Тема 3. Професійні захворювання та ризики, пов’язані з роботою в соціальній сфері

1. Поняття стресу та особливості його подолання.

2. Ефективні способи подолання стресу соціальним працівником.

3. Роль специфічних рис характеру соціального-педагога в подоланні стресу.

4. Поняття явища „вигорання”, його сутність і особливості.

5. Феномен „вигорання”, характеристика основних підходів до його визначення.. Визначення стадій феномену вигорання.

6. Особливості поведінкових змін спеціаліста при вигоранні. Особливості змін у почуттях спеціаліста при вигоранні.

7. Особливості змін у мисленні спеціаліста при вигоранні.

8. Особливості змін фізичного стану при вигоранні.

Професійне захворювання – захворювання, яке притаманне виключно роботі, яка пов'язана з професійною шкідливістю. Професійними захворюваннями вважаються захворювання, вказані у Списку професійних захворювань і Інструкції по її застосуванню.

1. Стрес – реакція людини на негативні подразники, що призводить до зниження ефективності роботи.

Втома в умовах хронічної стресової ситуації призводить до професійного вигорання.

Стресс (от англ. stress - давление, нажим, напряжение) - состояние психического напряжения, возникающее у человека при деятельности в трудных условиях (как в повседневной жизни, так и в специфических обстоятельствах, например во время космического полёта).

Понятие С. было введено канадским физиологом Г. Селье (1936) при описании адаптационного синдрома. С. может оказывать как положительное, так и отрицательное влияние на деятельность, вплоть до её полной дезорганизации, что ставит задачу изучения адаптации человека к сложным (т. н. экстремальным) условиям, а также прогнозирования его поведения, особенно в подобных условиях.

Ознаки стресу:

1. психосоматичні:

• подразнення або напруженість в очах (зубна біль, проблеми зі шлунком, нудота, запаморочення);

• порушення сну;

• головний біль;

• тахікардія.

2. емоціональні ознаки:

• роздратованість;

• стривоженість;

• відчуття неспроможності щось змінити, власної недієздатності;

• відчуття безвиході;

• необґрунтований страх перед майбутнім;

• зменшення критичності суджень.

Методи подолання стресу:

Продуктивні:

1. розуміння себе і своїх емоцій;

2. виділення часу для себе і свого дозвілля;

3. використання технік розслаблення;

4. підтримка теплих стосунків з колегами.

Непродуктивні:

1. переїдання;

2. вживання алкоголю;

3. істерики, емоційні зриви;

4. звинувачення, критика, інш.;

5. заперечення проблеми.

Ефективні способи подолання стресу соціальним працівником.

Насамперед варто сформувати настанову на діяльність, причому не тільки у себе, а й в інших. З давніх часів кращими способами формування настанови були певні ритуали. Ритуал – це умовний рефлекс, пов'язаний із подальшою діяльністю. Воїни, що дружно викрикують вітання своєму вождю, чи учні, що встають, коли викладач заходить до аудиторії, - усі вони налаштовуються на майбутню діяльність. Корисно розробити свою систему ритуалів. Таким ритуалом може бути і вітання, і перекличка, і щось емоційно позитивне наприкінці заняття (бесіди).

Далі варто провести «розминку» мислення, орієнтовану на вид майбутньої діяльності (вимовити голосно і чітко кілька скоромовок).

Вважається, що успіху досягає саме той, хто знає, що робити, зазнавши невдачі. Тому варто заздалегідь програти в уяві різні поведінки, щоб не почати комплексувати.

Насамперед учіться планувати. Дезорганізація може призвести до стресу.

Визнайте і прийміть обмеження. Багато хто з нас ставить перед собою абсолютно недосяжні цілі. Ставте перед собою цілі, які зможете досягти.

Розважайтесь. Іноді необхідно втекти від життєвих проблем і розважитися. Знайдіть заняття, що було б захоплюючим і приємним.

Будьте позитивною особистістю. Не критикуйте інших. Учіться хвалити інших за ті речі, що вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Учіться терпіти і прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації і гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх.

Уникайте нездорової конкуренції. У житті багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях життя створює напруження і тривогу, робить людину агресивною.

Регулярно робить фізичні вправи. Перевіртеся в лікаря до того, як займатися за якою-небудь системою.

Розповідайте про свої неприємності. Знайдіть друга, священика чи консультанта-психолога, із якими виможете бути відвертими.

Учіться безмедикаментозного методу розслаблення. Медитація, його, аутогенне тренування, прогресивна релаксація.

Роль специфічних рис характеру соціального педагога в подоланні стресу.

Поняття явища „вигорання”, його сутність і особливості.

