Тести для самоконтролю

1. Які існують види підприємництва?

1. індивідуальні, загальні, колективні форми власності;

2. фінансове, комерційне, виробниче підприємництво;

3. нематеріальне виробництво і виробнича сфера;

4. середні та малі підприємства;

2. Підприємницький прибуток – це:

1. форма доходу - рента;

2. форма доходу – відсотки;

3. форма доходу – заробітна плата;

4. форма доходу на організуючий фактор виробництва;

3. Для якого типу виробництва найбільше підходять лінійні та функціональні структури управління:

1. дрібного серійного виробництва;

2. підприємств, які виробляють багато видів продукції;

3. масового серійного виробництва;

4. домогосподарства;

4. Яке з положень розкриває суть стратегії маркетингового планування:

1. вибір ділової стратегії фірми щодо маркетингу, на основі якої розробляються функціональні стратегії кожного відділу;

2. складаня маркетингових програм;

3. визначення цілей фірми на короткий термін;

4. визначення цілей фірми на довготривалий термін;

5. Який вид маркетингу є некомерційним;

1. маркетинг товарів;

2. маркетинг організацій;

3. маркетинг сфери послуг;

4. маркетинг ринків масового збуту;

Тема 8. Доходи в ринковій економіці Питання на самостійне вивчення

1. Економічна теорія про функціональний і персональний (родинний) розподіл доходів.

2. Бюджетні і небюджетні канали перерозподілу доходів у ринковій економіці.

3. Соціальна нерівність і соціальна політика захисту населення.

4. Показники прожиткового мінімуму і рівня бідності в Україні.

5. Показники рівня і якості життя населення.

Методичні рекомендації до вивчення теми

При розгляді першого питання даної теми студенту необхідно звернути увагу на те, що доходи у економічній теорії поділяються на функціональні та персональні. Весь створений у суспільстві продукт може бути поданий як сума доходів від чинників, що беруть участь у його виробництві. Функціональний розподіл доходів – це розподіл їх між основними чинниками: праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі здібності. У результаті функціонального розподілу доходів формуються такі первинні доходи, як заробітна плата, відсоток, рента і прибуток. У системі чинників виробництва основний взаємозв'язок стосується капіталу, тому для спрощення функціональний розподіл можна уявити як співвідношення між доходами від праці і від власності. Функціональний розподіл доходу показує частки доходу, що припадають на працю і капітал, а задачею макроекономіки є простежити зміну співвідношень долей праці і капіталу в сукупному доході суспільства, виявити причини змін й оцінити їх. У економічній теорії є два принципово різні підходи до виявлення законів функціонального розподілу доходів: марксистський і маржиналістський. Марксистська концепція функціонального розподілу доходів ґрунтується на таких засадах: капіталістичний сукупний національний дохід створюється найманою працею і капіталом; носієм здатності до праці є найманий працівник, який, по-перше, переносить частину минулої, втіленої в засобах виробництва, праці на знову створюваний продукт, а по-друге, створює нову вартість; новостворена вартість (яка після реалізації набуває форми національного доходу) є, згідно з теорією К. Маркса, результатом тільки найманої праці; результатом капіталу є перенесена вартість, яка входить до структури сукупного суспільного продукту, але не є складовою національного доходу (новоствореної вартості); національний дохід має дві складові (о + т), де V - затрати змінного капіталу (найманої праці), які набувають форми заробітної плати, та т - затрати змінного капіталу, які набирають форми додаткової вартості; капіталісту додаткова вартість (т), нічого не коштує, а для найманого працівника - це неоплачена праця;

Маржиналістська концепція розподілу факторних доходів ґрунтується на інших засадах, а саме: власниками економічних ресурсів у ринковій економіці є домогосподарства; існує чотири фактори виробництва, яким відповідають такі форми доходів: земля створює ренту; капітал (інвестиційні ресурси) - процент; праця - заробітну плату; здатність до підприємництва - підприємницький дохід, нижньою межею якого є нормальний прибуток; величина доходу на кожний із зазначених вище факторів визначається граничним внеском кожного чинника у валовий дохід фірми; такий принцип (закон) розподілу доходів справедливий як для найманих працівників, так і для землевласників, власників капіталу та людей, схильних до підприємництва, оскільки він забезпечує розподіл доходу пропорційно до внеску кожного з факторів.

