Лекція 2

Розділ 1. Основні етапи розвитку науки про захист людини від шкідливого та небезпечного впливу техногенного виробничого середовища.

Тема 1. Суспільство та розвиток суспільних виробничих відносин.

Питання:

1. Історія розвитку питань безпеки праці та знарядь.

2. Наукові роботи першого ректора НТУ «ХПІ» – проф. В.Л. Кирпичова.

3. Роль профспілок у вирішенні питань охорони праці.

4. Міжнародна організація з охорони праці (МОП).

5. Охорона праці за радянських часів та у сучасної Україні.

1. Історія розвитку питань безпеки праці та знарядь.

На початку минулого століття техніки безпеки, виробничої санітарії і пожежної безпеки можна було досягти завдяки порівняно простим технічним заходам і засобам. Раніше в процесі виробництва використовувалася сировина з відомими токсичними й пожежа-небезпечними властивостями; технологічне обладнання, машини та інструменти були нескладними, а виробничі будівлі за площею та об'ємом були невеликими.

У другій половині ХХ ст. докорінно змінилися продуктивні сили, розширилося виробництво, виникли нові галузі промисловості. Людина оволоділа атомною енергією, залучила в процес своєї діяльності всі оболонки Землі і навіть вийшла в космос.

У сучасному техногенному середовищі широко використовуються нафта й газ як первинні енергетичні джерела, технологічні процеси з підвищеними параметрами тиску, високих і низьких температур, що не могло не призвести до появи критичних рівнів впливу шкідливих і небезпечних виробничих чинників, загострюючи проблему захисту від них. Енергетична потужність машин, висока швидкість їх робочих органів та миттєве сприймання інформації висувають підвищені вимоги до психічних, емоційних, розумових та енергетичних можливостей організму людини.

Останнім часом збільшилися площі промислових підприємств, зросла фізична, хімічна, біологічна дія засобів праці на організм людини, однак щодо технічної та пожежної небезпеки сучасні технологічні процеси дуже часто проектуються без урахування цих змін.

За таких умов дія шкідливих та небезпечних виробничих чинників посилюється в багато разів, що створює небезпечні умови праці, а інколи й аварійні ситуації. Якщо раніше проблеми охорони праці можна було вирішувати в процесі виробництва, то нині навіть незначні прорахунки з безпеки праці, допущені на стадії проектування, призводять до надзвичайних ситуацій, людських жертв та великих матеріальних збитків.

Внаслідок зазначених причин заходи з охорони праці необхідно планувати одночасно з розробкою нових технологічних процесів, нових машин та проектуванням нових будівель і споруд.

На початковому етапі розвитку охорони праці захист організму працюючої людини вирішувався на стадії виробництва.

Із цією метою здійснювався аналіз шкідливих і небезпечних чинників виробництва, які загрожували життю й здоров'ю людей і могли спричинити до нещасного випадку. На підставі цих даних розроблялися інженерні рішення щодо захисту працюючих.

З розвитком продуктивних сил та під впливом науково-технічного прогресу цей шлях вирішення проблем охорони праці перестав відповідати нагальним вимогам техносфери. Виникла необхідність у глибокому вивченні біологічної, фізичної і хімічної сутності впливу шкідливих і небезпечних чинників, у прогнозуванні їх виникнення, щоб завчасно на підставі фундаментальних, технічних і медичних наук впроваджувати заходи захисту від них на стадії проектування, конструювання й виробничої експлуатації.

Нині проблеми охорони праці вирішуються на національному рівні в масштабах держави. Основна увага приділяється усуненню шкідливого впливу технологічних процесів на організм людини шляхом оздоровлення умов праці на виробництві.

Проблемам охорони праці присвячуються дослідження з ряду медичних дисциплін, що є нині науковою медичною основою охорони праці. До таких дисциплін належать гігієна праці, професійна патологія, виробнича санітарія, фізіологія і психологія праці та ін.

Гігієна праці – галузь медичної науки про здоров'я, яка вивчає трудову діяльність людини й виробниче середовище з точки зору їх можливого впливу на організм і розробляє гігієнічні рекомендації по створенню сприятливих і здорових умов праці.

