7. Регулювання рівня економічної вигоди об'єднань підприємств.

Загальним показником, що сигналізує про наявність економічної вигоди в діяльності об'єднань підприємств є зростання вартості чистих активів. У випадку надзвичайно високого зменшення вартості чистих активів корпорації Рада директорів повинна скликати позачергові збори акціонерів із обов‘язковим включенням цього питання у порядок денний. Таким чином, замість ліквідації товариства за суто формальними ознаками, акціонерам забезпечується можливість розібратися в ситуації і зробити висновки, як правило, щодо кваліфікації менеджменту та директорів корпорації. Однак якщо зловживання здійснюються посадовими особами корпорації, то навряд чи вони визнають свою провину, подадуть позов проти самих себе й захистять таким чином інтереси товариства. Тому для таких випадків передбачено механізм похідного позову. Він здатний у стислі терміни створити ефект у сфері корпоративного управління. Його суть полягає в тому, що групі акціонерів, яка є власником дрібного, але більш-менш значного пакету акцій надається право звертатися від імені та в інтересах товариства з позовом до суду, оскаржуючи дії (рішення) посадових осіб товариства. Такий механізм надає необхідну операційну гнучкість і свободу органам управління товариства, забезпечує надійний захист прав акціонерів.

У фінансовій та дивідендній політиці корпорації важливе місце належить розподілу й використанню прибутку як основного джере­ла фінансування інвестицій та задоволення економічних інтересів власників.

Прибуток, що залишився після оподаткування, надходить у пов­не розпорядження підприємств й використовується згідно з його статутом і рішенням власників.

Відповідно до головних напрямів використання цей прибуток можна поділити на дві частини:

• прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді ви­плат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи, на соціальну підтримку тощо;

• прибуток, що залишається на підприємстві і спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінан­совою проблемою, яка неоднозначно впливає на фінансовий стан і пер­спективи розвитку підприємств. Спрямування значної частини прибут­ку на виплату дивідендів зумовлює зростання попиту на акції та підви­щення їхнього ринкового курсу. Водночас обмежується власне джере­ло фінансування, що стримує перспективний розвиток підприємства.

Низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслід­ків. Основними варіантами дивідендної політики можуть бути такі:

• виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;

• виплата дивідендів з певним щорічним зростанням;

• спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку;

• виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування ін­вестиційних потреб;

• виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до обраного варіанта дивідендної політики й положень про порядок розподілу прибутку. Щоб регулювати розподіл прибутків, розробляється положення «Про порядок розподілу прибутку», яке можуть конкретизувати до­кументи «Про участь персоналу в прибутках», «Про дивіденди», «Про оплату праці».

Сплата дивідендів є формою розподілу прибутку, яку регулює окреме положення. Це положення включає такі блоки: загальні положення; джерела виплати дивідендів; особливості розрахунків дивідендів; розподіл фонду дивідендів; особливості нарахування та розподілу дивідендів по привілейо­ваних акціях; особливості сплати дивідендів фізичним та юридичним особам; розмір дивідендів у відсотках до номінальної вартості привіле­йованих акцій.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в поряд­ку, передбаченому статутом, за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні після сплати податків державі та відсотків за банків­ський кредит.

Особливу увагу у внутрішніх документах приділяють дивіден­дам по привілейованих акціях. Привілейовані акції дають власнико­ві переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна корпорації у разі її ліквідації. У внутрішніх документах відображається законодавча норма, за якою власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Для стимулювання праці найманих працівників часто форму­ється фонд участі персоналу в прибутках відповідно до умов колек­тивного договору й правил, передбачених чинним законодавством та внутрішніми корпоративними документами. Такий фонд формується за рахунок чистого прибутку, і його ко­шти обліковуються на особистих рахунках, що відкриваються для кожного найманого працівника. Сума акумульованих коштів розподіляється між персоналом пропорційно до заробітної плати кожного з працівників. Часто пе­редбачається можливість отримати кошти через тривалий період, наприклад, через два-три роки з моменту їх нарахування. Кошти такого фонду можуть вкладатися в акції, облігації, опціони самого акціонерного товариства; у різноманітні цінні папери ін­ших товариств, а також у державні облігації. У процесі їх акумулю­вання виникає прибуток, який повинен виплачуватися персоналу як дивіденди пропорційно розміру трудової участі. При цьому може бути визначено розмір або співвідношення мінімального й макси­мального дивіденду в цілому по акціонерному товариству.