Персональний розподіл доходів - це розподіл доходів між окремими фізичними особами, сім'ями або домогосподарствами. Аналіз персонального розподілу доходів дає можливість виявити фактори, що визначають рівень і структуру доходів окремих сімей. Фактори, що впливають на структуру сімейних доходів: розмір грошових доходів членів сім'ї; наявність чи відсутність безплатних і пільгових благ; -рівень цін на споживчі економічні блага; обсяг податків; наявність чи відсутність безробітних у сім'ї; ступінь соціальної захищеності; тривалість робочого дня працюючих у ринковому секторі; наявність чи відсутність доходів від власності, що функціонує незалежно від власника; наявність та число утриманців тощо. Сімейний дохід - сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв'язків та спільності побуту невеликої групи людей, життєдіяльність яких спрямована на реалізацію соціальних, економічних та духовних потреб індивідів, сім'ї. Сімейний дохід - економічна основа відтворення сім'ї.

При підготовці другого питання студенту необхідно звернути увагу на те, що одним із суттєвих наслідків функціонування ринкової економіки є велика диференціація доходів окремих соціальних груп населення. Отже, одним із надзвичайно важливих завдань, що стоїть перед урядом, є зменшення нерівності у доходах окремих груп населення. Це завдання знаходить відображення у багатьох політичних заходах і програмах. Зокрема, трансфертні платежі забезпечують допомогу бідним, інвалідам, безробітним тощо; за програмами соціального забезпечення надається фінансова допомога хворим, пенсіонерам і людям похилого віку. Ці програми передбачають перерозподіл доходів держави між тими сім'ями й особами, які мають мізерний дохід або його не мають зовсім.

Уряд впливає також на розподіл доходів шляхом ринкового втручання, тобто за допомогою регулювання ринкових цін. Гарантовані ціни фермерам і законодавчо встановлені мінімальні ставки заробітної плати є наочними прикладами того, як уряди фіксують ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

У багатьох країнах введене прогресивне оподаткування, в результаті через податки вилучається більша частка доходів у багатих, ніж у бідних. Щоправда, податкова система має досить поміркований вплив на розподіл доходів. Особливо дієвою політика доходів має бути в перехідний період.

Позабюджетні фонди — важлива складова державних фінансів і самостійна ланка фінансової системи країни. їх виникнення та функціонування пов'язане з наявністю товарно-грошових відносин.

Державні фонди були запроваджені задовго до формування бюджету як єдиного централізованого грошового фонду й існували у вигляді спеціальних фондів та особливих рахунків. Із розширенням сфери діяльності держава потребувала все більших грошових коштів, що зосереджувалися в особливих фондах і мали спеціальне призначення. Таким фондам притаманний, як правило, тимчасовий характер. Після виконання запланованих заходів і припинення їх фінансування спеціальні фонди ліквідовувалися. Множинність таких фондів створювала певні фінансові незручності й потребувала додаткових коштів на управління.

Із розвитком і зміцненням держави спеціальні фонди було уніфіковано і створено на основі їх об'єднання державний бюджет, який після розгляду і схвалення парламентом набував статусу закону, обов'язкового до виконання.

У сучасних умовах через державні фінанси здійснюється важливий вплив на соціальні та економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Виконуючи властиві для конкретного етапу розвитку функції, держава забезпечує фінансування заходів щодо соціального захисту населення, підтримки державного сектору національної економіки, реалізації пріоритетних загальнодержавних програм. Основну роль у перерозподілі фінансових ресурсів між територіями, галузями, сферами діяльності, юридичними, фізичними особами відіграють державний та місцеві бюджети. Обсяги видатків бюджетів залежать від їх дохідної частини, а також не мають чинити надмірний вплив на підприємницьку діяльність.

