Вісцеральний сифіліс
Із внутрішніх органів у пізніх стадіях сифілісу уражуються переважно серцево-судинна система і печінка. Найнебезпечнішим є сифілітичний аортит, який призводить до ущільнення середньої стінки аорти (мезаортит), її розширення у висхідній частині й утворення аневризми аорти, що може спричинити смерть хворого.
Ураження печінки спостерігаються у вигляді гумозного гепатиту.
Сифіліс нервової системи
Пізніми формами сифілітичних уражень нервової системи є ней-росифіліс з переважним ураженням судин головного мозку - прогресивний параліч - і судин спинного мозку - спинна сухотка.
Прогресивний параліч - це ураження речовини головного мозку (здебільшого ділянки кори лобової частки), зумовлене запальними змінами дрібних судин мозку, головним чином капілярів; наслідком значних дегенеративних змін у корі півкуль великого мозку є витончення його звивин.
Клінічно це виявляється розпадом особистості й психічної діяльності, різними формами марення, галюцинаціями. Хворий втрачає інтерес до навколишнього, що може супроводжуватись загальним паралічем, схудненням.
Спинна сухотка характеризується запальними та дегенеративними змінами в задніх канатиках і задніх стовпах спинного мозку.
Клінічно це виявляється зіничними розладами: міозом - опущенням повіки із звуженням зіниці; мідріазом - опущенням повіки із розширенням зіниці; анізокорією - нерівномірністю зіниць; симптомом Аргайлла Робертсона - відсутністю реакції зіниць на світло за збереження акомодації і конвергенції (щоб перевірити реакцію зіниць на конвергенцію, обстежуванний дивиться на палець, який наближається до його носа, одночасно відбувається акомодація, внаслідок чого зіниці звужуються). Спостерігаються також випадіння колінних та ахілових рефлексів, похитування в позі Ромберга, трофічні розлади і больова гіперестезія в ділянці грудей тощо.
Природжений сифіліс
Бліда трепонема може потрапити до плода через плаценту від хворої матері на 17-19-му тижні вагітності. Що свіжіший сифіліс у матері, то менша ймовірність нормального завершення вагітності.
Зараження матері на сифіліс у перші місяці вагітності призводить до неминучого передавання інфекції плодові і його загибелі (пізні викидні, мертвонародження) або народження дитини з явними проявами хвроби, передчасних пологів.
Зараження матері впродовж останніх 2 міс вагітності може лишитися без наслідків для плода, оскільки інфекція не встигає передатися йому до пологів. Однак у цьому випадку дитина може заразитися під час проходження через пологові шляхи, проте в такому разі це буде вже не природжений, а набутий сифіліс.
Якщо мати заразилася сифілісом задовго до вагітності, то дитина може народитися зовні здоровою, ознаки хвороби в неї можуть виявитись пізніше, у вигляді раннього чи навіть пізнього природженого сифілісу.
Усі наступні вагітності хворої на сифіліс жінки можуть закінчуватися передчасними пологами або народженням живої дитини, у якої ознаки сифілісу виявляться у вигляді пізнього природженого сифілісу.
Ранній природжений сифіліс. Розрізняють ранній сифіліс плода, грудного віку і дітей раннього віку (до 2 років).
Сифіліс плода. Плід, зазвичай, гине між 6-м і 7-м місяцем внут-рішньоутробного розвитку, іноді плід може народитися живим, але гине протягом перших днів чи тижнів.
У плода зморшкувата, в'яла мацерована шкіра брудно-жовтого кольору, що надає йому старечого вигляду. Маса тіла плода мала не відповідає терміну вагітності, у нього відсутня підшкірна основа, голова досить велика, виражені явища дистрофії внутрішніх органів.
Сифіліс грудного віку. Сифілітична пухирчатка. З її проявами діти вже народжуються або ж захворювання розвивається не пізніше 10-го дня після народження. Висип має вигляд окремих пухирів діаметром до 1,5 см, наповнених серозною, а потім гнійною рідиною. Після розриву покришки пухирів оголяюються мокнучі, оточені лілуватим обідком ерозії, у виділеннях яких багато блідих трепо-нем. Локалізація пухирів досить характерна: долоні і підошви, рідко гомілки, передпліччя, обличчя.
