Запитання для самоперевірки

1. Чому початком українського національного відродження вважається саме кінець ХVIII ст.?

2. Назвіть ім’я першого класика української літератури та основні його твори.

3. Охарактеризуйте роль творчості Т.Г. Шевченка у становленні української культури.

4. Виділіть основні риси української драматургії ХIХ – поч. ХХ ст.

5. Які тенденції були притаманні українському образотворчому мистецтву ХIХ – поч. ХХ ст.?

Список літератури

1. Дорощук Н. Культурницька діяльність українства між двома революціями (1907-1917 рр.) // Київська старовина. – 2000. – №2.

2. Іван Франко і світова культура: Матеріали міжнародного симпозіуму ЮНЕСКО. – Кн. 1. — К., 1986.

3. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ–ХХ століть. Соціально-політичний портрет. – К., 1993.

4. Кирило-Мефодіївське товариство. Т. 1. —К., 1990.

5. Коваленко А.Н. Передвижники й Украйна. – К., 1979.

6. Лобановський Б.Б., Говдя П.І. Українське мистецтво другої половини XIX ст. — початку XX ст. — К., 1989.

7. Нариси історії української інтелігенції: У 3-х т. — К., 1994.

8. "Руська трійця" в історії суспільно-політичного руху і культури України. – К., 1987.

9. Федченко П.М. Михайло Драгоманов. Життя і творчість. – К.; 1991.

10. Т.Г. Шевченко і українська національна культура: Матеріали наукового симпозіуму. – Львів, 1990.

11. Шип Н.А. Культурно-національне питання в Україні у XIX ст. // Український історичний журнал. – 1991. – № 3.

Тема 7. Українська культура в хх – на початку ххi ст. План

1. Культура і духовне життя України в 1917–1920 рр.

2. Українська культура в перші десятиліття радянської влади: піднесення 20-х років і „Розстріляне відродження”.

3. Розвиток культури в УРСР в 40–80-х роках ХХ ст. Дисидентський рух.

4. Культурні надбання української діаспори.

5. Тенденції сучасного національно-культурного відродження.

Терміни і поняття

Державна мова — визнана законом урядова мова в державі, обов’язкова для державної адміністрації, суду й шкільного навчання.

Дисидентство — морально-політична опозиція до існуючого державно­го (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.

Діаспора — розсіяння, розпорошення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за межі батьківщини: уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.

Духовна свобода — сукупність глибоких переконань людини, волі до їх реалізації та свідомих дій, причому такої сукупності, в якій відображається об’єктивна дійсність. Духовна свобода перед­бачає свідому реалізацію людиною своїх ідеалів, що мають на меті послабити її залежність від стихійних законів розвитку і боротися за досягнення історичною прогресу.

Ідеологізація культури — прагнення поставити культуру на службу певних соціальних груп, класів та інших спільностей.

Космополітизм — теорія та практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим; за­перечення права націй на самостійне існування, відмова від су­веренітету, культури, традицій в ім’я абстрактного розуміння «єдності людського роду», єдиної держави.

Коренізація — політика, спрямована на забезпечення в державних і партійних установах достатньої кількості представників корінного населення та вживання їхньої рідної мови: сприяння організації шкіл і вузів, культурних закладів, які б вели діяльність мовами корінних національностей: видання їхніми мовами періодики та книг. В Україні політика коренізації діста­ла назву "українізація".

Ліквідація неписьменності — культурно-освітня кампанія, здійснювана більшовицькою партією у 20-30-ті роки.

Менталітет — глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості: сукупність установок, нахилів індивіда чи соціаль­ної групи мислити, відчувати та сприймати світ певним чином; характерний для людини чи суспільної групи спосіб мислення, обумовлений біологічними, соціально-психологічними та етнічними факторами, прагнення, нахили, орієнтири людей, в яких виявляються національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія; світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, це душа, серце й розум народу.

Націоналізм — політичний принцип, згідно з яким політична і національна спільнота мають збігатися. Інакше кажучи, нація повинна мати власну державу. Це головний зміст націоналізму як політичного принципу.

Національна свідомість — усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності або, коли йдеться про окрему людину, усвідомлення нею причетності до певного народу, його культури і мови, усвідомлення свого місця та ролі в світовій цивілізації і права на національну незалежність; комплекс уявлень національності про саму себе (в тому числі про на­лежність до неї), її усвідомлених інтересів, ціннісних орієнта­цій і установок по відношенню до інших національностей.

Нація — коріння цього терміна лежить в латинському дієслові "nasci" - народитись. З нього і виник іменник "natio". Він оз­начав: порода, рід або раса. Нація — це велике, модерне, ди­намічне, цивілізоване співтовариство громадян, часто поліетнічне, але об’єднане навколо якогось одного етносу, з націо­нальною мовою державного рівня (та, можливо, однією чи кількома локальними офіційними мовами), як правило, із влас­ною територією, спільними інтересами, назвою і національ­ною культурою (як синтезом кількох етнічних культур), волею бути єдиним цілим, усвідомленням спільності (а подекуди і са­мобутності) минулого, сучасного і особливо майбутнього.

Плюралізм — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного та соціального розвитку, що базується на існуванні декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань та розуміння буття: система влади, що ґрунтується на взаємодії і протилежності дій політичних партій і громадсько-політичних організацій. Плюралізм в художній творчості — методологічна позиція, що передбачає самостійне існування багатьох окремих культур та їх незведеність до спільних феноменів, відтак — множинність культур та їх наукових інтерпретацій.

Пролеткульт — культурно-просвітницька і літературно-художня організація, яка виникла напередодні жовтня 1917 р. і припинила , існування у 1932 р.

«Розстріляне відродження» — процес винищення радянськими каральними органами української творчої інтелігенції в 30-ті роки.

Толерантність — терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.