2. Регулювання економічних відносин та організаційної структури об'єднань підприємств.

Економічна роль засновників та інших акціонерів-учасників об'єд­нань підприємств чітко розписані в таких документах, як статут, установчий договір, положен­ня про загальні збори, їх представницькі органи. Економічні відно­сини обґрунтовуються в положенні „Про цінні папери товариства”, в якому визначаються: умови оплати акцій, опціонів на придбання акцій, облігацій тощо; способи придбання контрольного пакета акцій; вимоги до закупівлі контрольного пакета акцій, оскільки в Україні це питання законодавчо врегульовано ще недостатньо; регламентація укладання угод; вартість майна, що є об'єктом значної угоди; орган управління, який визначає угоду; порядок здійснення значної угоди.

На практиці досить часто в положення закладається вимога що­до здійснення значної майнової угоди, вартість якої становить 25-50 % балансової вартості активів. Оскільки зустрічаються ви­падки недотримання вимог до укладання угод, потрібно чітко сфор­мулювати наслідки цього, відповідальність за певні розміри збитків, завданих корпорації.

Для регулювання антиконкурентної діяльності приймають положення „Про заборону конкурентної діяльності всередині корпорації”. Члени органів правління не мають права бути членами правління або управлінцями в іншому господарському товаристві, крім тих, які створені цією корпорацією. Конкурентними діями акціонерів і персоналу можуть вважати­ся: закупівля дочірніми та залежними підприємствами сировини й матеріалів за завищеними та реалізація продукції за заниженими ці­нами, якщо ця продукція є профільною для корпорації; розголошен­ня комерційної таємниці та ін.

Важливим моментом регулювання відносин учасників є „Положення про інтелектуальну власність”, у якому визначається: порядок її використання; форми й порядок її включення до статутного фонду; придбання нематеріальних активів та їх відображення в балансі. Нематеріальні активи використовуються як внески до статутно­го фонду, передаються на баланс у таких формах: право власності на винахід, право власності на корисну модель, право власності на про­ мисловий зразок, право власності на знаки для товарів і послуг, пра­ во власності на фірмове найменування, право власності на програми ЕОМ тощо. До інтелектуальної власності також можуть належати: права користування земельною ділянкою, надрами, геологічною та іншою інформацією.

Учасниками відносин є не тільки акціонери, а й менеджери, тому регулювання цієї сфери має важливе значення. Положення про правління й персонал та інші документи повинні чітко визнача­ти роль, компетенцію і відповідальність найманих управлінців. До­кументом, який регулює функції, повноваження та відповідальність менеджера, є контракт з посадовою особою. Контракти з менеджера­ми розробляються індивідуально й мають конфіденційний характер. Контракт має містити механізм захисту інтересів менеджера й меха­нізм захисту від некомпетентних дій менеджера. Складання, погод­ження й підписання контрактів належить до одного з найважливі­ших елементів внутрішнього регулювання. Для стимулювання менеджерів, крім загальноприйнятих форм мотивації, можна застосовувати такі елементи стимулювання: „золо­ті парашути” (значні виплати вищим менеджерам для того, щоб вони не протидіяли вигідним для корпорації змінам щодо злиття, поглинання, розукрупнення, участі в інших господарських това­риствах), опціони на придбання акцій (розповсюдження опціонів на придбання власних акцій ставить за мету підвищення зацікавленості персоналу в ефективному господарюванні корпорації і збільшення доходів пра­цівників. У разі додаткового випуску акцій службовці-акціонери ма­ють переважне право на придбання додатково випущених акцій згід­но з чинним законодавством), передача акцій товарист­ва в довірче управління (за поданням ради товариства й правління загальні збори мають право на розповсюдження власних акцій на пільгових умовах, а також на надання їх на безоплатній основі окремим членам ко­лестиву – за високі показники в роботі. Першочерговість розпо­всюдження акцій серед співробітників встановлює правління, по­годжуючи своє рішення з радою і затверджуючи його на загальних зборах).

Крім стимулювання, для учасників-менеджерів слід застосову­вати також систему відповідальності. Особи-порушники повинні притягатися до дисциплінарної, майнової, адміністративної та кри­мінальної відповідальності відповідно до чинного законодавства країни.

Різноманітність організаційних структур об’єднань підприємств пов'язана з масштаба­ми виробництва, метою їх розвитку, іншими чинниками. У рамках об’єднання може функціонувати ціла низка окремих підприємств. Для акціонерного товариства створення окре­мих підприємств є вигідним напрямом діяльності, що пояснюється насамперед їхньою самостійністю і повною відповідальністю. Так, частина підприємств створювалася для здійснення через них вигід­них господарських операцій, особливо тоді, коли основне виробниц­тво брало на себе збитки. Іноді підприємства спеціально створюва­лися для переміщення до них збиткових структурних підрозділів. При цьому материнська компанія нічим не ризикувала в разі банк­рутства такого підприємства, якщо не брати до уваги передані фон­ди, від яких сама корпорація намагалася позбутися.

У своїй практичній діяльності українські корпорації з метою ре­гулювання взаємодії суб'єктів господарювання та удосконалення організаційної структури самі розробляють необхідні положення. Власне, ці положення і регулюють організаційну структуру корпора­ції. Найважливіші з них: „Про структурні підрозділи”; „Про головне підприємство”; „Про дочірні підприємства, філії та представництва”; „Про порядок створення, реорганізації й ліквідації дочірніх під­приємств, філій та представництв акціонерного товариства”.

Для кожної філії і представництва розробляються окремі поло­ження, які, як правило, затверджують загальні збори. Такі документи й положення безпосередньо регулюють взаємо­дію акціонерного товариства, філій та представництв, окремих струк­турних підрозділів, які не мають статусу юридичної особи, але ма­ють певну господарську самостійність. При цьому положення має регулювати відносини всіх учасників не тільки з материнською ком­панією, а й між собою. Особливо чітко слід регламентувати питання щодо фінансування органів управління, відрахування в різні фонди. Доцільно розробити систему нормативів, які регулюють фінансові потоки всередині корпорації та її структурних підрозділів.

Особливо важливо визначити способи формування фонду диві­дендів, оскільки прибутки окремих підрозділів відрізняються між собою. Крім того, окремі юридичні особи мають право самостійно розпоряджатися своїм прибутком, тому для цього встановлюються норми таких відрахувань.

Розробляючи положення щодо регулювання взаємодії суб'єктів гос­подарювання, слід звертати особливу увагу на формування розрахункових цін, які діють всередині корпорації між окремими юридичними особами.

Положення про взаємодію суб'єктів господарювання певної корпорації має містити пункти щодо врегулювання суперечливих питань, які можуть виникати між ними. Роль арбітра часто викону­ють виробнича рада, яку створюють у корпорації, правління, рада товариства, в окремих випадках – загальні збори.