Тести для самоконтролю

1. Потенційний обсяг виробництва – це:

1. реальний ВНП;

2. номінальний ВНП;

3. максимально можливий ВНП;

4. чистий ВНП;

2. Повна зайнятість – це:

1. відсутність структурного безробіття;

2. відсутність циклічного безробіття;

3. наявність незначної кількості незайнятого населення;

4. абсолютна відсутність безробітніх;

3. За допомогою якого показника вимірюється можливість участі населення у трудовій діяльності:

1. кількістю безробітних;

2. загальною чисельністю населення;

3. економічно активним населенням;

4. чисельністю зайнятого населення;

4. Номінальний ВВП вимірюється у :

1. реальних поточних цінах;

2. прогнозованих цінах;

3. базових (незмінних) цінах;

4. світових цінах;

5. До нецінових факторів сукупної ропозиції відносять:

1. зміна добробуту споживачів;

2. зростаняекспорту;

3. зменшення кількості безробітніх;

4. зміни у продуктивності праці;

Тема 10. Держава в ринковій економіці Питання на самостійне вивчення

1. Місцеві податки і збори та їх роль у формуванні бюджету.

2. Межі державного втручання в економіку.

3. Проблеми дефіциту державного бюджету та шляхи його подолання.

4. Структурна і соціальна політика держави.

Методичні рекомендації до вивчення теми

У першому питанні розглядаючи податкову систему, зауважуємо, що податки, збори, платежі – це обов’язкові внески до бюджетів різного рівня чи позабюджетних фондів, які здійснюються в порядку і на умовах, визначених законодавством. Оподаткування – визначений законодавством країни механізм вилучення частини доходів громадян і підприємств на користь держави. В ході еволюції оподаткування формується податкова система як сукупність усіх обов’язкових платежів до бюджету та позабюджетних фондів разом із методами та принципами їх побудови.В Україні система справляння місцевих податків та зборів визначається Законом України "Про систему оподаткування в Україні" та Декретом Кабінету Міністрів "Про місцеві податки та збори".

Податок з реклами. Платниками податку з реклами виступають юридичні особи та громадяни замовники реклами. Комунальний податок, він належить до обов'язкових місцевих податків, які повинні запроваджуватися органами місцевого самоврядування при наявності об'єктів оподаткування. Платниками комунального податку виступають юридичні особи, крім бюджетних організацій, плановодотаційних та сільськогосподарських підприємств. Готельний збір сплачують особи, які проживають у готелях. Стягується збір також і з осіб, що орендують місця у готелях, які до цього були спальними. Об'єктом оподаткування є добова вартість найманого житла (без додаткових послуг), в т.ч. за неповну добу. Збір за припаркування автотранспорту, який належить до обов'язкових до запровадження органами місцевого самоврядування. Його платниками виступають юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі у спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Ринковий збір. Ринковий збір займає друге місце після комунального податку за обсягами поступлень. Даний збір також входить до складу обов'язкових для запровадження місцевими органами самоврядування. Ринковий збір це плата за право займання місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, в тому числі у павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо. Одним із п'яти обов'язкових до запровадження місцевих зборів є і збір за видачу ордера на квартиру. Платниками його є особи, які одержують документи, що дають право на заселення квартири. Сплачується збір за послуги, пов'язані із видачею відповідних документів. Курортний збір сплачують громадяни, які прибувають у курортну місцевість. Збір за участь у бігах на іподромі. Платниками збору є юридичні особи та громадяни, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Збір за виграш на бігах на іподромі. Особи, які виграли на тоталізаторі на іподромі сплачують збір за виграш на бігах на іподромі. Збір за право використання місцевої символіки. Платниками збору виступають юридичні особи та громадяни, які використовують місцеву символіку з комерційною метою. Збір за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей. Збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон. Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Обов'язковим місцевим збором є також збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг. Збір з власників собак. Останнім у переліку обов'язкових до запровадження місцевими радами є збір з власників собак. Завдяки цим видам податків розвивається інфраструктура того чи іншого населеного пункту.

Друге питання висвітлює межі державного втручання в економіку. Отже, питання про необхідність державного регулювання економіки сумніву не викликає. Сучасна великомасштабна складна і багатофакторна економічна система просто не може ефективно функціонувати без суттєвого доповнення ринкового механізму механізмом державного регулювання. Але в яких межах держава “має право” втручатися в економічні процеси? Теоретично можна говорити про мінімально необхідні і максимально допустимі межі. В реальному ж господарюванні розмежувати їх практично неможливо тому, що навіть система вільної конкуренції не “працює”, якщо держава не бере на себе відповідальність за правильну організацію грошового обігу, задоволення частини колективних потреб людей, компенсацію, ліквідацію або недопущення негативних ефектів ринкової поведінки. Така сума функцій - максимум того, що повинна робити держава в умовах “вільного ринку”. Одночасно це і мінімумом того, чим слід займатися в реальній ринковій економіці. А що ж в ній є максимумом?

