Тести для самоконтролю

1. Назвіть графік за допомогою якого відображають нерівномірність розподілу доходів у країні:

1. крива Філіпса

2. крива Лафера

3. крива Енгеля

4. крива Лоренца

2. Трансфертні платежі – це:

1. система грошових виплат населенню у зв᾽язку із виграшем;

2. система грошових виплат населенню, яке працює за кордоном;

3. система грошових виплат студентам;

4. система грошових виплат народним артистам за проведений концерт;

3. До основних показників якості життя населення належить:

1. людський капітал на душу населення;

2. індекс розвитку людського потенціалу;

3. коефіцієнт життєздатності населення;

4. усі відповіді вірні;

4. Рівень бідності визначається за допомогою:

1. мінімального розміру пенсії;

2. мінімального розміру стипендії;

3. прожиткового мінімуму;

4. мінімального розміру заробітної плати;

5. Підприємницький прибуток – це:

1. форма доходу на грошовий капітал;

2. форма доходу на фактор земля;

3. форма доходу на фактор праця;

4. форма доходу на організуючий фактор виробництва;

Тема 9. Макроекономіка. Основні проблеми макроекономіки. Питання на самостійне вивчення

1. Взаємозв’язок і співвідношення макроекономічних показників: ВВП, ВНП, ЧНП і НД.

2. Поняття та структура національного багатства, особливості його формування в Україні.

3. Сутність макроекономічної нестабільності.

4. Соціально-економічні наслідки безробіття та державна політика в області зайнятості населення.

5. Сукупний попит та сукупна пропозиція.

Методичні рекомендації до вивчення теми

Перед вивченням теми слід згадати відмінності між мікро- та макроекономікою, а також взаємозв’язок рівнів економічного аналізу, визначити предмети мікро- та макроекономіки, специфіку методів аналізу.

Перше питання теми присвячене визначенню сутності та ознак національної економіки, яка є складною системою, що включає різні об’єкти, суб’єкти та функціонує на різних рівнях. Отже, валовий внутрішній продукт (ВВП) вимірює вартість продукції та послуг вироблених на території даної країни за визначений період, незалежно від того, знаходяться чинники виробництва у власності громадян даної країни або належать іноземцям. Якщо до ВВП додати різницю між надходженням від факторів виробництва (факторними доходами) із-за кордону та факторними доходами, які отримали закордонні інвестори в країні, то отримаємо показник валового національного продукту. Для розрахунку ВВП застосовуються три способи: виробничий - підсумовується додана вартість, створена у всіх галузях економіки. Додана вартість – це різниця між виторгом фірми та вартістю сировини і матеріалів, які вона придбала у постачальників; ВВП за сумою витрат, де складаються всі витрати покупців на придбання товарів та послуг; ВВП за сумою доходів - усі економічні суб’єкти отримують доходи, їх сума відповідає обсягові ВВП. Усі способи обчислення ВВП мають дати однакові результати, оскільки те, що витрачено (другий спосіб) на купівлю продукту є одночасно доходом (третій спосіб) для інших економічних суб’єктів.

Валовий національний продукт (ВНП) – вимірює вартість продукції та послуг вироблених чинниками виробництва за зазначений період, що знаходяться у власності держави або громадян даної країни на території інших країн. ВВП та ВНП виступають головними індикаторами економічного розвитку і найбільш повним показником сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. ВНП та ВВП використовуються при міжнародних порівняннях розвитку країни; вимірюванні національного добробуту населення (визначається як відношення ВВП на душу населення); для виміру продуктивності праці.

Чистий національний продукт (ЧНП) – ВНП за відрахуванням тієї частини виробленого продукту, що необхідна для заміщення засобів виробництва (амортизаційних відрахувань).Цей показник відображає ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде на споживання після заміни писаного устаткування. ВНП містить у собі суму непрямих податків, яка відображає реальний обсяг виробництва так як є простим додатком до ціни продажу тварів.

Національний дохід (НД) – це весь дохід, який отриманий власниками ресурсів (сума факторних доходів) та який не залежить від того де дані ресурси використовуються (усередині країни чи за її межами).

