132. Напіввиди (проблемні види) та коло форм. Їх особливості.

Іноді в природі зустрічаються системи популяцій, які не можна віднести ні до хорошого виду, ні до хороших рас. Прикладом таких систем слід вважати проміжні стадії диференціації між роз'єднаними географічними расами і алопатричними видами або між екологічними расами і симпатричними видами. Проблематичні системи популяцій цього типу пов'язані один з одним генними потоками різних рівнів, проміжних між рівнями, типовими для рас, з одного боку, і типовими для видів — з іншого. В результаті характер мінливості в цих системах також опиняється проміжним між інтеграцією і уривчастістю. Для позначення систем популяцій, проміжних між расами і видами відносно схрещування один з одним, інтерградації і репродуктивній ізоляції, використовують термін «напіввид».

Безліч напіввидів є одиницею популяції більш інклюзивною ніж вид. Сукупність алопатричних напіввидів називають надвидом; сукупність симпатричних або принаймні маргінально-симпатричних напіввидів називають сингамеоном. Ряд алопатричних рас, крайні члени якого досягли симпатрії, називають кільцем рас, що перекриваються.

• Хатній та чорногрудий горобець начебто 2 окремих види, проте між ними у природі відбувається гібридизація у єсропейській частині ареалу. Так само гібриди утворюють звичайна та білошапкова вівсянки.

133. Особливості застосування критеріїв виду в палеонтології.

Принципові утруднення виникають при використанні поняття «вид» в палеонтології. Тут дослідник завжди має справу з розподілом різних форм не тільки в просторі (як в неонтології), але і в часі. Ця обставина позбавляє сенсу критерій безпосередньої, «кровної» спорідненості. Як відомо, в палеонтології при розмежуванні форм використовуються практично лише морфологічні і реконструктивно-біологічні (залишки життєдіяльності, сліди, т. п) критерії. Розмежування форм видового рангу в палеонтології опиняється можливим поки лише в украй рідкісних послідовно похованих на одному і тому ж місці численних по числу особин серіях матеріалу з кошторисними морфологічними змінами в різних горизонтах. Тому поняття «вид» непридатне в палеонтології. Для позначення відрізка філогенетичного стовбура, еквівалентного виду неонтології, в палеонтології зараз все ширше використовується поняття фратрії або ж користуються не видовими, а лише родовими визначеннями.

134. У чому полягають відмінності типологічної та біологічної концепцій виду?

На початку XX в. почалася ломка уявлень про вид як про морфологічно однорідну єдність («типологічна» або «монотипічна» концепція вигляду). У вивчених групах рослин і тварин основною одиницею класифікації стала географічна раса, що вважалася далі неподільною. Вид став розглядатися як група таких географічних рас (або підвидів); на додаток до біномінальної виникла триноминальна номенклатура На перших порах це привело деяких дослідників до заперечення реальності виду. Вид виявився складною генетичною системою. Особини одного вигляду мають загальний генофонд і захищені від проникнення генів іншого виду бар'єрами ізоляції (біологічна концепція виду). Вид може включати різні по образу життя і будові форми (підвиди, групи популяцій), і представники цих форм час від часу можуть схрещуватися і давати плодовите потомство. Таке розуміння виду сприяло розвитку сучасної концепції політипічного виду. Так у наш час з'єдналися воєдино здавалося б суперечливі точки зору на вид як на основну структурну одиницю органічного світу і на вид як на складну, багатолику і деколи важко встановлювану в природі динамічну систему. Концепції виду (пояснення суті цього явища) розвивались та набували змін по мірі накопичення фактичного матеріалу та розвитку теорії еволюції. Лінней визначив вид, як основну категорію систематики та ввів ієрархічну організацію таксономічних категорій. Уявлення Ліннея про суть виду лягли в основу типологічної концепції. Згідно цієї концепції види є дискретними та відокремлюються олин від одного так званим хіатусом. Хіатус – проміжок у поступовості зміни ознаки. Види реально існують в природі як сукупносі організмів. Сталість ознак, притаманних виду як і уявлення про Божественне їх створіння мали на увазі незмінність виду у часі, тобто відсутність еволюції. На практиці типологічна концепція визначала необхідність порівняння дослідної особини з типовим екземпляром виду – голотипом, паратипом, або типовою серією. Порівняння проводилися за зовнішніми ознаками, доступними без розтину особини. По мірі накопиченння знань та дослідження видів з більш докладним їх описом, було з’ясовано відсутність стабільності видових ознак, а також чітких хіатусів між багатьма видами. Гостріше поставало питання про модифікацію критеріїв виду.

Біологічна концепція виду була сформульована в ХХ ст. На базі синтетичної теорії еволюції. Осн. вклад в її формулювання зробив Майєр. За Майєром, вид можна визначити лише по відношенню до іншого, синхронного з ним, а не окремо. Сформульова Майєром концепція виду складалась з :

1. Вид визначається не відмінностями, а відособленістю.

2. Вид складається не з незалежних особин, а з популяцій.

3. Види можна адекватніше визначати виходячи з їх відношення до популяцій інших видів (ізоляція).

Вирішальним критерієм у визначенні виду є не його морфологічна відмінність, плодючисть при схрещуванні, а репродуктивна ізоляція. Осн. відмінностями між типологічною та біологічною концепціями виду є: 1) на відміну від типологічної концепції , згідно біологічної вид не є сталим у часі. В основі виду лежить не окрема особина, а популяція; 2) відмінні основні критерії: для біологічної – репродуктивна ізоляція, для типологічної концепції – морфологічні критерії (зовнішня схожість); 3) на даний момент типологічна концепція застосовується для опису видів, коли систематика таксону погано розроблена та допускається порівняння лише за зовнішніми ознаками. З іншого боку, біологічна концепція має ряд складностей у застосуванні при описі видів з розірваним ореалом та тих. Для кого є характерним нестатеве розмноження або партеногенез.