Почнемо з того, що ринок визнає лише один варіант розподілу доходів, один критерій справедливості. Справедливим визнається будь-який доход, отриманий в результаті конкуренції- Отже, справедливими, згідно цього критерію, є високі доходи тих, хто досяг успіхів у конкуренції і низькі доходи тих, хто потерпів фіаско. Причому до уваги не приймаються ті обставини, що збанкрутувати можна не лише в результаті прорахунків уряду (що для вітчизняних умов зараз є досить суттєвим), структурної перебудови економіки, незахищеності від іноземних конкурентів, тощо. З позиції ринкової етики тут все абсолютно справедливо. Окрім цього, в механізм ринкового розподілу не попадають громадяни, які зайняті у фундаментальній науці і управлінні і утримуються державою, а також інваліди, діти, старші люди, для яких головними джерелами існування залишаються власні збереження, або благодійні фонди. Щоб запобігти соціальної напруги і забезпечити мінімум соціальної справедливості, держава повинна регулювати ці процеси.

Ринковий розподіл не гарантує невід’ємного соціально-економічного права людини на певний стандарт добробуту, який забезпечує їй достойне існування незалежно від форм і результатів діяльності. А без дотримання прав людини не може бути ні сучасного демократичного суспільства, ні його економіки. Для виявлення того факту, що розподіл доходів, справедливий з точки зору законів ринку, явно несправедливий з позицій загальнолюдських, в країнах з розвинутою ринковою економікою пішло багато часу. Причому процес цей супроводжувався досить гострими соціальними конфліктами. Але врешті решт він завершився розширенням економічних функцій держави, яка активно включилася у перерозподіл доходів.

Від механізму ринку не слід чекати дотримання і інших соціально-економічних прав людини, а саме: - права на працю для тих, хто може і хоче працювати. Це ставить перед державою проблему регулювання ринку робочої сили з метою підтримання “повної” зайнятості, скорочення вимушеного безробіття, матеріальної забезпеченості людей, які не за своєю волею втратили робочі місця. Необхідно також дбати про встановлення мінімальних, таких що забезпечують виживання, рівнів оплати праці для тих, хто працює.

Ринковиї механізм, стимулюючи ефективне використання поточних досягнень НТП, не спроможний самостійно забезпечити стратегічні прориви в галузі науки і технології, глибоку структурну перебудову виробництва. Ринок не дає належного ефекту в ситуаціях коли є потреба у здійсненні великих інвестиційних проектів з тривалими строками окупності, високою ступеню ризику і невизначеністю щодо майбутньої норми прибутку. Істотно і тут не обійтися без участі держави, яка втілюється у стимулюванні НТП і структурній політиці. Ринкова економіка постійно потребує державної антиінфляційної і антимонопольної профілактики.

Такі в загальних рисах верхні, максимально допустимі межі державного втручання в економіку. Ці межі досить широкі для того, щоб розумний сімбіоз державного регулювання і ефективно працюючого механізму ринку змогли вирішити основні соціально-економічні проблеми сучасного суспільства. Якщо ж держава намагається робити більше, як їй відміряно ринковою економікою, то, якими б добрими намірами вона не керувалася, це, як правило, деформуючи ринкові процеси, веде до падіння ефективності виробництва. Тоді, рано чи пізно , виникає необхідність роздержавлення економіки, тобто позбавлення її від надмірної державної опіки.

Наголошуючи на тому, що втручання держави в економічні процеси повинно мати певні межі, не слід розуміти ці межі як раз і назавжди даними, як такі, що їх можна визначити на всі випадки життя. Практика показує, що державне регулювання лише тоді є ефективним, коли межі його визначаються конкретними умовами функціонування ринкової системи, а не намірами тих чи інших державно-бюрократичних структур. А це означає, що вони повинні бути рухливими. Розширятися тоді, коли ринок не справляється з тими чи іншими проблемами і звужуватися, якщо ринок успішно їх вирішує.

Після розгляду податкового механізму у третьому питанні аналізуємо бюджетну систему. Провідне місце в бюджетній системі належить державному бюджетові. Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит — найскладніше явище. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, оскільки це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бюджету слід оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансової системи загалом. Для держави це завжди небажане і досить часто негативне явище. Інші суб'єкти фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи можуть оцінювати це явище по-різному.

Залежно від виду бюджетний дефіцит розглядається за формою вияву, причинами виникнення і напрямом дефіцитного фінансування.

За формою вияву вирізняють плановий, фактичний і прихований дефіцити. Плановий дефіцит запланований та затверджений у законі про Державний бюджет України. Фактичний — це реальне перевищення видатків над доходами бюджету, офіційно зафіксоване наприкінці бюджетного періоду. Прихований дефіцит — занижена величина фактичного бюджетного дефіциту і державного боргу, що часто робиться цілеспрямовано і є результатом певних політичних ігор (наприклад, перед виборами, щоб підвищити заслуги певної партії та примусити виборців проголосувати за правлячу партію ще раз). Також цей дефіцит може бути наслідком "жорсткого" курсу уряду на щорічно збалансований бюджет. Прихованість дефіциту є ознакою непродуманості фінансової політики держави.

