Тести для самоконтролю

1. До непрямих податків належать:

1. податок на прибуток;

2. акцизний збір;

3. податок на нерухомість;

4. податок на додану вартість;

2. При збільшенні стовок оподаткування доходи державного бюджету будуть:

1. спадати;

2. зростати;

3. зростати до певного рівня, а потім спадати;

4. залишаться незмінними;

3. Межі державного регулювання у системі змішаної економіки визначаться:

1. ставкою оподаткування;

2. необхідністю координації попиту і пропозиції з метою регулювання цін;

3. неспроможністю ринку ефективно регулювати на деякі економічні процеси;

4. змінами у продуктивності праці;

4. За формами прояву розрізняють такі види дефіциту:

1. незмінний;

2. прихований;

3. загальнодержавний;

4. плановий;

5. Структурна політика держави – це:

1. втручання іших держав у внутрішню політику;

2. обґрунтування структурних зрушень в економіці визначення комплексу певних заходів;

3. міжнародний рух капіталів;

4. нерівномірний розподіл власності на нерухоме майно;

Тема 11. Міжнародні економічні зв’язки Питання на самостійне вивчення

1. Сутність всесвітнього господарства, етапи його розвитку.

2. Форми міжнародних економічних відносин:

   1. міжнародна торгівля. Абсолютні і відносні переваги. Торговий баланс;

   2. міжнародні науково-технічні зв’язки;

   3. міжнародний рух капіталів. Мотиви і форми закордонних інвестицій. Приватні і державні інвестиції. Прямі і портфельні інвестиції;

   4. міграція робочої сили. Причини і наслідки міграції робочої сили. “Відтік мізків”. Нелегальна міграція

3. Валютні відносини. Етапи розвитку міжнародної валютної системи. Курс валюти. Фактори, які зумовлюють коливання курсів валют. Конвертованість валюти. Паритет купівельної спроможності.

4. Глобалізація як новий етап розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці. Глобальна економіка. Глобальні проблеми людства.

Методичні рекомендації до вивчення теми

При розгляді даної теми необхідно звернути увагу на те, що сучасна економіка розвивається у тісній співпраці і зв᾽язку усіх національних економік держав у світі. Результатом розвитку інтернаціоналізації виробництва стало формування на рубежі ХІХ−ХХ ст. світового господарства − сукупності національних економік окремих країн взаємопов᾽язаних і взаємодіючих між собою. Новим явищем у світовому економічному житті, що виникло на рубежі ХХ−ХХІ ст. є глобалізація, яка відображає нову стадію інтернаціоналізації світового господарства.

При підготовці першого питання слід звернути увагу, що найстарішою формою міждержавної взаємодії є світова торгівля – це торгівля, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі державних кордонів, її ще можна трактувати як відносини країн країн з метою вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів та послуг. Продавцями і покупцями можуть виступати державні організації, окремі особи, приватні, акціонерні, кооперативні підприємства. Розрізняють світову торгівлю товарами та послугами. Основними показниками зовнішньої торгівлі, сутність яких слід розкрити, є експорт, імпорт, торгівельний баланс.

Вивчаючи друге питання, необхідно зазначити, що на світовому ринку товари реалізуються за світовими цінами, в основі формування якої знаходиться інтернаціональна вартість (середня величина відносно національних вартостей). У зовнішньоторговельній політиці історично склалися дві протилежні системи: а) протекціонізм – державна політика захисту національного виробника, яка стимулює розвиток національного виробництва; б) фритредерство – або свобода торгівлі, для якої характерні відсутність імпортних та експортних зборів; кількісних та інших обмежень на зовнішньоторговий оборот. Міжнародні науково-технічні зв᾽язки включають інтернаціональні науково-технічні системи, в їх межах об᾽єднуються науково-технічні потенціали ряду країн, спільно використовуються інтелектуальні, фінансові, матеріальні, природні, інформаційні ресурси за рахунок спеціалізації та поділу праці у пріоритетних галузях економіки, науки та техніки. Наступною формою міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталів – це міжнародний рух фінансових вимог, потоки між кредиторами та позичальниками в різних країнах, фінансові потоки між власниками та підприємствами, якими вони володіють за кордоном. Міжнародні потоки капіталу класифікуються за такими критеріями: за суб’єктами; за мотивами та завданнями; за терміном надання тощо.