При розгляді другого питання студенту необхідно дати визначення поняттю «національне багатство» - це сукупність створених і накопичених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчо-обдарованого населення за всю його історію. Національне багатство з точки зору сучасної науки не зовсім вірно розглядати лише як матеріальні блага і природні ресурси. Така характеристика більшою мірою відповідає розвитку технологічного способу виробництва, заснованому на ручній та машинній праці, тобто економічній системі минулих і першої половини XX ст. Сьогодні безперечним є той факт, що найбільшим багатством нації є люди, їх інтелектуальний рівень. Чим цей рівень вищий, чим освіченішими і культурними є люди, чим більший їх професіоналізм і вища кваліфікація, тим багатшим є суспільство. Але духовне багатство, як правило, визначається матеріальним багатством нації.

Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її подальшого соціально-економічного розвитку. Основними складовими національного багатства є: суспільне, тобто створене працею, речове багатство; природні ресурси; нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний, організаційний потенціали). До речового багатства входять створені і накопичені в країні виробничі фонди, що поділяються на основні і оборотні.

Основні фонди включають у себе засоби праці, які служать протягом більш чи менш тривалого часу, беручи участь у багатьох виробничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Оборотні фонди (предмети праці), навпаки, використовуються повністю протягом одного виробничого циклу і вимагають безперервного поновлення. основні виробничі фонди, які нагромаджуються. До них відносяться будинки і споруди виробничого призначення, дороги, транспортні магістралі, трубопроводи, машини, обладнання, механізми, інструменти тощо. До основних невиробничих фондів відносяться основні фонди соціальної сфери - школи та інші навчальні заклади, лікарні і санаторії, житло, об’єкти культури і спорту тощо. Певну роль відіграє і особисте майно громадян (домашніх господарств).

У більш широкому розумінні до національного багатства відносять і нематеріальні - духовні і культурні цінності. До них належать нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення наукової і технічної думки, інформаційні ресурси, твори мистецтва і літератури. Сучасний розвиток суспільства, який значно прискорюється науково-технічним прогресом, супроводжується підвищенням ролі і значення нематеріального багатства в житті суспільства.

Національне багатство з точки зору сучасної науки не зовсім вірно розглядати лише як матеріальні блага і природні ресурси. Така характеристика більшою мірою відповідає розвитку технологічного способу виробництва, заснованому на ручній та машинній праці, тобто економічній системі минулих і першої половини XX ст. Сьогодні безперечним є той факт, що найбільшим багатством нації є люди, їх інтелектуальний рівень. Чим цей рівень вищий, чим освіченішими і культурними є люди, чим більший їх професіоналізм і вища кваліфікація, тим багатшим є суспільство. Але духовне багатство, як правило, визначається матеріальним багатством нації.

При розгляді третього питання даної теми, студенту необхідно зрозуміти, що у макроекономіці можливе таке явище як нестабільність. Вона проявляється у зростанні і падінні обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості, які складають виробничий цикл. Економічний цикл виступає як сукупність періодичних спадів і підйомів в економіці, коливань ділової активності. В економічному циклі виділяється чотири фази: спад (рецесія), депресія (застій), пожвавлення, піднесення (бум), кожну з яких слід детально проаналізувати. Втрата мобільності, динамічності та гнучкості економічної системи, нездатність своєчасно і повною мірою пристосуватись до змін внутрішніх умов її функціонування, означає макроекономічну нестабільність.

Порушення макроекономічної рівноваги, основою якої є врівноважена взаємодія сукупного попиту і сукупної пропозиції, призводить до дестабілізації економічної системи, руйнації господарських зв'язків, соціально-економічних потрясінь.

Важливими проявами макроекономічної нестабільності, найгострішим соціальним лихом сучасної економіки є високий рівень безробіття і високі темпи інфляції.

