Суб'єкти правовідносин:

1) індивіди (фізичні особи): громадяни - особи, що мають громадянство даної держави; іноземці - особи, що мають громадянство іншої держави; біпатриди - особи, що мають громадянство двох чи більше держав; апатриди - не мають громадянства будь-якої держави.

2) організації та об'єднання: державні органи, установи, підприємства, їх посадові особи; недержавні організації, їх посадові особи, рухи, партії, органи громадського самоврядування;

3) соціальні спільності: держава загалом; народ, нація; населення певних частин території держави; трудові колективи.

Серед суб'єктів цивільно-правових відносин особливе місце посідають юридичні особи, до яких належать державні та недержавні організації, що мають такі основні ознаки:

а) організаційна єдність, тобто чітка внутрішня структура (органи управління, підрозділи);

б) наявність відокремленого майна, здатність нести самостійну майнову відповідальність;

в) наявність круглої печатки і штампа з найменуванням організації;

г) право від свого імені набувати майнових та особистих не-майнових прав і обов'язків;

д) право від свого імені виступати позивачем і відповідачем у

суді.

Юридичні особи можуть бути:

- некомерційними, діяльність яких спрямовується не на одержання прибутків, а для задоволення певних невиробничих потреб (парламент, органи виконавчої влади тощо);

- комерційними, які створюються для одержання прибутку (промислові підприємства, комерційні банки, акціонерні товариства тощо).

Особливості правосуб’єктності фізичних осіб

Основними критеріями для визначення правосуб’єктності фізичної особи є її вікова характеристика та стан ЇЇ психіки. А в структурі право­суб’єктності фізичної особи розрізняють ЇЇ правоздатність, дієздатність та деліктоздатність, а при вирішенні питання про притягнення до юри­дичної відповідальності — і осудність.

Правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється з моментом смерті.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати права та обов’язки. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. А у деяких випадках здатність мати окремі права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою ви­значеного законом віку.

За чинним законодавством фізична особа не може бути позбавлена правоздатності, а обмеження її правоздатності можливе лише у випад­ках, передбачених законом. Наприклад, позбавлення права займати пев­ні посади або займатися певного діяльністю, позбавлення батьківських прав тощо.

Настання дієздатності фізичних осіб законодавство пов’язує з до­сягненням ними певного віку. Причому у різних країнах цей вік є різ­ним. Наприклад, у Німеччині особи віком до 7 років вважаються абсо­лютно недієздатними, а від 7 до 18 років — обмежено дієздатними. У США дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 21 року. •

В Україні вік настання дієздатності у різних галузях права є різним. Наприклад, у конституційному праві — 18 років, в адміністративному — 16, у кримінальному, за загальним правилом, — 16, а при скоєнні злочи­нів підвищеної суспільної небезпечності — 14, у сімейному праві: чоло­віки — по досягненні 18, а жінки — 17 років.

Настання дієздатності іноді пов’язується і з такою обставиною, як вступ особи у шлюб, тобто особа визнається дієздатною у повному обся­зі з моменту вступу в шлюб. А згідно з Сімейним кодексом, за заявою особи, право на вступ у шлюб їй може бути надане рішенням суду по до­сягненні нею 14 років (якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам).

А повна цивільна дієздатність настає по досягненні особою 18 ро­ків, хоча рішенням органу опіки та піклування або рішенням суду повна цивільна дієздатність може і не надаватись.

Слід розрізняти і спеціальну дієздатність, яка настає по досягненні особою віку, визначеного спеціальним законом. Наприклад, щоб стати народним депутатом України, слід досягти 21 року, суддею — 25, Прези­дентом України — 35, суддею Конституційного Суду — 40 років.

Обсяг дієздатності фізичних осіб також може різнитися. Так згідно з Цивільним кодексом України за обсягом дієздатності фізичних осіб поділяють на тих, що мають:

• повну цивільну дієздатність;

• неповну цивільну дієздатність;

• часткову цивільну дієздатність.

А крім того, розрізняють і осіб:

• обмежених судом у цивільній дієздатності;

• визнаних судом недієздатними.

Дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 18 років (повноліття), та ті, які вступили у шлюб. Це означає, що така особа може самостійно здійснювати всі свої права і обов’язки: укладати угоди, бути позивачем і відповідачем у суді, відповідати за свої вчинки тощо. суб’єкти права, тобто особи, на яких поширюється дія конкретних пра­вових норм. А це означає, що за наявності у таких осіб правоздатності та дієздатності вони є потенційними учасниками правовідносин, якими вони можуть стати, а можуть і не стати. Наприклад, потенційна можли­вість особи поступити на роботу на конкретне підприємство ще не озна­чає наявності у неї з цим підприємством трудових правовідносин. Саме тому суб’єкти права суб’єктами правовідносин стають лише тоді, коли такі відносини виникли. Виникнути ж вони можуть не самі по собі, а ли­ше у результаті настання конкретного юридичного факту, який і зумов­лює виникнення конкретних правовідносин. А в результаті цього суб’єк­ти права, ставши суб’єктами правовідносин, вже наділені не просто правоздатністю та дієздатністю. Вони набувають конкретні права та конкретні обов’язки, що випливають із цих правовідносин і можуть бути визначені або законом, або договором, а іноді — і законом, і договором. Наприклад, трудові правовідносини в загальних рисах врегульовані трудовим законодавством, але вони деталізуються й умовами трудового договору.

Таким чином, правоздатністю та дієздатністю наділені суб’єкти пра­ва. Що ж до суб’єктів правовідносин, то вони наділені не тільки право­здатністю та дієздатністю, а й конкретними суб’єктивними правами та юридичними обов’язками, які випливають з цих відносин і визначені або законом, або договором між цими суб’єктами.

Правосуб’єктність фізичних і юридичних осіб має деякі відмінності, а тому її доцільно розглянути окремо. Особливості правосуб’єктності фізичних осіб

Основними критеріями для визначення правосуб’єктності фізичної особи є її вікова характеристика та стан її психіки. А в структурі право­суб’єктності фізичної особи розрізняють її правоздатність, дієздатність та деліктоздатність, а при вирішенні питання про притягнення до юри­дичної відповідальності — і осудність.

Правоздатність фізичних осіб настає з моменту їх народження і припиняється з моментом смерті.

Усі фізичні особи є рівними у здатності мати права та обов’язки. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. А у деяких випадках здатність мати окремі права та обов’язки може пов’язуватися з досягненням фізичною особою ви­значеного законом віку.

За чинним законодавством фізична особа не може бути позбавлена правоздатності, а обмеження її правоздатності можливе лише у випад­ках, передбачених законом. Наприклад, позбавлення права займати пев­ні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення батьківських прав тощо.

Настання дієздатності фізичних осіб законодавство пов’язує з до­сягненням ними певного віку. Причому у різних країнах цей вік є різ­ним. Наприклад, у Німеччині особи віком до 7 років вважаються абсо­лютно недієздатними, а від 7 до 18 років — обмежено дієздатними. У США дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 21 року.

В Україні вік настання дієздатності у різних галузях права є різним. Наприклад, у конституційному праві — 18 років, в адміністративному — 16, у кримінальному, за загальним правилом, — 16, а при скоєнні злочи­нів підвищеної суспільної небезпечності — 14, у сімейному праві: чоло­віки — по досягненні 18, а жінки — 17 років.

Настання дієздатності іноді пов’язується і з такою обставиною, як вступ особи у шлюб, тобто особа визнається дієздатною у повному обся­зі з моменту вступу в шлюб. А згідно з Сімейним кодексом, за заявою особи, право на вступ у шлюб їй може бути надане рішенням суду по до­сягненні нею 14 років (якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам).

А повна цивільна дієздатність настає по досягненні особою 18 ро­ків, хоча рішенням органу опіки та піклування або рішенням суду повна цивільна дієздатність може і не надаватись.

Слід розрізняти і спеціальну дієздатність, яка настає по досягненні особою віку, визначеного спеціальним законом. Наприклад, щоб стати народним депутатом України, слід досягти 21 року, суддею — 25, Прези­дентом України — 35, суддею Конституційного Суду — 40 років.

