Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 2.1.1 Утвор.та припин.діял-ті субєктів Off...docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
79 Кб
Скачать
☆
  1. Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання

Загальні положення щодо ліквідації юридичних осіб закріплені в Господарському та Цивільному кодексах. Як було зазначено вище юридична особа може бути ліквідована в добровільному та примусовому порядку. Організація також може бути ліквідована при невиконанні рішення про тимчасову заборону (призупинення), обмеження або припинення діяльності. При цьому ліквідація здійснюється після скасування в судовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємництва за позовом дер­жавного органу, який прийняв рішення про призупинення, обмеження, припинення діяльності суб'єкта.

Позовну заяву про ліквідацію має право пред'являти до суду орган державної реєстрації, а також учасник юридичної особи. Інші державні органи (державна податкова інспекція, пенсійний фонд та ін.) не мають права подавати такі позовні заяви. Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на її учасників або орган, уповноважений установчими документа­ми приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.

Окремо слід розглянути ліквідацію об'єднань підприємств. Так, відповідно до ч. 5 ст. 124 ГК України рішення про ліквіда­цію господарського об'єднання може бути прийнято лише підприємствами-учасниками (а також за рішенням суду). Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єднань підприємств, створених на добровільних засадах (див. також п. 2 листа Вищого арбітражного суду Укра­їни від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 "Про деякі питання прак­тики вирішення господарських спорів"). Рішення державних органів, уповноважених управляти державним майном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, ви­знаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (див. п. 11 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств").

Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійсню­ється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств" визна­чила, що в разі прийняття рішення про ліквідацію підприєм­ства, про визнання недійсними установчих документів, а так само про скасування державної реєстрації суб'єкта господарю­вання господарським судом, то останній зобов'язує власника (власників) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством. Копії відповідного рішення направляються власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органу (у разі ліквідації господарського товариства — його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію.

Загальний порядок ліквідації суб'єктів господарювання (юри­дичних осіб) встановлений ст. 60 ГК та ст. 105 ЦК України.

Процес ліквідації юридичної особи можна підрозділити на декілька стадій.

Перша стадія — призначення ліквідаційної комісії, що має особливий статус і тільки їй властиві повноваження, встановлення порядку і термінів ліквідації.

Відповідно до ст. 60 Господарського кодексу України ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання або його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений Господарським кодексом. Ліквідація суб'єкта господарювання може бути також покладена на орган управління суб'єкта, який ліквідовується.

Орган (особа), що ухвалив рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок і визначає терміни проведення ліквідації, а також термін для заяви претензій кредиторами, який не може бути менше двох місяців з дня оголошення про ліквідацію.

Законодавство детально регулює діяльність ліквідаційної комісії (наприклад, ст.20 Закону «Про господарські товариства»).

Призначенню ліквідаційної комісії передує наступна процедура. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прий­няв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до Єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у про­цесі припинення. Відповідно до ст. 38 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — під­приємців" суд, який постановив рішення щодо припинення юридичної особи, не пов'язане з банкрутством юридичної особи, також у день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцезнаход­женням юридичної особи для внесення до Єдиного держав­ного реєстру запису про судове рішення. Таке повідомлення робиться для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу, або суду щодо припинення юри­дичної особи.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про державну реєст­рацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення щодо припинення юридичної особи засновники (учасники) юри­дичної особи або уповноважені ними орган чи особа повинні подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладен­ня) державному реєстратору такі документи:

  • нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учас­ників) або уповноваженого ними органу щодо припинення юри­дичної особи;

Припинення юридичної особи здійснюється комісією з при­пинення (ліквідаційною комісією) або органом юридичної особи. Призначення комісії здійснюється органом, який виніс рішення про припинення юридичної особи за погодженням з органами державної реєстрації. Відповідно до п. 9 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" таке погодження здійснюється у випадку прий­няття документів органом державної реєстрації, які подаються при внесенні до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи. Засновники (учасники) юридичної особи або уповноважені ними орган чи особа не пізніше 2 робочих днів з дати надходження до дер­жавного реєстратора таких документів погоджують з держав­ним реєстратором призначення комісії з припинення (ліквіда­тора, ліквідаційної комісії тощо), порядок та строки ліквідації юридичної особи шляхом подання (надсилання рекомендованим листом) йому відповідного рішення. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати надходження відпо­відного рішення вносить до Єдиного державного реєстру за­пис про призначення комісії з припинення (ліквідатора, лікві­даційної комісії тощо). У разі якщо заявник не звернувся до державного реєстратора в строк, встановлений у ч. 9 ст. 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців", державний реєстратор не піз­ніше 3 робочих днів з дати надходження документів, які пода­ні для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповно­важеного ними органу щодо припинення юридичної особи, вносить до Єдиного державного реєстру запис, в якому вказує як голову комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юри­дичної особи керівника органу управління або засновника (учасника) юридичної особи. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати внесення до Єдиного держав­ного реєстру запису, в якому керівник органу управління або засновник (учасник) юридичної особи вказаний як голова комісії з припинення (ліквідаційної комісії) юридичної особи, зо­бов'язаний надіслати рекомендованим листом такому керівнику органу управління або засновнику (учаснику) відповідне пові­домлення.

З дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповно­важеного ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:

  • проведення державної реєстрації змін до установчих до­кументів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення про припинення;

  • внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відо­мостей про відокремлені підрозділи;

  • проведення державної реєстрації юридичної особи, заснов­ником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення про припинення.

З моменту призначення комісії з припинення юридичної особи (ліквідаційної комісії) припиняються повноваження інших органів щодо управління справами такої юридичної особи. Ці функції переходять до призначеної комісії. У даному випадку йдеться про перехід до комісії з припинення (ліквідації) прав виконавчого органу або учасників (повного та командитного товариства) щодо ведення справ. Що стосується вищих орга­нів управління, які не виконують виконавчі функції, то вони можуть діяти й надалі.

В разі ліквідації юридичної особи його основний рахунок переоформляється на ім'я ліквідаційної комісії, для чого пода­ється рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання та нота­ріально засвідчена картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії і відбитком печатки юридичної особи, що ліквідується.

Ліквідаційна комісія зобов'язана вжити всіх заходів із за­криття додаткових рахунків. Поряд із закриттям додаткових рахунків та переоформленням рахунка ліквідаційна комісія проводить інвентаризацію майна юридичної особи відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Ін­струкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затв. наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69, для підтвердження правиль­ності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності. Одним із головних завдань ліквідаційної комісії юридичної особи є виявлення кредиторів. Тому вона повинна повідомити про припинення юридичної особи публічним способом, а також письмово кожного кредитора. Публічне повідомлення робить­ся в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації (ч. З ст. 60 ГК, ч. 6 ст. 105 ЦК України). Новелою чинного законодавства є те, що вперше визначено перелік видань, до яких слід подавати повідомлення. Так, відповідно до ч. 10 ст. 58 та ч. 8 ст. 59 ГК України оголошення, зокрема щодо ліквідації суб'єкта господарювання, підлягає опублікуванню у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офі­ційному друкованому виданні органу державної влади (яким, зокрема, є газета Верховної Ради України "Голос України") або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта, що ліквідується (зокрема, це є друковані видання відповідної обласної ради), протягом 10 днів з дня припинення діяльності юридичної особи. Відповідно до ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — під­приємців" повідомлення про прийняття засновниками (учас­никами) або уповноваженим ними органом рішення щодо при­пинення юридичної особи повинно містити відомості про:

  • найменування юридичної особи;

  • ідентифікаційний код юридичної особи;

  • місцезнаходження юридичної особи;

  • підставу для прийняття рішення щодо припинення (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичної особи;

  • місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом при припинення юридичної особи;

  • дату призначення та відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо);

порядок і строк заявлення кредиторами вимог до юридич­ної особи, що припиняється. Строк для заяв та претензій кредиторів не може бути менше двох місяців з дня публікації п овідомлення про припинення юридичної особи (ч. 4 ст. 105 ЦК, ч. 2 ст. 60 ГК України).

Одночасно із поданням вищезазначеного оголошення лікві­даційна комісія зобов'язана вжити усіх необхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості особи, що ліквідується, та виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію (п. 4 ст. 60 ГК України). Кодексом не визначаються "необхідні" способи виявлення і стягнення дебіторської заборгованості ліквідованого суб'єкта господарю­вання і вимог кредиторів до нього. Тому ліквідаційна комісія повинна застосувати для цього всілякі розумні способи і мето­ди, що забезпечують реальний результат пошуку і виявлення кредиторів і боржників.

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторам ліквідаційна комісія складає проміжний ліквідаційний баланс, що містить відомості про склад майна ліквідованого суб'єкта господарювання, в тому числі речі, майнові права (дебіторська заборгованість), перелік пред'явлених кредиторами вимог (най­менування кредитора, підстава виникнення вимоги), а також результати їх розгляду (можливість відмови чи задоволення) (ч. 5 ст. 60 ГК, ст. 111 ЦК України). Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. До затвердження ліквідаційного балансу жодних виплат кредиторів не можна проводити, а також не можна здійснювати відчуження майна юридичної особи для їх задоволення.