Вивчення наступного питання присвячене розгляду таких важливих питань, як безробіття та зайнятість. Безробіття вважають важливим стимулятором активності працюючого населення, але у реальному економічному житті – це велике суспільне лихо. Воно призводить до найтяжчих негативних соціально-економічних наслідків. Безробітніми вважаються громадяни працездатного віку, які втратили роботу і зареєстровані у державній службі зайнятості. Причини безробіття глибокі структурні зрушеня в економіці, які призводять до скорочення попиту на працю, нерівномірне розміщення продуктивних сил, розвиток наукового прогресу, коли малокваліфікована праця стає неконкурентноздатною, пошуки громадянами кращого місця роботи. Відповідно цьому розрізняють технологічне, структурне, сезонне молодіжне безробіття. Негативні соціально-економічні наслідки: загострення криміногенної ситуації, посилення соціальної напруженості, зростання кількості фізичних і душевних захворювань, збільшення соціальної диференціації, зниження трудової активності. знецінення наслідків навчання, скорочення виробництва, витрати на допомогу безробітним, втрата кваліфікації, зниження життєвого рівня, недовиробництво національного доходу, зниження податкових надходжень.

Реалізація механізму державного регулювання зайнятості передбачає тісну взаємодію, координацію зусиль на всіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування. Держава, здійснюючи політику зайнятості на національному і регіональному рівнях досягає стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна мета полягає у досягненні високого рівня життя, створення умов для всебічного розвитку людини на основі підвищення економіки. Тактична мета – це збалансованість попиту і пропозиції робочої сили на основі попиту і пропозиції робочих місць, забезпечення повної, продуктивної і ефективної зайнятості.

У процесі впровадження політики на ринку праці держава, як суб’єкт ринку праці, виконує такі функції: законодавчу (нормативно-правове регулювання обставин та умов діяльності суб’єктів ринку праці); соціальну-економічну (забезпечення раціональної структури зайнятості, стимулювання попиту на робочу силу); соціальний захист незайнятого населення; регулювання ринку праці непрямими методами (засобами фіскальної, демографічної, житлової політики тощо). Держава як учасник та водночас інститут національного ринку праці володіє виключними можливостями щодо впливу на попит і пропозицію праці. Використовуючи розгалужену інфраструктуру ринку праці (Міністерство праці та соціального захисту, Державний центр зайнятості, структури галузевих органів управління та місцеві органи влади, Центри професійної підготовки та перепідготовки кадрів, заклади професійно-освітньої підготовки, вищі навчальні заклади, Державний комітет України у справах національностей та міграцій, інші структури, Державна служба зайнятості населення України), держава нині здійснює переорієнтацію з регулювання реєстрованого ринку праці на весь обіг робочої сили в державі. Це цілком вірний напрямок розвитку державного регулювання ринку праці.

Приступаючи до розгляду п᾽ятого питання теми необхідно зазаначити, що сукупний попит (СП) — це шкала, що графічно представлена у вигляді кривої, яка показує різні обсяги товарів і послуг, тобто реальний обсяг виробництва, який вітчизняні споживачі, фірми, уряд та зарубіжні покупці бажають купити за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин.

Сукупний попит містить чотири компоненти: видатки приватного сектора на споживання (С) та інвестиції (І), державні видатки на закупівлю товарів, оплату праці та послуг (Д)і чистий експорт (ЧК), який являє собою різницю між видатками іноземців на вітчизняні товари та послуги (експортом) та внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом):

СП = С + І+Д+ЧК

Отже, сукупний попит є сумою внутрішнього і зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Крива сукупного попиту будується для цього обсягу пропозиції грошей в економіці. При незмінній пропозиції грошей величина сукупного попиту змінюється обернено рівню цін. Чим вищий рівень цін у вітчизняній економіці, тим менший обсяг реального ВВП можуть придбати покупці. Чим нижчий рівень цін, тим більший обсяг реального продукту вони будуть готові купити.

Сукупна пропозиція (СПр) — це шкала, графічно представлена у вигляді кривої, що показує рівень реального внутрішнього обсягу продукції, який буде вироблено за кожного можливого рівня цін та за інших рівних обставин. Вищий рівень цін створює для підприємств стимули виробляти і продавати більше товарів і послуг. При нижчому рівні цін обсяг виробництва зменшує В макроекономіці точиться полеміка з приводу форми сукупної пропозиції. Однак на цьому рівні аналізу ми вважатимемо, що вона складається із трьох відрізків: 1) горизонтального; 2) проміжного (висхідного); 3) вертикального. Форма цієї кривої відображає зміни, що відбуваються з витратами на одиницю продукції, коли реальний внутрішній обсяг виробництва зростає або зменшується. Витрати виробництва на одиницю продукції для конкретного обсягу продукції — це середні витрати на цей обсяг продукції.