Об сяг дієздатності фізичних осіб також може різнитися. Так згідно з Цивільним кодексом України за обсягом дієздатності фізичних осіб поділяють на тих, що мають:

• повну цивільну дієздатність;

• неповну цивільну дієздатність;

• часткову цивільну дієздатність.

А крім того, розрізняють і осіб:

• обмежених судом у цивільній дієздатності;

• визнаних судом недієздатними.

Дієздатними у повному обсязі визнаються особи, що досягли 18 років (повноліття), та ті, які вступили у шлюб. Це означає, що така особа може самостійно здійснювати всі свої права і обов’язки: укладати угоди, бути позивачем і відповідачем у суді, відповідати за свої вчинки тощо.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення особою повноліття або визнан­ня шлюбу недійсним з підстав, не пов’язаних з протиправною поведін­кою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність збе­рігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, яка записана матір’ю чи батьком дитини, особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором чи бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Надання повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди — за рішенням суду. У разі припинення трудового договору чи підприємницької діяльності надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається.

З неповною цивільною дієздатністю визнаютьсяособиу віці від 14 до 18 років або до моменту вступу в шлюб чи надання дієздатності. Тому такі особи можуть самостійно укладати лише дрібні побутові уго­ди, розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної праці, своїм за­робітком, стипендією або іншими доходами, бути учасником (засновни­ком) юридичних осіб, самостійно укладати договір банківського вкладу та розпоряджатися своїм вкладом.

Усі інші угоди з приводу свого майна вони можуть укладати лише за згодою своїх батьків або осіб, що їх замінюють (піклувальників). На укладення такою особою угоди щодо транспортних засобів або нерухо­мого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода бать­ків (усиновлювачів) або піклувальника.

Але за наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлю­вачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування може обмежи­ти право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заро­бітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Особами з частковою цивільною дієздатністю визнаються особи, які не досягли 14 років. Іноді їх називають особами з мінімальною дієздатністю. Такі особи можуть самостійно укладати дрібні побутові уго­ди і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Усі інші угоди з приводу їхнього майна від їх імені та у їхніх інтересах укладають їхні батьки або особи, що їх замінюють (опікуни).

Особи, обмежені у дієздатності рішенням суду. Згідно з нормами цивільного права особа, яка страждає на психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе і свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище, може бути, за клопотанням членів сім’ї, обмежена судом у дієздатності. Над такою особою встановлюється пік­лування, тому одержання заробітку, пенсії чи стипендії такої особи здій­снюється піклувальником. Така особа самостійно може вчиняти лише дрібні побутові угоди, а всі інші угоди вона може укладати лише за зго­дою піклувальника.

Якщо ж така особа припинить зловживання спиртними або нарко­тичними (токсичними) засобами, то за клопотанням членів сім’ї вона може бути відновлена судом у дієздатності.

Визнана судом недієздатною може бути особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати зна­чення своїх дій та (або) керувати ними. Над нею встановлюється опіка. Недієздатна особа не має права вчиняти ніякого правочину. А тому всі угоди з приводу її майна від її імені та в її інтересах укладає опікун.

Якщо ж така особа видужає, то за позовом опікуна або органу опіки вона може бути відновлена судом у дієздатності.

Слід відзначити, що при вирішенні питання про притягнення фізич­ної особи до юридичної відповідальності вирішується питання і про її деліктоздатність та осудність.

Деліктоздатність — це здатність особи відповідати за вчинені право­порушення. Наприклад, у цивільному праві повна дієздатність настає по досягненні особою 18 років, але особи, які спричинили шкоду у віці від 14 до 18 років, відповідають за неї на загальних підставах. Отже, хоча вони не є дієздатними у повному обязі, вони є деліктоздатними.

А осудність — це стан людини, коли вона розуміє характер і значення своїх дій та може керувати ними.