Феномен „вигорання”, характеристика основних підходів до його визначення. Визначення стадій феномену вигорання.

Вперше термін «вигорання» запропонував американський психіатр Х. Дж. Фрейденбергер у 1974 році для опису деморалізації, розчарування і крайньої втоми, які він спостерігав у працівників психіатричної установи, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги.

З часом термін «вигорання» почали описувати для опису психічних проблем у фахівців, які працюють у сфері охорони здоров'я, діяльність яких пов’язана з наданням допомоги і роботою з людьми (менеджери, вчителі, психологи, соціальні працівники, соціальні педагоги).

Це – люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчителі тощо. Вони змушені постійно стикатися з негативними емоційними переживаннями своїх клієнтів (пацієнтів, вихованців), тому мимоволі стають залученими до цих переживань, через що й зазнають підвищеного емоційного напруження.

Незважаючи на те, що функції цих професій відрізняються, але всіх їх об’єднує близький контакт із людьми, який з емоційної точки зору важко підтримувати певний час.

На думку Х.Дж. Фрейденбергера «вигорання» означає виснаженість енергії у професіоналів у сфері соціальної допомоги. Ця виснаженість супроводжується цинічною установою»навіщо турбуватися, це немає ніякого значення».

Взагалі цим терміном дослідник характеризував психічний стан здорових людей, які знаходяться в інтенсивному тісному спілкуванні з клієнтами, пацієнтами в емоційно перевантаженої атмосфері під час надання професійної допомоги.

Нині відомі три підходи до визначення синдрому «професійного вигорання»:

Перший підхід – «професійне вигорання» - це стан фізичного, психічного і передусім емоційного виснаження, викликаного довготривалим перебуванням в емоційно перевантажених ситуаціях спілкування, як синдром «хронічної втоми».

Другий підхід – «професійне вигорання» як двомірна модель, що складається, по-перше, з емоційного виснаження та, по друге, - з деперсоналізації (погіршення ставлення до інших, а іноді й до себе).

Третій підхід (найпоширеніший), запропонований американськими дослідниками К. Маслач і С. Джексоном. Вони розглядають синдром «професійного вигорання» як трьохкомпонентну систему, котра складається:

1. з емоційного виснаження;

2. деперсоналізації;

3. редукції власних особистісних прагнень.

У практичної діяльності поняття «вигорання» визначається як категорія працівників, які відчувають апатію, злість в результаті стресу та фрустрації під час виконання професійних обов’язків.

Американська дослідниця К. Маслач називає вигорання «ерозією цінностей, почуття власної гідності, духовності та сили волі». Вона вважає вигорання синдромом фізичного та емоційного виснаження, що включає розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрата розуміння і співчуття клієнтам.

Маслач підкреслює, що вигорання не є втратою творчого потенціалу, а це емоційне виснаження пов’язане з міжособистісним спілкуванням та взаємодією.

Інший підхід до визначення вигорання розробив Кондо – вигорання є наслідком жорстокого і довготривалого стресу. Явище характеризується почуттям безпорадності, негативним ставленням до себе, до роботи, життя інших людей.

Інші дослідники (Літи) наголошували на тому, що явище вигорання найперше пов’язане з високими особистими сподіваннями щодо власної практики. Тому причиною того, що спеціаліст змінює своє ставлення до предмета своєї діяльності і до себе самого є нереалістичним очікувань, щодо своєї роботи та завищення вимог до самого себе.

Скобхол розрізняє 2 види вигорання:

1. Вигорання значення – якщо консультант/соціальний працівник страждає на вигорання значення, то догляд за іншими більше не надає сенсу його життя, тому він не розуміє навіщо продовжувати роботу.

2. Вигорання соціальної допомоги – якщо соціальний працівник відчуває вигорання пов’язане із соціальною допомогою це означає, що професійні стосунки знесилюють через виснаженість працівника більше і не залишається енергії.

В Україні питанням вигорання займалися: І.Грига, О.Брижовага. стаття «Чинники виникнення психологічних проблем у волонтерів та шляхи оптимізації їх роботи» - 1999 р.

На їхню думку вигорання – це стан вираженої втоми та емоційного виснаження, який характеризується втратою здатності надання психологічної підтримки іншим. Байдужим та негативним ставленням до колег та клієнтів знижує продуктивність праці, знеціненням поточних результатів та минулих досягнень, зменшує відчуття само актуалізації внаслідок хронічного стресу.

На думку багатьох дослідників основними симптомами вигорання є фізично-емоційне та психологічне виснаження.

Психологи затверджують, що до емоційного згоряння швидше всього приводить позиція професіонала, які вірять і випливають чотирьом міфам:

Мені не можна помилятися.

Я повинен бути стриманим.

