Принципи навчання

Поняття “принцип” трактується сучасною наукою як першооснова, домінуюча ідея, визначальне провідне положення, що лежить в основі теорії науки, пізнавальної діяльності, функціонування системи, мислення тощо. Традиційні принципи навчання безпосередньо пов’язані з основними закономірностями навчання і виховання, із змістом і логікою певної науки. Основними з них є: принцип науковості, принцип системності, принцип виховуючого характеру навчання, принцип доступності, принцип наступності, принцип наочності, принцип індивідуального процесу навчання і т.п. Окрім того існує значна кількість так званих нетрадиційних принципів, які визначають педагогічні закономірності з інших світоглядних і наукових позицій.

У теорії професійної музичної освіти загально педагогічні принципи є основоположними, такими, що займають провідне становище в організації та спрямуванні навчального процесу, але отримують специфічні риси у відповідності із законами музичного мистецтва. Існує, також, певна кількість принципів, характерних лише для навчання музичному мистецтву.

До суттєвих принципів, що визначають основи професійної музичної освіти і виконують функції методологічних засад у навчанні музичній діяльності, необхідно передусім віднести ті з них, що пройшли апробацію часом і не загубили своєї актуальності.

І. Принцип відповідності з місту і методів навчання завданням підготовки висококваліфікованих фахівців передбачає:

а) відповідність змісту навчальних планів, переліку дисциплін професійно зорієнтованих і спеціальних циклів освітнім стандартам і професіограмам щодо обсягу і змісту професійної освіти, опрацьованих науковцями;

б) відповідність змісту кожної навчальної дисципліни сучасним вимогам щодо обсягу і глибини теоретичних знань, якості формування практичних умінь і навичок;

в) відповідність методів навчання сучасним вимогам щодо якості викладання і навчально-пізнавальної роботи учнів і студентів, сучасним досягненням музичної педагогіки у галузі теорії і практики.

2) Принцип науковості, що передбачає органічний зв’язок змісту навчальних предметів з наукою, яку вони репрезентують, особливо важливий для професійної музичної освіти. Нові наукові здобутки музикознавства, музичної педагогіки і методики навчальної музичної діяльності мають включатися до змісту теоретичних і методичних дисциплін, ефективно використовуватися на практичних та індивідуальних заняттях. Лише за тієї умови освіта буде відповідати вимогам сучасності і забезпечувати підготовку фахівців з орієнтуванням на сучасну практику та перспективи її подальшого розвитку.

3. Принцип художньо-виховного характеру навчання насамперед стосується, зрозуміло, мистецьких спеціальностей і є одним з визначальних принципів професійної підготовки музиканта. Цей принцип ґрунтується на об’єктивних закономірностях навчання музичному мистецтву і виходить з положення, що ефективний музичний розвиток можливий лише в умовах цілеспрямованої музичної діяльності і за допомогою засобів впливу на особистість самої музики. Опанування змісту теоретичних і методичних дисциплін, робота над музичними творами, формування умінь і навичок музично-виконавської діяльності повинні передбачати постійний вплив на учнів і студентів засобами музичної образності. Ні одне теоретичне положення, ні один практичний навик не повинні засвоюватися без їх глибокого розуміння як художньої закономірності чи елемента художності, і ні одна музична фраза не повинна виконуватися без її глибокого усвідомлення і почуттєвого сприймання як елементу образності.

4. Принцип поетапно-прогресивного навчання передусім стосується навчальних дисциплін, що безпосередньо формують знання, уміння і навички музично-виконавської діяльності, і передбачає:

– поступове, поетапне формування професійного музиканта, що виявляється у послідовності і спадковості навчання, логічному зв’язку між навчальними класами музичної школи, курсами середніх і вищих навчальних закладів, між початковою і вищою ланками професійної музичної освіти;

– поступовий, поетапний розвиток музично-виконавських здібностей з досягненням високої якості вирішення навчально-виконавських завдань на кожному етапі;

– поступове ускладнення навчальних завдань техніко-виконавського та інтерпретаційно-творчого характеру, що передусім виявляється у доцільному ускладненні навчального репертуару для кожного наступного етапу (репертуару, що планується на півріччя чи семестр);

– складання навчального репертуару на півріччя чи семестр з орієнтуванням на максимальні виконавські можливості учнів чи студентів, а для тих із них, чиї музичні здібності і працездатність дозволяють прогнозувати процес індивідуального розвитку, – з орієнтуванням на передбачуваний рівень виконавського розвитку.