Професійна патологія – галузь медичної науки, яка вивчає вплив несприятливих умов праці на стан здоров'я людини.

Промислова токсикологія – галузь гігієни праці, що вивчає властивості отруйних речовин, дію промислових отрут у виробничих умовах і патологічні зміни, які виникають в організмі, з метою розробки ефективних засобів лікування й профілактики отруєнь.

Виробнича санітарія розробляє вимоги до правильного облаштування, обладнання та утримання промислових підприємств з метою охорони здоров'я працюючих.

Фізіологія праці – розділ фізіології, присвячений вивченню функціонального стану організму людини під впливом її виробничої діяльності та фізіологічному обґрунтуванню заходів організації трудового процесу, що повинно сприяти тривалому підтримуванню працездатності людини на високому рівні.

Психологія праці – розділ психології, який вивчає психологічні особливості творчої або трудової діяльності з метою підвищення продуктивності праці й формування в людини професійно важливих якостей.

Інженерна психологія – галузь науки, що вивчає взаємодію людини з технічними системами, засобами праці й виробничим середовищем з метою оптимальної гармонізації цієї взаємодії.

Ергономіка та інженерна психологія тісно пов'язані. В ергономіці перш за все використовуються принципи й методи фізіологічного аналізу, а в інженерній психології акцентується насамперед на психологічних аспектах діяльності. Основним практичним завданням інженерної психології є розробка принципів оптимального розподілу функцій між людиною і машиною в системах управління, пошук оптимальної конструкції органів управління відповідно до особливостей людини, оцінка точності й надійності оператора.

Для створення безпечних і здорових умов праці велике значення має законодавче регулювання питань охорони праці.

Законодавство з охорони праці – це сукупність норм, які передбачають систему заходів, спрямованих безпосередньо на забезпечення безпечних і здорових умов праці, які мають впроваджуватися у виробничу сферу.

Закон України "Про охорону праці" був прийнятий Верховною Радою 14-го жовтня 1992 року, тобто невдовзі після набуття Україною незалежності. Потім він був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. В ньому наводяться визначення понять охорони праці, роботодавця, працівника; наголошується, що основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін. У Законі є, між іншим, статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Якщо на тому чи іншому підприємстві працює 50 і більше осіб, Закон зобов'язує керівництво створювати службу охорони праці (при меншій кількості працюючих цю службу очолює сумісник або сторонній спеціаліст на договірних засадах), ліквідація якої можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці може бути створена комісія з питань охорони праці.

Для практичної реалізації закону "Про охорону праці" 15 грудня 1993 року був прийнятий Закон України "Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України".

Історія питань безпеки праці уходить коріннями у древню історію.

Відомий вчений Аристотель, учень Платона та вихователь Олександра Македонського. Натураліст класичного періоду . Найбільш впливовий з діалектиків старовини; основоположник формальної логіки. Створив понятійний апарат , який досі пронизує філософський лексикон і сам стиль наукового мислення. Аристотель був першим мислителем, який створив всебічну систему філософії , що охопила всі сфери людського розвитку: соціологію , філософію , політику , логіку , фізику. Його погляди на онтологію мали серйозний вплив на подальший розвиток людської думки .

Також не менш відомий лікар Гіппократ. Гіппократ був з роду Асклепіадів – династії лікарів, що вела свій рід від Асклепія — бога медицини. Сім'я Асклепіадів, що також називають Косською школою, зберігала в V ст. до н. е. релігійні форми та звичаї, наприклад, у них була заведена клятва, що тісно пов'язувала учнів із учителем, із побратимами за професією. Першу науку медицини Гіппократ отримав від батька — лікаря Геракліда. Із метою наукового вдосконалення Гіппократ у молодості багато мандрував та вивчав медицину в різних країнах з практики місцевих лікарів та з обітниць, що вивішувалися на стінах храмів Асклепія – асклепейонів.