Вивчаючи дане питання необхідно згадати, що соціальна політика держави — один із напрямів діяльності із регулювання соціально-економічних умов життя суспільства. Сутність соціальної політики держави — у підтримці відносин як між соціальними групами, верствами суспільства, так і всередині їх, у забезпеченні умов для підвищення добробуту, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій, у формуванні економічних стимулів для участі у суспільному виробництві. При цьому соціальна політика держави є складовою заходів держави щодо регулювання умов суспільного виробництва в цілому, тісно пов'язана з загальноекономічною ситуацією в країні. Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави — політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати мінімізація конфлікту між ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Пенсіонери, студенти, а також особи, які відповідно до законодавства мають право на матеріальну допомогу та різного роду виплати, отримують доходи від держави у вигляді так званих трансфертних платежів. Трансферти надаються: у вигляді грошових виплат; як скидки для певних категорій громадян, зокрема на транспорт, ліки, комунальні послуги, продукти тощо; у натуральній формі.

Формування доходів осіб з особливим статусом відбувається через реалізацію певних програм: пенсійного забезпечення (солідарна або обов’язкова і добровільна системи, призначені для формування доходів осіб похилого віку, формується за рахунок внесків роботодавців і працівників); соціального забезпечення (дозволяє людям у випадку хвороби отримувати до 100 % відшкодування середнього заробітку, кошти надходять від роботодавців); соціальної підтримки інвалідів; допомоги безробітним (мінімальний розмір допомоги – 75% від мінімальної зарплати, максимальний – 75% від середньої зарплати на останньому місці роботи). Скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і як наслідок до падіння виробництва, зниження його ефективності.

При вивченні четвертого питання студенту слід звернути увагу на Закон України від 15.07.1999 №966-ХIV "Про прожитковий мінімум", згідно якого прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, які необхідні для нормального функціонування організму людини для задоволення основних соціальних та культурних потреб особистості. для загальної оцінки рівня життя в Україні; для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги при безробітті, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи із вимог Конституції України та законів України; для визначення права на призначення соціальної допомоги; для визначення державних соціальних гарантій та стандартів обслуговування та забезпечення у сферах охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; для встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бютжету України та місцевих бютжетів.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-суспільної експертизи набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та послуг. Прожитковий мінімум щорічно затверждується Верховною Радою України в законі про Державний бютжет України на відповідний рік. Органами місцевого самоврядування для оцінки рівня життя в регіоні, розробки та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на соціальну допомогу, яка фінансується за рахунок місцевих бютжетів, може  затверджуватись прожитковий мінімум, який має бути не нижче встановленого законом.

Представники різних груп населення країни отримують доходи в різному обсязі. Розподіл доходів можна проілюструвати за допомогою так званої кривої Лоренца, методику побудови якої ви опануєте прочитавши основний навчальний підручник. Для вимірювання ступеню нерівності розподілу доходів застосовується також коефіцієнт Джині. Розподіл доходів має тенденцію до більшої справедливості і рівномірності у міру підвищення загального добробуту країни.

Проблема розподілу доходів тісно пов’язана з проблемою бідності. Економічний аналіз застосовує такий показник розподілу доходів, як рівень бідності. Рівень бідності – виражена у відсотках частка населення, сімейний доход якої нижче рівня межі бідності або межі малозабезпеченості. Рівень бідності може бути визначений як в абсолютних величинах, так і відносно інших членів суспільства.

Особливу увагу необхідно звернути на питання, яке висвітлює рівень якості життя населення. Визначення рівня життя базується на оцінці кількості і якості споживчих життєвих благ (матеріальних і духовних). Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей у певних благах. Склад життєвих благ дуже різний. Поряд із доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певним чином і стиль життя, оцінюється його якість.

Система показників рівня життя, що рекомендується ООН, включає широке коло характеристик умов життя. Виділяють 12 груп показників. Якості життя населення: Народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; житлові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятість; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення; свобода людини.

Перераховані показники розглядаються як основні. Поряд із ними для оцінки і обрахування рівня життя виділяють ряд інформаційних показників, що не є, на думку експертів, безпосередніми характеристиками рівня життя. У число інформаційних показників входять національний дохід і валовий внутрішній продукт на душу населення з урахуванням середньорічних коефіцієнтів їхнього приросту. і ряд інших.

Задоволння населення життєвими благами залежить від розміру реальних доходів; ступінь задоволення потреб оцінюється на основі зіставлення номінальних і реальних споживчих бюджетів сімей. Розподіл населення за доходами базується на розмежуванні низько-, середньо- і високодоходних груп сімей, кожна з яких має свій раціональний споживчий бюджет. Мета кожної держави –це підвищення рівня показників якості життя населення та створення належних умов життя кожної людини.