За причинами виникнення виокремлюють свідомий, вимушений, циклічний і структурний дефіцити. Свідомий дефіцит виникає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить високого рівня доходів юридичних і фізичних осіб. Він пов'язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміцнення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активна політика позикових фінансів. Вимушений дефіцит пов'язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, якщо процес оподаткування не може забезпечити бюджет держави достатніми доходами. Циклічний дефіцит — дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (зменшення національного доходу й обсягу виробництва) унаслідок кон'юнктурних коливань. Структурний дефіцит є результатом свідомої активної (дискреційної) політики держави, що передбачає маніпулювання податками й урядовими видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю над інфляцією та прискоренням економічного зростання і запобігання спаду виробництва в країні.

За характером впливу на економіку вирізняють стійкий дефіцит бюджету (є у довгостроковому періоді), та тимчасовий (зумовлений касовими розривами у процесі виконання бюджету або подіями, які не можна передбачити і спрогнозувати).

Під час виконання бюджету в окремих ланках бюджетної системи може утворитися тимчасовий касовий розрив (графік фінансування видатків випереджає у часі надходження коштів його дохідної частини). Він може бути плановим, якщо об'єктивно не збігаються терміни фінансування з бюджету встановлених видатків і надходження коштів до дохідної частини, а також при запланованому дефіциті, та позаплановим, що пов'язано з невиконанням плану з надходження доходів або з перефінансуванням за окремими видами видатків.

Дефіцит бюджету виникає у зв'язку із багатьма не тільки об'єктивними, але й суб'єктивними причинами. Проблема бюджетного дефіциту стосується не тільки обмеженості можливостей держави мобілізувати необхідні доходи, а й оптимізації витрат держави.

Основними причинами виникнення бюджетного дефіциту є: зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва; збільшення державних видатків на фінансування неекономічних сфер діяльності, особливо на державне управління й економічно необґрунтовані соціальні програми; падіння доходів в умовах кризового стану економіки та зменшення надходжень до держбюджету; циклічні спади в економіці, особливо якщо вони глибокі й тривалі; неефективний механізм оподаткування суб'єктів господарювання, коли завищений податковий тиск зумовлює поступове зниження ділової активності та тінізацію економіки; не правильно визначені орієнтири та непослідовність фінансово-економічної політики; слабкий фінансовий контроль із боку держави за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів; збереження ситуації, за якої найприбутковішими є вкладення капіталу у сфери нематеріального виробництва (торговельно-посередницьку та фінансово-кредитну); зростання внутрішнього й зовнішнього державного боргу; у короткостроковій перспективі зменшення податків з метою підвищення ділової активності та стимулювання економіки (без відповідного коригування бюджетних витрат). Отже, зменшення і подолання бюджетного дефіциту можливе лише шляхом ліквідації причин, що його зумовлюють.

Приступаючи до розгляду четвертого питання теми необхідно зазаначити, що взаємодія економічних суб’єктів завжди потребує певного впорядкування та регулювання. Тому, розглядаючи дану тему, слід усвідомити, що будь-яка економічна система, в тому числі й національне господарство, завжди певним чином управляється, координується. Згідно з досвідом розвинутих країн формування раціональної структури економіки є можливим в умовах державного регулювання соціально-економічних процесів, що є змістом структурної політики держави.

Успішний соціально-економічний розвиток країни залежить від характеру, напрямів і темпів структурних зрушень в економіці та їхнього пристосування до вимог ринку. Структурна політика держави - це обґрунтування цілей і характеру структурних перетворень в економіці країни, визначення комплексу заходів щодо підтримки розвитку тих структурних елементів національної економічної системи, які забезпечують формування й підтримку РСЕ, а отже, й економічне зростання та вирішення актуальних соціально-економічних проблем. Головною метою державної структурної політики є формування й підтримка сучасної ефективної екологічно безпечної раціональної структури економіки , яка конкретизується за такими основними узагальненими (на прикладі національної економічної системи України) напрямками (підцілями) державної структурної політики: установлення оптимальних макроекономічних пропорцій; розвиток конкуренції й обмеження монополізму; формування енергозберігаючої інноваційної моделі розвитку економіки; ліквідація диспропорцій між галузевими комплексами; ліквідація диспропорцій технічного рівня виробництв різних галузей; зниження енерго- та матеріаломісткості виробництва; підвищення інноваційності (науково-технічного рівня і якості) й конкурентоспроможності продукції; раціональне розміщення виробництва та збалансований розвиток регіонів (створення ефективних регіональних господарських систем); посилення соціальної орієнтації економіки; створення розвинутого національного ринку; охорона навколишнього середовища тощо.

Слід зауважити, що перелік основних напрямків державної структурної політики постійно змінюється залежно від актуальних завдань та умов розвитку національної економіки. Реалізація державної структурної політики залежно від міри втручання держави у структурні зрушення в економіці може відбуватися за двома сценаріями, які визначають тип структурної політики: пасивний та активний.