Гіппократу приписують авторство відомого Кодексу Гіппократа. Гіппократ протягом багатьох століть сприймається як взірець лікаря. Зокрема, з ним пов'язують систематичне вивчення клінічної медицини, систематизацію медичних знань попередніх шкіл та інші роботи. З ім'ям Гіппократа пов'язують Присягу, яка регламентує діяльність лікарів і в якій вперше було сформульовано етичні засади медицини.

Парацельс - Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм. Сфера: медицина, алхімія, астрологія. Місце роботи: Базельський університет. Вчений ступінь: Доктор медичних наук. Вчене звання: Професор фізики, медицини та хірургії. Відомий як: предтеча фармакології. Парацельс народився в сім'ї лікаря , що походив із старовинного , але збіднілого дворянського роду. Мати працювала медсестрою в абатстві. Був дуже худого виду , велика голова і худенькі криві ноги. У сім'ї Парацельс отримав прекрасну освіту в галузі медицини і філософії. До 16 років Парацельс знав основи хірургії , терапії і добре орієнтувався в основах алхімії. У 16 років Парацельс назавжди залишає будинок і їде вчитися в Базельський університет . Після цього , у Вюрцбурзі , в абата Йоганна Трітемія , одного з найбільших адептів магії , алхімії і астрології , Парацельс вивчав стародавні таємні вчення.

Георгій Агрікола - справжнє ім'я ньому - Георг Павер, Пауер або Бауер, тобто селюк - німецький вчений, що вважається одним з батьків мінералогії. Будучи вченим епохи Відродження, він також домігся видатних досягнень в галузі освіти, медицини, метрології, філософії та історії. У його честь названі місячні гори Агрікола.

Відомий російський вчений - Ломоносов Михайло Васильович (1711 - 1765). Перший російський вчений-натураліст, літератор, історик, художник. Народився Ломоносов 19 листопада (за старим стилем - 8 листопада) 1711, в селі Денисівка Куростровської волості біля села Холмогори Архангельської губернії, в сім'ї селянина-помора Василя Дорофійовича Ломоносова, який займався морським промислом на власних судах. Серед наукових праць - "Роздуми про причину тепла і холоду" ( 1744 ) , "Слово про народження металів від трясіння Землі" ( 1757 ), "Про шарах земних " ( кінець 1750 -х років , опублікована в 1763 ) , " Про походження світла , нову теорію про квіти що представляє " ( 1756 ) , "Перші підстави металургії або рудних справ " ( 1763 ; керівництво було випущена величезним для того часу тиражем - 1225 примірників) , " Про явища повітряні що від електричної сили відбуваються " ( 1763 ).

Кирпичов Віктор Львович. Портрет першого директора ХТИ знаходиться в корпусі ГАК ХПІ. Кирпичов В.Л. - російський фізик, професор механіки , засновник і перший ректор Харківського технологічного інституту (нині НТУ « ХПІ» ) і Київського політехнічного інституту (нині НТУУ «КПІ »). У 1862 році закінчив Полоцький кадетський корпус. Закінчивши Михайлівську артилерійську академію він був у 1870 обраний викладачем механіки в Санкт-Петербурзькому технологічному інституті , а в 1876 там же - професором прикладної механіки , читав курси опору будівельних матеріалів , вантажопідіймальних машин та побудови деталей машин , керував проектами з механіки . Популярність Кирпичова в спеціальній літературі була заснована на «Курсі опору матеріалів» ( літограф. , 1878). Публікувався в "Известиях" Санкт-Петербурзького технологічного інституту. У 1889 Кирпичов був призначений директором знову відкритого технологічного інституту в Харкові , залишався на цій посаді до 1898 року. У тому ж році переїхав до Києва , де став ректором знову відкритого Київського політехнічного інституту (до 1902). У 1903 повернувся в Петербург. Про його діяльність у напрямку - охорона праці відомо мало, але ми підняли ці документи та прийшли до висновку що саме він надав поштовх у цьому напрямку в Україні.