Я не маю права бути упередженим.

Я зобов'язаний бути у всім прикладом для наслідування.

Маследж називає виснаження першою реакцією на стрес. Ознаками вигорання вона виділяє на емоційне виснаження, деперсоналізацію та зниження особистих досягнень.

Іншими складовими вигорання є цинічність та втрата працівниками впевненості у власній компетентності.

Виділяють фізичне, поведінкове, психологічне вигорання.

Поведінкове:

• найпершим симптомом є те, що робота не приносить задоволення;

• соціальний працівник починає усамітнюватися, уникає колег і клієнтів, часто відсутні на роботі, здійснює лише формальні ділові контакти, спілкується з клієнтами при необхідності, намагається їх знеособлювати і бачить в них лише проблеми.

Психологічне:

1. Зміни в почуттях: працівник відчуває навіть якщо на це немає жодної причини, що його постійно переслідують невдачі, в яких він, як правило, звинувачує себе. Наслідок – незадоволення собою і життям. Домінуючим є почуття фрустрації, гніву, дратівливість без причин. З часом ці відчуття перетворюються на байдужість та безсилля щось зробити.

2. Зміни мислення: у працівника з'являються думки про те, щоб залишити роботу. Він заклопотаний більше власними потребами, ніж потребами клієнтів. Мислення стає ригідним, такий соціальний працівник закритий до змін. Адже це вимагає енергії і ризику, що є великою загрозою для виснаження особистості. З'являються і загострюються такі риси як підозрілість, недовірливість, змінення ставлення до клієнтів.

3. Зміни фізичного стану: загальне нездужання та апатія без причин, а також порушення психічного і соматичного здоров'я (порушення сну, швидка втомлюваність).

Вважається, що найбільш схильними до вигорання є особи недостатньо впевнені у власних силах, імпульсивні та дратівливі, залежні від схвалення інших людей, які мають нереальні цілі та прагнення. Також можна додати сором’язливість, невпевненість у собі, труднощі в управлінні іншими.

Останнім часом до категорії осіб, що зазнають вигорання, додаються і досвідчені працівники, які схильні займатися переважно повсякденними обов’язками та відповідної роботи.

Російський вчений В.В.Бойко розробив власну класифікацію симптомів, що супроводжують різні компоненти «професійного вигорання». Створена ним «Методика діагностики рівня професійного вигорання» дає змогу оцінити прояви синдрому за дванадцятьма основними симптомами, що зазвичай супроводжують три компоненти «професійного вигорання». В.В.Бойко характеризує компоненти згаданого синдрому так:

1. Перший компонент – «напруження» - характеризується відчуттям емоційної виснаженості, втоми, викликаної власною професійною діяльністю.

Це знаходить вияв у таких симптомах, як:

1. переживання психотравмуючих обставин – людина сприймає умови роботи та професійні міжособистісні стосунки як психотравмуючі;

2. незадоволеність собою – незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом;

3. «загнаність у кут» - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі;

4. Тривога й депресія – розвиток тривожності у професійної діяльності, підвищення нервовості, депресивні настрої.

2. Другий компонент – «резистенція» - характеризується надмірним емоційним виснаженням, що провокує виникнення та розвиток захисних реакцій, які роблять людину емоційно закритою, відстороненою, байдужою. На такому тлі будь-яке емоційне залучення до професійних справ та комунікацій викликає у людини відчуття надмірної перевтоми.

Це знаходить прояв у таких симптомах, як:

1. неадекватне вибіркове емоційне реагування – неконтрольований вплив настрою на професійні стосунки;

2. емоційно-моральна дезорієнтація – розвиток байдужості у професійних стосунках;

3. розширення сфери економії емоцій – емоційна замкненість, відчуження, бажання згорнути будь-якої комунікації;

4. редукція професійних обов’язків – згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків.

3. Третій компонент – «виснаження» - характеризується психофізичною перевтомою людини, спустошеністю, нівелюванням власних професійних досягнень, порушенням професійних комунікацій, розвитком цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися з робочих питань, розвитком психосоматичних порушень.

Тут виявляються такі симптоми, як:

1. Емоційний дефіцит – розвиток емоційної почуттєвості на тлі пере виснаження, мінімізація емоційного внеску у роботу, автоматизм та спустошення людини при виконанні професійних обов’язків;

2. Емоційне відчуження – створення захисного бар'єру у професійних комунікаціях;

3. Особистісне відчуження (деперсоналізація) – порушення професійних стосунків, розвиток цинічного ставлення до тих, з ким доводиться спілкуватися при виконанні професійних обов’язків, та до професійної діяльності взагалі;

4. Психосоматичні та психовегетативні порушення – погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлади сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.