Залежно від функціонального призначення розрізняють регулятивні та охоронні правовідносини.

Залежно від характеру обов’язків розрізняють правовідно­сини активного та пасивного типу. Правовідносини активного типу зо­бов’язують здійснити певні дії на користь іншої сторони. А правовідно­сини пасивного типу зобов’язують утриматися від небажаних для іншої сторони дій.

Залежно від характеру правових норм, на основі яких вони виникають, а відповідно й субординації у правовому регулю­ванні розрізняють матеріально-правові правовідносини, тобто такі, що виникають на основі норм матеріального права, та процесуально-правові,

що виникають на основі норм процесуального права і є похідними від ма- теріально-правових норм, наприклад кримінально-процесуальні, цивільно- процесуальні, господарсько-процесуальні тощо.

Залежно від особливостей розподілу прав і обов’язків між їх суб’єктами розрізняють односторонні — кожна із сторін у яких має або лише права, або лише обов’язки (договір дарування, договір позички), і дво- та багатосторонні — кожна із сторін у яких має як права, так і обо­в’язки (договір купівлі-продажу, майнового найму, підряду тощо).

Правовідносини є основним засобом реалізації права.

2. Суб’єкти права та правовідносин. Правосуб’єктність. Особливості правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб.

Суб'єкти правовідносин - це учасники правових відносин, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Здатність суб'єкта бути учасником правовідносин називається правосуб'єктністю.

У правовідносинах повинно брати участь не менше двох сторін, хоча учасниками може бути необмежене коло осіб. Суб'єктами правовідносин можуть бути лише люди або об'єднання людей.

Правосуб'єктність юридичних осіб (державних і громадських організацій тощо) визначається змістом їх компетенції, тобто сукупністю закріплених у нормах права повноважень, що надаються їм для забезпечення виконання покладених на них функцій.

До правосуб'єктності фізичних осіб входять правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це обумовлена нормами права здатність суб'єкта мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Дієздатність - обумовлена нормами права здатність суб'єкта своїми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Рівень дієздатності залежить від певних факторів: 1) віку (з досягненням повноліття - 18 р.), до цього часу підлітки мають обмежену дієздатність; 2) від стану психічного та фізичного здоров'я; 3) від рівня освіти та ряду інших обставин.

Деліктоздатність - здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення, є однією з форм прояву дієздатності.

Рівень деліктоздатності залежить від тих самих факторів, що й рівень дієздатності. Загальна юридична відповідальність громадян настає з 16 років, а кримінальна відповідальність, за умови вчинення особливо тяжких злочинів, - з 14 років; деліктоздатність депутатів та дипломатичних осіб є обмеженою.