Виплати кредиторам провадяться відповідно до затвердже­ного проміжного балансу в порядку черговості, встановленої ст. 112 ЦК та ст. 61 ГК України, із коштів юридичної особи, а якщо коштів недостатньо, ліквідаційна комісія здійснює про­даж майна юридичної особи. Особливість правового статусу деяких юридичних осіб обумовлює можливість задоволення претензій кредиторів за рахунок майна не тільки цих осіб, а й їх засновників. Наприклад, відповідно до ст. 124 ГК України у разі недостатності у повного товариства його майна для задо­волення вимог кредиторів у повному обсязі його учасники со­лідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернено стягнення. Це правило поширюється і на повних учасників командитного товариства (ст. 135 ГК України). Через недостатність майна товариства з додатковою відповідальністю його засновники несуть субсидіарну відповідальність перед кредиторами своїм майном у розмірі, що встановлюється статутом товариства (ст. 151 ГК України).

До майна юридичної особи, за рахунок якого здійснюється задоволення вимог кредиторів, належать речі, предмети мате­ріального світу, щодо яких можуть виникнути цивільні права та обов'язки, сукупність речей, грошові кошти, а також майнові права та обов'язки.

Порядок задоволення вимог кредиторів визначається залеж­но від того, у який спосіб здійснюється ліквідація суб'єкта господарювання. Якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів (тобто юридична особа не­платоспроможна), то ліквідація здійснюється в порядку, вста­новленому Законом України "Про відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом". Ним же вста­новлено й черговість задоволення кредиторських вимог. ЦК України та вищезазначений Закон по-різному підходять до встановлення черговості задоволення вимог, але встановлюють однаковий принцип щодо того, що вимоги однієї черги задо­вольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги (ст. 31 Закону).

Під час ліквідації юридичної особи відповідно до ст. 112 ЦК України ліквідаційна комісія задовольняє претензії креди­торів з дотриманням такої черговості:

  • у першу чергу задовольняються вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкоджен­нями здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою та іншим способом;

  • у другу — вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про виплату за використання його інтелектуальної творчої діяльності;

  • у третю — вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

  • у четверту — усі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Вимоги першої, другої та третьої черг задовольняються одразу після затвердження проміжного ліквідаційного балансу, а четвертої — після спливу місяця від дня його затвердження.

Оскільки ліквідаційна комісія може відхилити вимоги кре­диторів або зволікати з їх розглядом, кредиторам надано право у таких випадках звертатися з позовом до суду до затвердження ліквідаційного балансу. Хоча в ч. 2 ст. 112 ЦК України зазна­чено, що такий позов пред'являється до ліквідаційної комісії, але відповідачем у такій справі є юридична особа, оскільки ліквідаційна комісія лише має право вести справи від імені юридичної особи (ст. 105 ЦК України) і не може самостійно бути відповідачем та позивачем, оскільки не є юридичної особою. Крім того, повноваження ліквідаційної комісії може бути покладено на органи управління юридичної особи.

Вимоги кредиторів, які заявлені після спливу строку, вста­новленого ліквідаційною комісією і який був зазначений у повідомленні про ліквідацію юридичної особи (ч. 4 ст. 105 ЦК України), задовольняються тільки з майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, які не порушили цей строк, але до розрахунків з учасниками юридичної особи, які згідно із законодавством та установчими документами мають на це право (ч. З ст. 112 ЦК України).

Якщо кредитор не скористався наданим законом правом ос­каржити повну або часткову відмову ліквідаційної комісії у визнанні його претензій або якщо такий позов був залишений судом без задоволення, вимоги кредитора вважаються пога­шеними (ч. 4 ст. 112 ЦК, ч. З ст. 60 ГК України). Те саме стосується й претензій кредиторів, що залишилися не задово­леними внаслідок недостатності майна юридичної особи.

Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, що затверджується учас­никами юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи (ч. З ст. 111 ЦК, ч. 5 ст. 60 ГК України).

Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, використовується за вказівкою власника (ч. 4 ст. 61 ГК України), хоча ч. 4 ст. 111 ЦК України передба­чає передання майна, що залишилось, її учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами чи законом.

Якщо вартості майна юридичної особи буде недостатньо для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна комісія повинна звернутися до господарського суду із заявою про визнання юридичної особи банкрутом (ст. 51 Закону України "Про відно­влення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том", яка передбачає деякі особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником).

Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припи­нення. Цьому передує значна і клопітка робота. Порядок внесення такого записку до Єдиного державного реєстру регулюється Законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».