібно в момент удару м'яча об землю наступити на його край і невеликим зусиллям ноги надати йому обертання.
Мал. 4. Рух ноги під час зупинки м'яча, який опускається, внутрішньою стороною стопи