На початковому етапі розвитку напрямку - охорона праці найбільше поширення набула гігієна праці. Гігієна праці, ставлячи перед собою завдання конкретного проведення в життя випливають з різних досліджень і наукових пошуків практичних висновків , користується ще наступними засобами практичного впливу: 1 ) вказівками необхідних заходів щодо особистої профілактики робітників і попередження впливу на них проф. шкідливостей і небезпек ; 2 ) постановкою відповідної агітації - пропаганди і санітарної просвіти в своїй області ; 3 ) вказівками практикам - організаторам , керівникам промисловості і всього народного господарства ряду необхідних технічних та сан. , заходів з оздоровлення праці та виробництва; 4 ) проведенням своїх вимог через відповідне промислово-санітарне законодавство. Окремі вказівки на вплив шкідливих умов праці на здоров'я, а також на професійне захворювання, є ще в єгипетських письменах, в Талмуді, у класичних грецьких і римських письменників - Гіппократа, Галена, Аристотеля, Плінія, Ювенала і т. п. В епоху Відродження вперше з'являються окремі роботи , спеціально присвячені професійним захворюванням. Так, в 1556 р. була опублікована книга С. Штокгаузена про свинцеве отруєння ( Huttenkatze ) і про гірську сухотку (Bergsucht). У 1567 Парацельс випустив спеціальну книжку під назвою « Von der Bergsucht und anderen Bergkrankheiten ». У 1614 р. з'явилася книжка саксонського міського лікаря Мартіна Панса під назвою «Вірна порада у важких гірських і легеньових диханнях». Творцем і батьком справді наукової професійної гігієни вважають звичайно Бернардіно Рамаццині, класична праця якого ( Ramazzini В. , « De morbis artificum diatriba » , Ultrajecti , 1700 ; французьке видання - « Essai sur les maladies des artisans » , Paris , 1777 ) містить в собі детальний опис професійних шкідливостей і захворювань 52 хворобами. Основна праця Рамаццині після його смерті неодноразово значно поповнювалася і виправлялася, а часом і перероблялася його послідовниками. Такі цінні переробки були зроблені у Німеччині Аккерманом в 1783 р., у Франції - Фуркруа в 1776 р. , Патіс в 1823 р. і багатьма іншими. У першій половині 19 віку, приблизно з середини 40-х рр., у Німеччині з'являється ряд спеціальних досліджень з професійних захворювань (роботи Кусмауля , Дельпеша , Гилар , Шухардта , Ценкера , Меркеля та ін.). Починаючи з другої половини 19 в., у Німеччині виходить ще ряд систематичних робіт , що належать перу вельми великих фахівців і викладають в систематичній формі усі успіхи сучасної їм наукової думки щодо професійних захворювань. У Франції необхідно згадати найбільшу працю, випущену у світ в 1876 р. А. Лайє , професором Морської медичної школи у Рошфорі . При дуже невеликий загальної частини в ній дуже детально викладені професійні захворювання (близько ста окремих професій , причому останні розташовані в алфавітному порядку). Незважаючи на всю давність , ця книга має цілком класичний характер зараз ще становить значний інтерес для працівників у галузі гігієни та охорони праці, тому що дає по кожній професії надзвичайно багатий матеріал , підкріплюваний статистикою , конкретними фактами і рясними посиланнями на літературу предмета.

Вперше в спеціальній російській медичній літературі питання гігієни праці були висвітлені А. Н. Нікітіним , що помістив спочатку ряд статей в московському медичному журналі « Друг здоров'я » , а потім видав у вигляді окремого видання спеціальне керівництво по професійній гігієні , в якому до 100 професій були детально розглянуті з точки зору гігієни праці, причому вони були класифіковані по професійним шкідливим факторам що викликають захворювання. Ця робота однак мала по суті лише чисто літературний інтерес і була заснована головним чином на книзі Рамаццині . Фактичний початок розвитку в Росії гігієни праці , як частини практичної громадської медицини і як самостійної теоретично - наукової проблеми , належало Ерісману. В історії розвитку гігієни праці в Росії значення Ерісмана позначилося у двох відношеннях: 1 ) величезне наукове значення мала майже для цілого покоління його книга « Професійна гігієна або гігієна розумової і фізичної праці » ; 2 ) матеріали з дослідження фабрик і заводів Московської губ. , Зробленому ним спільно з Дементьєвим і Погожеву (опубліковані в 17 томах і двох додаткових зведених випусках ) . Ці публікації не тільки представляли винятковий інтерес за багатством матеріалу , серйозності і глибині розробки при одночасній вельми привабливою і захоплюючого яскравості викладу , а й мали особливо важливе значення тим, що створили цілу школу московських санітарних лікарів, що займаються промисловою санітарією. Найближчі помічники Ерісмана в свою чергу внесли дуже цінні вклади в область гігієни праці. Дементьєв сам поставив ряд робіт для з'ясування впливу праці на фізичний розвиток робочих , розробив тему по м'язовій силі робітників у зв'язку з їх загальним фізичним розвитком і написав, що мала величезне суспільне значення роботу, про вплив фабрик на здоров'я.