Дифузний сифілітичний інфільтрат виникає протягом перших тижнів або місяців життя дитини; зумовлений дифузною лімфоци-тарною інфільтрацією й ексудативним набряком шкіри і підшкірної клітковини.
Можлива така локалізація інфільтрату:
- на долонях і підошвах - шкіра товщає, стає гладенькою, блискучою, ніби лакованою. Через кілька днів після розсмоктування інфільтрату відбувається її зморщення («долоні прачки»);
- у кутах рота і на губах - у вигляді великої плоскої жовтувато-коричневої інфільтрованої площадки з напруженою і блискучою поверхнею; внаслідок її травмування утворюються глибокі тріщини, радіально розташовані, після загоєння яких залишаються характерні, віялоподібно розташовані, атрофічні рубці Фурньє -Робінсона;
- у ділянці сідниць, калитки і на соромітних губах - внаслідок постійного подразнення сечею і випорожненнями має виражений запальний характер, часто супроводжується утворенням ерозій та виразок;
- у діляці хоан носа - виникає сифілітичний нежить, слизова оболонка стає гіперемійованою, набряклою, виділення з носа слизисто-гнійні і кров'янисті, утворюються кірки, які утруднює дихання: дитина дихає ротом, що робить неможливим годування груддю. Поширення процесу на перегородку носа призводить у подальшому до його деформації - сідлоподібний ніс.
Характерний для вторинного сифілісу висип - розеольозний, па-пульозний, пустульозний - які відрізняються від висипу у дорослих яскравішим почервонінням, схильністю до злиття, ерозування, мокнуття. Виникає на 4-8-му тижні після народження; локалізується на будь-якій ділянці шкіри.
Остеохондрит - унаслідок порушення осифікації відбувається зупинка фізіологічного розсмоктувана хряща, зменшення кісткових перекладин у довгих трубчастих кістках. Якщо за нормального стану межа між хрящем і кісткою - це біла, рівна і вузенька (до 0,5 мм) смужка, то в разі остеохондриту вона стає зубчастою, сірувато-жовтою і ширшою г-н до 2 мм і більше.
Ураження внутрішніх органів та нервової системи («біла» пневмонія, спленомегалія, гепатомегалія, менінгіт, ураження органа зору, слуху та ін.).
Сифіліс раннього дитячого віку (від 1 до 2 років) клінічно не відрізняється від вторинного рецидивного сифілісу.
Пізній природжений сифіліс. Клінічні прояви подібні таким при третинному сифілісі, проте розрізняють ще групи симптомів (ознак), які характерні тільки для пізнього природженого сифілісу.
1. Патогномонічні, специфічні ознаки (тріада Гетчінсона).
2. Імовірні ознаки.
3. Дистрофії, характерні для багатьох хронічних інфекційних природжених хвороб.
Тріада Гетчінсона охоплює такі прояви:
— зубну дистрофію - верхні середні різці широкі, шийка зуба ширша за різальну поверхню, округлені на вільних краях, на різальному кінці - неглибока півмісяцева виїмка;
— паренхіматозний кератит - розлите помутніння рогівки обох очей, що призводить до цілковитої або часткової втрати зору;
— лабіринтну глухоту, зумовлену ураженням лабіринту (зазвичай, двобічним) і дегенеративного процесу у слуховому нерві.
До ймовірних ознак належать такі:
шаблеподібні гомілки - вони товщають, викривляються наперед і сплющуються по боках;
— радіальні рубці Фурньє-Робінсона;
— сідницеподібний череп;
— деформації носа.
Дистрофії зумовлені порушенням обміну речовин, ендокринними дисфункціями, розладами функції серцево-судинної системи, тому вони не є специфічними, але трапляються в разі пізнього природженого сифілісу. Можливі такі прояви дистрофії:
1. Високе тверде піднебіння.
2. Інфантильний (короткий) мізинець.
3. Відсутність мечоподібного відростка груднини — аксифоїдія.
4. Карликові зуби - мікродентизм.
5. Косоокість.
6. «Заяча» губа.