1. Місце та завдання студента у загальної системі навчання в університеті.

Згідно із Законом «Про освіту», вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вища освіта здійснюється на базі повної загальної середньої освіти. До вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку молодших спеціалістів, можуть прийматися особи, які мають базову загальну середню освіту. Підготовка фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей – екстерном.

Держава створює умови громадянам України для реалізації їх права на здобуття вищої освіти.

Навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності оплачується державою, за винятком випадків, щодо вузів інших форм власності – юридичними та фізичними особами.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Контроль за дотриманням принципів соціальної справедливості та законності при прийомі громадян до вищих навчальних закладів здійснюється органами, уповноваженими цим Законом.

Особливо обдарованим студентам забезпечується навчання та стажування за індивідуальними планами, встановлення спеціальних державних стипендій, створення умов для навчання за кордоном.

Обов'язками студентів відповідно є:

додержання законодавства, моральних, етичних норм;

систематичне та глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю, підвищення загального культурного рівня;

додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу.

Докорінно змінюється стратегія підготовки фахівців з вищою освітою. Головним для спеціаліста стає самостійний пошук і відбір наукової інформації, яка необхідна йому для подальшого вдосконалення професійної діяльності. Саме тому у всьому світі актуальною є проблема розвитку в майбутніх фахівців з вищою освітою бажання і вміння вчитися самостійно протягом усього життя. Важливо зрозуміти той факт, що конкурентоспроможність фахівця з вищою освітою базується не на сумі засвоєних під час навчання знань, а на вмінні їх творчо застосовувати.

Мета вищої освіти сьогодні – це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі; виховання в молоді довіри до динамічних знань та усвідомлення потреби розвитку своїх творчих здібностей .

Але високий професіоналізм фахівця повинен поєднуватися з розумінням наслідків своєї діяльності для суспільства, з відповідальністю перед ним і навіть перед людством загалом. Сучасна людина технічно спроможна скоїти щось жахливе навіть у масштабі всієї планети. Стає зрозуміло, що підготовка фахівця з вищою освітою – це насамперед становлення його як особистості, людини гуманної, відповідальної, з громадянськими та моральними якостями. Значно підвищилася і соціальна роль освіти: від її спрямованості і ефективності багато в чому залежать перспективи розвитку людства. В останнє десятиліття суспільство змінює своє відношення до всіх видів освіти. Докорінно змінюється стратегія підготовки фахівців із вищою освітою, так як вона розглядається як головний, ведучий чинник соціального і економічного прогресу. Причина такої уваги полягає в розумінні того, що найважливішою цінністю і основним капіталом сучасного суспільства є людина, здатна до пошуку і освоєння нових знань, прийняття нестандартних рішень.

Все реальніше останніми роками почали усвідомлювати, що розвиток людства за допомогою тільки економічного зростання і збільшення технічної могутності є небезпечним і обмеженим. Майбутня еволюція суспільства більше визначатиметься рівнем культури і мудрості людини. На думку Еріха Фромма, розвиток визначатиметься не стільки тим, що людина має, скільки тим, ким вона є і що вона може зробити з тим, що має.

Традиційно наша вища школа орієнтує студента не на здобуття, а на отримання знань через викладачів, що зумовлює переважно безініціативний, пасивний стан його особистості. Але в умовах постійного оновлення наукової інформації, головним для спеціаліста стає самостійний пошук і відбір інформації, яка необхідна йому для подальшого вдосконалення професійної діяльності. Набуті знання дуже швидко старіють, якщо їх не оновлювати. Саме тому актуальною є проблема розвитку у майбутніх фахівців із вищою освітою бажання та вміння вчитись самостійно протягом усього трудового життя. До того ж освіченим стає той фахівець, який не лише постійно поповнює свої знання, а й виявляє творчість у розв'язанні професійних проблем.

В Законі України «Про вищу освіту» (розділ VII; стаття 41), зазначено, що навчально-виховний процес забезпечує можливість: здобуття особою знань, умінь і навичок у гуманітарній, соціальній, науково-природничій і технічній сферах; інтелектуального, морального, духовного, естетичного і фізичного розвитку особи, що сприяє формуванню знаючої, вмілої та вихованої особистості.

Сучасний навчально-виховний процес потребує інтелектуалізації, насичення проблемністю, збільшення самостійної роботи студента і скорочення пасивних форм діяльності. Самостійна діяльність студента передбачає участь волі, інтелекту і моралі, що сприяє виникненню потреби самоосвіти, самовдосконалення.

Навчання – полягає в упорядкованій взаємодії викладача зі студентом, яка спрямована на розвиток особистості майбутнього фахівця, досягнення мети професійної підготовки. Змістом цієї взаємодії є цілеспрямована, послідовна передача (трансформація) суспільно-історичного, соціокультурного, професійного досвіду студентам у спеціально організованих умовах вищої школи.

Оптимальне співвідношення між проблемою виховання та навчання – фундаментальна проблема педагогіки у різні часи. Так, наприклад, Ж.-Ж. Руссо та К. Ушинський провідну роль віддавали вихованню, підпорядковуючи йому навчання. Ушинський зазначав, що «Без духовного розвитку людини все фактичне пізнання, зокрема математичні чи мікроскопічні дослідження не несуть користі, а можуть призвести навіть до шкоди самій людині і її оточенню» .

Головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням, і студентами зокрема, соціального досвіду, успадкування ними духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді, незважаючи на національну належність, рис громадянина Української держави, розвинення духовності, прищеплення моральної, художньо-естетичної, правової, трудової та екологічної культури.