Рух державних коштів за межі національних кордонів здійснюється через канали офіційної допомоги розвитку та гарантовані експортні кредити. Більша частина в світовому рухові капіталів належить приватним коштам. Приватне іноземне інвестування може здійснюватись у двох основних формах: підприємницькій та позичковій. Підприємницька – це довгострокове вкладення коштів з метою створення чи розвитку певного об’єкту, філії вже діючого підприємства, а також спільних підприємств з метою одержання частини прибутку. Такий вид інвестування може відбуватися у формі прямих чи портфельних інвестицій. В основі відмінностей між ними знаходиться право контролю над підприємством. Позики у грошовій формі надаються кредитором (донором) однієї країни позичальнику (реципієнту) з іншої на умовах терміновості, повернення та сплати процентів. Інвестиційна привабливість тієї чи іншої країни визначається комплексом параметрів: ризики і можливості (сукупні умови), які прийнято називати інвестиційним кліматом; загальноекономічні умови; рівень розвитку виробничої та ринкової інфраструктури.

Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, що викликане причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відображає процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками. Виділяють певні територіально-структурні моделі масштабів міждержавних міграційних потоків, які знаходяться у прямій залежності від таких основних факторів у регіоні еміграції як безробіття, приріст населення, бідність, а у регіоні імміграції дефіцит трудових ресурсів певної кваліфікації, стрімке економічне зростання, а також зростання зайнятості.

При розгляді третього питання студенту необхідно усвідомити, що усі форми міжнародних економічних відносин опосередковуються грошовими (валютними) відносинами. Міжнародні валютні відносини – це сукупність грошових відносин, за допомогою яких здійснюються платіжні та розрахункові операції у світовому господарстві. Головною особливістю, яка відрізняє міжнародні платежі від внутрішніх, є використання різних валют. Валютні відносини характеризуються такими категоріями: валюта, валютні системи, курси валют, валютні паритети, валютна політика, валютні обмеження.

Валюта – грошова одиниця, яка використовується для виміру величини вартості товарів. З точки зору режиму та сфери використання валюта підрозділяється на вільно конвертовану, частково конвертовану, замкнуту неконвертовану валюту.

Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в певній кількості грошових одиниць іншої. На зміни валютних курсів впливають диференціація рівня продуктивності праці та цін на продукцію в різних країнах, темпи економічного розвитку й інфляції, зміни в співвідношенні попиту та пропозиції, в нормах прибутку та процентних ставках, стан національного платіжного балансу країни, структура експорту та імпорту товарів і капіталів. Існує певна валютна система правових норм, які забезпечують розрахунки у всесвітньому господарстві. Розрізняють національну та світову валютні системи. Відомі чотири валютні системи: 1) Золотий стандарт. 2) Золотовалютний стандарт. 3) Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт). 4) Ямайська валютна система (багатовалютний стандарт).

У 1979 р. поряд з міжнародною валютною системою була створена Європейська валютна система. З 2002 р. в обіг у деяких країнах ЄС введена нова грошова одиниця – євро, яка замінила в обігу національні валюти.

Об’єднані інтеграційними процесами, держави об’єктивно потребують спільної координації економічних політик. Однією з форм міжнародного економічного регулювання виступає економічна інтеграція – широке міждержавне об’єднання, що діє у відповідності із спеціальними угодами і має певну організаційну структуру. Наприклад, Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). У деяких регіонах світу періодично створюються торгові блоки (АСЕАН, Карибське співтовариство); функціонують організації по створенню спільних проектів, валютні союзи (азіатський кліринговий союз, арабський валютний фонд та ін.), інвестиційні інститути (Азіатський банк розвитку, Арабський фонд економічного і соціального розвитку).

Важлива роль у регулюванні міжнародних економічних відносин належить міжнародним економічним організаціям: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Світова організація торгівлі (СОТ), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Четверте питання даної теми присвячене виникненню глобальних проблем та пов᾽язане, як з конкретною сферою життєдіяльності людського суспільства, так і з конкретним соціально-економічним середовищем, де реалізується та чи інша сфера діяльності людей. Проблеми класифікуються, як глобальні, якщо вони мають загальносвітовий характер, тобто торкаються інтересів усіх або значної групи держав: нерозв᾽язання їх викликає загрозу людству, регрес в умовах життя людей, у розвитку продуктивних сил; ці проблеми потребують невідкладних і рішучих дій на основі колективних і скоординованих зусиль світового товариства. За даними ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії: проблеми, які виникають у взаємодії природи і суспільства; проблеми, які виникають між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи; проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питаня сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями ітяжкими захворюваннями. Ці проблеми можуть бути розв᾽язані тільки шляхом спільних зусиль усього людства.