Таким чином, осудною визнається особа, яка під час скоєння злочи­ну могла усвідомлювати характер і значення своїх дій (бездіяльності) та могла ними керувати. Не підлягає відповідальності особа, яка під час вчинення злочину перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій (бездіяльності) або не могла керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Неосудність — це стан людини, коли вона внаслідок хронічного пси­хічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоум­ства або іншого хворобливого стану психіки не усвідомлює своїх вчинків або не може керувати ними, що виключає можливість її відповідальності за ці вчинки.

Виходячи з цього неосудною може бути визнана особа за наявності двох критеріїв — медичного і юридичного.

Медичний критерій відзначається наявністю у особи хоча б од­ного із таких хворобливих станів, як хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство або інший хвороб­ливий стан психіки.

Юридичний критерій відзначається нездатністю особи усвідом­лювати усвідом­лювати характер і значення своїх дій або керувати ними. Він складаєть­ся з двох елементів — інтелектуального та вольового, які відтворюють відповідні аспекти психічного стану людини.

Інтелектуальний елемент означає, що особа не може усвідомлю­вати характер і значення своїх дій, а вольовий елемент означає, що осо­ба не може керувати своїми діями.

Для визнання наявним юридичного критерію достатньо встановити наявність або інтелектуального, або вольового елементів.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до ухвалення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть бути застосовані примусо­ві заходи медичного характеру, але після одужання така особа може бу­ти піддана покаранню.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обме­жено осудною, тобто яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повного мірою усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призна­ченні покарання і може бути підставою для застосування до неї приму­сових заходів медичного характеру.

Не визнається неосудною, а тому підлягає юридичній відповідально­сті особа, яка скоїла злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкого­лю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Юридичні особи також наділені правосуб’єктністю, яка вклю­чає їхню правоздатність та дієздатність і особливостями якої є те, що:

• правоздатність і дієздатність юридичних осіб настає одночасно

• з моменту заснування такої особи, а таким моментом, як правило, визнається момент її державної реєстрації або момент формування відповідних органів, наділених повноваженнями діяти як її законні представники;

• обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети і завдань, для реалізації яких ця особа створена і які закріплені в її статуті (положенні);

• припиняється правоздатність і дієздатність юридичних осіб також одночасно — з моменту припинення такої особи.

Способами припинення юридичної особи може бути її юридична ліквідація або реорганізація.

Ліквідація юридичної особи — це визначена законом процеду­ра При цьому мається на увазі не припинення практичної діяльності юридичної особи, оскільки така діяльність може припинятися нею у будь-який час і з різних причин, але внаслідок цього така юридична осо­ба не перестає існувати як така і це не заважає їй відновити свою діяль­ність у будь-який час.

Припинення юридичної особи зумовлює повне її юридичне скасу­вання як суб’єкта правовідносин, без переходу її прав і обов’язків право­наступникам, внаслідок чого вона перестає існувати як така (наприклад, внаслідок банкрутства).

А реорганізація юридичної особи — це визначена законом процедура припинення її існування або зміни її правового статусу, на­слідком якого є повна або часткова передача та прийняття її майна, кош­тів, прав і обов’язків її правонаступниками.

Способами реорганізації юридичної особи можуть бути її поділ, виділення, злиття, приєднання або перетворення її організаційно- правової форми. Зокрема:

• поділ юридичної особи — це припинення існування однієї юри­дичної особи шляхом передачі належних їй майна, коштів, прав та обо­в’язків у відповідних частинах іншим юридичним особам, які створю­ються на її основі;

• виділення — це така реорганізація юридичної особи, за якої вона передає певну частину належного їй майна, коштів, прав та обов’язків іншій юридичній особі, яка створюється внаслідок такої реорганізації;

• злиття означає таку реорганізацію, внаслідок якої припиняєть­ся існування двох або більше юридичних осіб, а їх майно, кошти, права та обов’язки передаються тій юридичній особі, яка створюється на їх основі;

• приєднання означає припинення існування однієї юридичної осо­би як суб’єкта правовідносин та передачу належних їй майна, коштів, прав та обов’язків тій юридичній особі, до якої вона приєднується;