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для всіх виховних заходів, а й для усього суспільства в цілому:

• забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів;

• відхід від уніфікації у процесі виховання, від орієнтації на "усередненого" вихованця;

• формування національної свідомості та людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

• виховання правової культури – поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки, знання та дотримання законів;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за віком, культури та історії рідного народу;

• формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови;

• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного формування нею власної світоглядної позиції;

• утвердження принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, милосердя, патріотизму, доброти та інших чеснот;

• культивування кращих рис української ментальності - працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою, толерантності, поваги до жінки, любові до рідної землі;

• формування почуття господаря та господарської відповідальності, підприємливості та ініціативи, підготовка дітей до життя в умовах ринкових відносин;

• забезпечення повноцінного розвитку молоді, охорона та зміцнення її фізичного, психічного та духовного здоров'я;

• формування соціальної активності та відповідальності особистості через включення вихованців у процес державотворення, реформування суспільних стосунків;

• забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб, почуттів;

• вироблення екологічної культури людини, розуміння необхідності гармонії її відносин з природою;

• прищеплення глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

• спонукання вихованців до активної протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

Виховання студента, формування та розвиток його особистісних якостей відносяться до основних завдань вищого навчального закладу. Багато вузів планують свою роботу, спираючись на ідеї гуманізації, і спрямовують свої зусилля на формування нової гуманітарної культури та гуманітарного середовища у вузі. Саме формування такого середовища через навчальний процес та поза навчальну роботу забезпечує якісну підготовку спеціаліста.

Як наголошено в Національній доктрині розвитку освіти України, пріоритетним напрямком в її реалізації є формування особистості, яка усвідомлює свою приналежність до українського народу, сучасної європейської цивілізації; виховання людини демократичного світогляду, яка поважає громадські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини.

Як зазначив український психолог Г. Костюк, по суті виховання – це керування індивідуальним становленням людської особистості, то виховувати означає проектувати поступове становлення якостей майбутньої особистості та керувати здійсненням накреслених проектів . Відповідно до яких ціннісних орієнтацій буде «накреслений» життєвий проект особистості залежить від соціально-педагогічних умов, у яких ця особистість формується. Формування інтересів, установок, цінностей відбувається і у вищій школі, при спрямовуючій ролі педагогів у навчально-виховному процесі. Навчально-виховний процес – багатогранний і досить складний; це сутність сучасної дефініції педагогіки, що визначає її як науку про навчання і виховання.

Отже, в результаті навчання та виховання у вищому навчальному закладі людина повинна володіти не лише необхідними професійними, а й відповідними світоглядними й громадянськими якостями. Яким же чином можна досягти цього? Одним з принципів реалізації Державної Національної програми «Освіта: Україна ХХI століття» є гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої цінності, у найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб.

2.Форми навчання та організації навчального процесу в університеті.

Навчальний процес в університеті організовано за вимогами кредитно-модульної системи відповідно до наказів Міністерства освіти і науки України № 48 від 25.01.2004 p., № 812 від 20.10.2004 p., № 774 від 30.12.2005 p.

Вдосконалено навчальні плани, розроблено робочі навчальні плани з оцінкою навчальних дисциплін у кредитах ECTS (30 кредитів на семестр, 60 – на навчальний рік), розроблено критерії організації навчальних модулів з дисциплін, їхньої оцінки у національній системі, 100-бальній системі згідно з кредитами ECTS, розроблено робочі навчальні програми відповідно до вимог КМСОНП. Розробка та моніторинг навчально-методичного забезпечення навчального процесу з урахуванням ECTS є пріоритетним напрямом роботи та перспективного планування навчально-методичної ради університету. Проведені заходи щодо оптимізації структури та змісту навчальних планів спеціальностей одного напряму, споріднених напрямів; укрупнення навчальних дисциплін для уникнення дублювання змісту та зменшення кількості мало кредитних дисциплін; розширення обсягу вибіркової частини змісту освіти фахової підготовки для формування індивідуальних навчальних планів студентів з урахуванням вимог ринку праці і задоволення індивідуальних потреб особистості.

Сьогодні в результаті виконаної роботи навчальні плани уніфіковано в межах напрямів підготовки, за можливістю – суміжних напрямів підготовки. Обсяг навчальних дисциплін у навчальних, робочих навчальних планах вираховується як в академічних годинах, так і у кредитах ECTS.

Кожен студент університету працює за індивідуальним навчальним планом (ІНПС). План включає нормативні та вибіркові дисципліни і формується безпосередньо студентом під керівництвом куратора на кожний навчальний рік.

Введено в дію положення про структуру залікового кредиту та порядок оцінювання навчальних досягнень студентів за кредитно-модульною технологією (наказ ректора), в якому розкрито порядок проведення модульного та підсумкового контролю, а також порядок оцінювання навчальних досягнень студентів за шкалою вищого навчального закладу, за національною шкалою та шкалою ECTS.

Кредитно-модульна система вимагає від студента систематичної роботи, оскільки це система накопичувальна, за умови, якщо студент пропустив заняття чи не встиг підготуватись належним чином, він втрачає бали, а тому не може розраховувати на високу оцінку.

При використанні накопичувальної системи оцінювання екзамени можуть не проводитись, а оцінки виставляються на основі отриманих результатів поточного контролю з використанням національної шкали і шкали ECTS.

Викладачі визначають підсумкову оцінку з навчальної дисципліни за результатами модульного контролю. Студент складає іспити у тому разі, якщо хоче підвищити підсумкову оцінку або ж якщо за результатами модульного контролю отримав «незадовільно».