Діагностика сифілісу

Діагностика сифілісу завжди ґрунтується на трьох ознаках:

1. Наявність клінічних проявів.

2. Дані анамнезу (зв'язок з вогнищем захворювання).

3. Дані лабораторних досліджень (які іноді можуть бути єдиною наявною ознакою прихованих форм сифілісу). Для лабораторного дослідження можна брати виділення із висипних елементів, пунктат лімфатичних вузлів, сироватку крові, спинномозкову рідину.

Лабораторні методи діагностики. Виявлення збудника хвороби (блідої трепонеми) в елементах висипу. Цей метод має особливо важливе значення в початкових стадіях хвороби, коли серодіагнос-тика неможлива.

Найефективнішим методом виявлення блідої трепонеми є метод дослідження у затемненому полі зору, який дає можливість спостерігати трепонему в живому стані з усіма її морфологічними особливостями.

Перед забором матеріалу для дослідження поверхню ерозії старанно очищають ізотонічним розчином натрію хлориду.

Серологічна діагностика сифілісу. 1. Найбільшого поширення дістала реакція Вассермана, яка ґрунтується на здатності антитіл, що наявні в сироватці крові хворих на сифіліс, вступати в сполуки з різними специфічними антигенами. Для ідентифікації комплексів, що утворилися, використовують гемолітичну систему (еритроцити барана і гемолітичну сироватку). За їх наявності відбувається затримка гемолізу в гемолітичній системі. Силу реакції позначають за ступенем гемолізу: різко позитивна (++++) відповідає відсутності гемолізу, позитивна (+++) - помірному гемолізу, слабко позитивна (++) - неповному гемолізу, сумнівна (+) - ледве помітному осаду з нерозчинних еритроцитів і негативна (-) - цілковитому гемолізу. У випадку різко позитивного результату реакцію оцінюють і кількісно, тобто визначають титр - найвище розведення сироватки крові, за якого ще спостерігається різкопозитивний результат.

Кров для дослідження беруть у кількості 5 мл з ліктьової вени (бажано натще). Не слід брати кров у хворих у гарячковому стані, після вживання спиртних напоїв, перенесення інфекційних захворювань, під час менструації, за 2 тиж до і після пологів, оскільки в таких випадках можуть бути хибнопозитивні результати.

2. Для експрес-діагностики використовують реакцію мікропреци-пітації (реакція відбору).

3. Реакція імунофлюоресценції (РІФ) є високочутливою специфічною. За наявності сифілісу у хворого спостерігається жовто-зелене світіння блідих трепонем у люмінесцентному мікроскопі.

4. Реакція іммобілізації блідих трепонем (РІБТ) - найбільш специфічна реакція для діагностики сифілісу; ґрунтується на втраті рухливості блідих трепонем у присутності сироватки крові хворого на сифіліс. Застосовують її для розпізнавання хибнопозитивних результатів стандартних серологічних реакцій.

Лікування сифілісу

Лікування хворих на сифіліс має проводитись згідно з «Інструкцією Міністерства охорони здоров'я України з ліку-вання і профілактики сифілісу і гонореї», затвердженої у1995.

Відповідно до інструкції призначають специфічну протиси-філітичну терапію і неспецифічну загальнозміцнювальну терапію для усунення інфекцієї.

Основним із специфічних протисифілітичних засобів на сьогодні є пеніцилін і його дюрантні препарати (тобто препарати з подовженою терапевтичною дією) - біциліни, ретарпен, екстенцилін.

У випадку непереносимості пеніциліну застосовують інші антибактеріальні препарати, що справляють трепонемоцидну дію: тетрациклін, доксициклін, еритроміцин, оксацилін, ампіцилін, сумамед.

До специфічних протисифілітичних препаратів також відносять солі вісмуту (бійохінол, бісмоверол) та препарати йоду (калію або натрію йодид). Ці препарати застосовують у пізніх стадіях сифілісу.

На сьогодні наявний значний арсенал неспецифічних засобів, які застосовують для лікування хворих на сифіліс:

1. Імунні препарати (тимоген, тималін, лаферон, декарис, метил-урацил).

2. Стимулювальні засоби (пірогенал, алое, ФіБС, плазмол, спленін, екстракт плаценти та ін.).

3. Вітаміни (тіамін - В„ піридоксин - В6, ціанокобаламін - В,2, аскорбінова кислота - вітамін С).