У 1882 р. була створена фабрична інспекція , спочатку тільки для нагляду за умовами праці малолітніх. Вона спершу привертала до себе ряд представників громадсько-налаштованої буржуазно-ліберальної інтелігенції. У числі перших фабричних інспекторів було кілька лікарів ( Городків - у Віленському фабричному окрузі , Пєсков - у Володимирському окрузі , Святловський - в Харківському ). Перші звіти, опубліковані ними у вигляді солідних томів у літературно-описовій формі (тільки згодом уряд скасував цю форму , що містить в собі багато опозиційного матеріалу , і замінило їх сухими цифровими зведеннями ) , представляли собою дуже цікаві дослідження побуту та умов праці фабрично-заводських робітників. Один з цих перших піонерів фабричної інспекції В. В. Святловський згодом видав цілий ряд робіт з гігієни праці, в тому числі в 1889 р. дисертацію під назвою «Фабричний робітник» ( дослідження здоров'я російського фабричного робітника), помістив велику кількість статей у медичній пресі, дав ряд спеціальних професійно-гігієничних нарисів окремих виробництв і двох систематизованих посібників з гігієни праці ( одне вельми велике за об’ємом з детально розробленою спеціальною частиною в 1891 р. і «Короткий нарис фабрично-заводської, гігієни » в 1901 р.). Крім цих основоположників фабричної санітарії та гігієни праці в Росії необхідно згадати ще ряд імен, з яких більшість падає на земських лікарів , прямо або побічно належать до Ерісмановської школі (Д. Н. Жбанков, який досліджував промислові заклади Смоленської губернії; Ростовцев, Соколов , Соснін та ін. - по Московській губ. ; Бертенсон , який проводив дослідження на Уралі , в Польщі і в Баку , та ін.). Багато лікарів займалося фабричної санітарією і вивченням санітарних умов праці в окремих р-нах Росії чи вивчали і описували умови праці окремих виробництв і професій ( Домбровекій, Сулима, Спаській, Косвінцев, Лощиловов, Шмідт , Скібневській, Касторський , Лебедєв , Морошкин , Тезяков , Свіонтецький і ін.). Необхідно відзначити видатне значення Д. П. Нікольського (згодом професор , помер 1918 р.) , який присвятив все життя не тільки вивчення питань гігієни праці, а й широкої пропаганди ідеї промислової безпеки, яка розуміється ним вельми широко, як частини охорони праці робітників вже ув'язується з класовою боротьбою. Далі слід вказати на велике значення в справі розвитку гігієни праці проф. Хлопіна (помер у 1930 р.) , що дав ряд експериментальних робіт в області вивчення професійних отрут і ряд статей і книг, лікаря С. М. Богословського (помер у 1931 р.) , відомого двома санітарно-статистичними роботами з професійної захворюваності робітників Московської губернії та розробці методики складання вивчення професійної захворюваності лікарів М. Я. Лукомського (помер у 1931 р.) . Нарешті серед осіб , які відіграли серйозну роль в області поширення ідей охорони праці в ті часи , коли вся суспільно - політична кон'юнктура цьому далеко ще не сприяла, слід згадати також інженера-технолога професора А. А. Преса (помер у 1930 р.) , що виступив в пресі з пропагандою техніки безпеки та боротьби з промисловим травматизмом. Він видав і редагував ряд капітальних багатотомних посібників в цій області. Це завжди ув'язується із охороною.