5. Принцип індивідуалізації процесу навчання ґрунтується на реально існуючих індивідуальних відмінностях музичних здібностей стосовно музичного слуху, музичного мислення, пам’яті, глибини образно-емоційного сприймання і переживання музики, творчих задатків, рухово-моторних можливостей тощо. Його дія виявляється в індивідуальній формі навчання з основних практичних дисциплін (гра на інструменті, спів, диригування, аранжування, читання партитур тощо); в особливостях укладання навчальних програм, які не мають конкретного змісту, обов’язкового для вивчення протягом семестру чи півріччя; в індивідуальних планах, що укладаються для кожного окремого учня і студента, і які мають конкретні методичні завдання з техніко-виконавського і художньо-творчого розвитку кожного з них, а також відповідний технічний і художній навчальний репертуар; в індивідуальному характері проведення занять, у всебічному урахуванні персональних якостей кожного учня і студента.

6. Принцип проблемно-творчого характеру навчання є домінуючим фактором творчого виховання індивіда в умовах усвідомленої навчально-пізнавальної діяльності. Він передбачає освоєння усіх видів, форм і операцій репродуктивної і продуктивної музичної діяльності у режимі постановки і вирішення творчих завдань. Робота над музичним твором, засобами музичної виразності, кожним елементом музичної мови чи найменшою складовою частиною нотного тексту має проводитися з орієнтуванням на художній образ – кінцевий результат цієї роботи, і розглядатися в контексті образного змісту і технології його відтворення. У кожній виконавській операції чи іншому об’єкті пізнання і освоєння, перед учнем (студентом) має стояти надзадача: побачити цю операцію, окремий виражальний засіб або виконавський прийом складовою частиною цілісного художнього процесу, визначити їхні технологічні і художні функції (з урахуванням, зрозуміло, їх цілісності в суб’єкті художньої образності), а звідси і особливості їх виконання.

7. Принцип взаємозв’язку теоретичного і практичного навчання є одним з важливих загально дидактичних принципів, який у системі професійної музичної освіти передбачає:

– відповідність методики загальному зичного, техніко-виконавського і художньо-творчого розвитку, що використовується на практичних та індивідуальних заняттях, сучасним науковим досягненням у даній галузі;

– всебічне використання і закріплення теоретичних знань у процесі практичної роботи над музичним матеріалом;

– глибоке усвідомлення художньо-образного змісту, форми, жанрових і стилістичних ознак музичного твору, особливостей використання виражальних засобів музичної мови, інтонування, побудови фраз, речень і т.д. за допомогою всебічного використання музично-історичних, музично-теоретичних і методичних знань;

– глибоке і аргументоване пояснення викладачем своїх зауважень, вказівок і вимог з усіх питань технології і художніх аспектів вивчення і виконання музичних творів.

8. Принцип єдності техніко-виконавського і художньо-творчого розвитку учнів і студентів передбачає цілісне формування професійного музиканта як творчо зрілої особистості, що володіє досконалими виконавськими можливостями. Даний принцип не залишився поза увагою фактично усіх музикантів-науковців і педагогів, що розглядали ті чи інші питання навчання музичному мистецтву. Безпосередньо у навчальному процесі він виявляється у:

– взаємо відповідності музичних творів і технічного матеріалу, що вивчаються;

– дещо випереджаючому розвитку техніки гри (інших видів музичної діяльності) з метою забезпечення якісного виконання музичних творів (інших видів репродуктивної і продуктивної діяльності);

– забезпечення творчого потенціалу індивіда відповідними техніко-виконавськими можливостями.