4. Прищитоподібні залози

У більшості людей під щитоподібною залозою є дві пари дрібних прищитоподібних залоз масою 0,1-0,35 г. Зовнішня сполучнотканинна капсула формує глибокі прошарки між групами клітин — прищитоподібних ендокриноцитів (паратироцитів). Ці клітини продукують паратирин (паратгормон). Він активує функцію остеокластів, які руйнують кісткову тканину, і підвищує рівень кальцію в крові. При введенні в організм паратирин зумовлює гіперкальціємію. Враховуючи велике значення кальцію в забезпеченні різних функцій в організмі (збудливість нервової системи, скоротливість м'язів, згортання крові, секреторна функція травних залоз тощо), у разі недостатньої функції залози виникає гіпопаратироз — захворювання, яке супроводжується підвищенням збудливості нервової системи, появою судом, значним зменшенням вмісту кальцію в крові при підвищенні рівня фосфатів. Судомне скорочення дихальних м'язів може призвести до смерті.

5. Внутрішньосекреторна частина підшлункової залози

Підшлункова залоза належить до мішаних, оскільки забезпечує як зовнішньо‑, так і внутрішньосекреторну функції.

Внутрішньосекреторна частина підшлункової залози сформована у вигляді окремих острівців Лангерганса (від 300 тис. до 2,5 млн), їх більше у хвостовій частині залози. Це інсуляриий апарат залози.

Острівці підшлункової залози — це скупчення клітин - ендо-криноцитів — без вивідних проток, оточені густою капілярною сіткою, мають велику кількість автономних нервових волокон. Розрізняють ά-ендокриноцити, які виробляють глюкагон, і β-ендокриноцити, що синтезують інсулін. Окремі ендокриноцити продукують гормононодібні речовини, зокрема ліпокаїн, соматостатин та ін.

Інсулін — це речовина поліпептидної природи. Він стимулює синтез глікогену в печінці (глікогенез), гальмує перетворення глікогену на глюкозу (глікогеноліз) і утворення вуглеводів із амінокислот (глюконеогенез). Інсулін сприяє підвищенню проникності клітинних мембран для глюкози, забезпечуючи її утилізацію.

Під впливом інсуліну підвищується проникність клітинної мембрани і для амінокислот, з яких синтезуються білки. Внаслідок уведення великих доз інсуліну різко знижується рівень глюкози в крові. Насамперед відчувають цей дефіцит головний і спинний мозок, оскільки глюкоза є основним джерелом енергії для нервових клітин. Коли вміст глюкози знижується до 2,5 ммоль (45-50 мг%), виникає гостре порушення функції мозку — інсуліновий шок (кома).

Вивести з такого стану може внутрішньовенне введення розчину глюкози.

Зниження вмісту інсуліну в крові внаслідок недостатньої функції підшлункової залози або експериментальної її екстирпації призводить до цукрового діабету, що супроводжується гіперглікемією, глюкозурією та іншими порушеннями.

Головним стимулом для виділення інсуліну є підвищення концентрації глюкози в крові. Крім того, такий самий ефект спричинює подразнення блукаючого нерва. Подібність ефектів, що виникають під впливом інсуліну і блукаючого нерва, взаємозв'язок між ними зумовили об'єднання їх у єдину вагоінсулярну систему.

Другий гормон підшлункової залози — глюкагон, фізіологічна дія його пов'язана насамперед з вуглеводним обміном. Він збільшує рівень глюкози в крові за рахунок розпаду глікогену в печінці і в цьому є синергістом адреналіну. На виділення глюкагону впливає зниження рівня глюкози в крові й соматотропін гіпофіза. Симпатична стимуляція підвищує секрецію глюкагону.