Ознаками суб’єктивного права є:

• те, що воно являє собою можливість певної власної поведінки або вимагання відповідної поведінки правозобов’язаної сторони, яка нале­жить правомочній особі та надається їй з метою задоволення її інтересів;

• те, що воно існує у правовідносинах і є мірою можливої поведінки, перешкоджання якій є правопорушенням;

• те, що воно існує лише відповідно до суб’єктивного юридичного обов’язку та встановлюється правовими нормами і забезпечується (га­рантується) державою.

Юридичний обов’язок — це передбачена законом необхідність пев­ної поведінки особи, забезпечена можливістю державного примусу.

Наприклад, у правовідносинах з приводу купівлі-продажу, з одно­го боку, покупець має право вимагати від продавця передачі йому куп­леного товару належної якості, але він зобов’язаний заплатити за цей товар та прийняти його, а з другого — продавець зобов’язаний передати покупцеві проданий товар належної якості, але він має право вимагати від покупця оплатити куплений товар та прийняти його.

Ознаками юридичного обов’язку є:

• необхідність (повинність) певної поведінки;

• він покладений на суб’єкта права — правозобов’язану особу;

• він покладається на правозобов’язану особу з метою задоволення інтересів правомочної особи;

• він існує у правовідносинах;

• він є мірою належної поведінки, порушення якої визнається пра­вопорушенням;

• існує лише відповідно до суб’єктивного права;

• встановлюється правовими нормами;

• забезпечується (гарантується) державою.

Охоронювана законом можливість однієї сторони правовідносин вимагати обумовленої поведінки від іншої сторони є її правомочністю.

Будь – які правовідносини є взаємозв’язком прав і обов’язків їх учасників, бо у системі правовідносин правомочності одного суб’єкта відповідає обов’язок іншого і навпаки.

Підставами виникнення, зміни або припинення правовідносин є юридичні факти.

У римському праві ними визнавали: контракти, квазі-контракти, де­лікти та квазі-делікти, хоча наукового визначення юридичним фактам тоді не давали. Згодом вважалось, що юридичні факти — це події, які зу­мовлюють виникнення чи припинення правовідносин.

В сучасному розумінні юридичні факти — це обставини, що виникли у житті певних суб’єктів, з настанням яких правові норми пов’язують настання відповідних юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин.

З а в о л ь о в о ю о з н а к о ю, тобто залежать вони від волі особи чи ні, серед юридичних фактів розрізняють дії і події.

Дії — це обставини, настання яких залежить від волі особи (напри­клад, укладення угоди, скоєння правопорушення тощо).

Події — це обставини (природні явища), виникнення і дія яких не за­лежить від волі особи, але з настанням яких правові норми пов’язують певні правові наслідки, тобто виникнення, зміну або припинення право­відносин (наприклад, смерть, хвороба, перебіг строку тощо).

Враховуючи традиційне розуміння юридичних фактів, звернемо увагу й на те, що не всі його положення є безспірними.

Зокрема, поділ юридичних фактів на дії та події є некоректним. Адже дія — це активна поведігіка особи, яка може зумовлювати правові наслідки. Але такі ж наслідки може зумовити і пасивна поведінка (без­діяльність). Невипадково у кримінально-правовій теорії юридичними фактами визнаються не дії, а діяння, які охоплюють як активну поведін­ку — дію, так і пасивну поведінку — бездіяльність, оскільки і активний, і пасивний варіант поведінки може зумовлювати правові наслідки.

Саме тому за вольовою ознакою серед юридичних фактів слід роз­різняти не «дії і події», як це вважається традиційно, а діяння та події, що відповідатиме об’єктивному стану речей.

Що ж стосується таких юридичних фактів, як події, то, як справедливо

Залежно від галузей права, норми яких при цьому по­рушені, розрізняють цивільні, кримінальні, адміністративні, еко­логічні правопорушення тощо.

Залежно від форми вини розрізняють умисні та необережні правопорушення.

Іноді для виникнення правовідносин необхідне настання кількох юридичних фактів. Тому вживається і поняття «складний юридичний факт», який відображає умови, необхідні для виникнення таких право­відносин. Наприклад, для отримання пенсії — наявності певного віку та стажу роботи, для виникнення навчальних правовідносин з вузом — за­кінченої середньої освіти, подання необхідних документів, успішне складання вступних іспитів, зарахування до числа студентів тощо.

Залежно від тривалості часу, протягом якого юридичний факт відбувається, серед них розрізняють:

• одноактні (наприклад, скоєння правопорушення);

• багатоактні (триваючі), які періодично повторюються (наприк­лад, квартирна плата);

• стани (наприклад, сімейний стан, стан громадянства).

Залежно від характеру правових наслідків, які вони поро­джують, юридичні факти поділяють на правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі.

Правоутворюючі юридичні факти зумовлюють виникнення право­відносин, наприклад укладення трудового договору.

Правозмінюючі — їх зміну, наприклад переведення працівника на іншу посаду.

Правоприпиняючі — припинення правовідносин, наприклад розі­рвання трудового договору.

При характеристиці таких юридичних фактів, як події, їх також можна класифікувати за різними підставами, наприклад:

• за походженням — природні (стихійні), які не залежать від волі людини;

• залежно від повторюваності — унікальні та такі, що повторюються (періодичні);

• за часом, протягом якого вони відбуваються, — одномоментні (пригоди) і такі, що тривають певний час (процеси);

• за кількістю осіб, що беруть у них участь, — одноособові, колек­тивні та масові;

• залежно від ступеня визначеності кола їх учасників, у свою чергу, серед масових подій слід розрізняти такі, що відбуваються з визначеною та невизначеною кількістю осіб, тощо.

Оскільки діяльність людей відбувається у певних часових межах, то особливе місце серед юридичних фактів-подій займають строки, які у юридичній практиці є засобом цілеспрямованого регулювання суспіль­них відносин, а тому потребують чіткого визначення як їх початку, так і перебігу.

Строком є певний період у часі, з плином якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законода­вства, договором або рішенням суду.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної ка­лендарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Настання юридичних фактів має принципове значення, оскільки для суб’єктів правовідносин породжує конкретні права та обов’язки. То­му в правовідносинах є принциповою й проблема встановлення і дока­зування таких фактів та обставин, що їх супроводжують, яка розв’язу­ється за допомогою доказів у ході процесуального доказування. При цьому під доказами мають на увазі будь-які фактичні дані (відомості), які отримані та зафіксовані у визначеному законом порядку.

Крім матеріальних підстав виникнення, зміни та припинення право­відносин, якими є юридичні факти, слід розрізняти і юридичні підстави їх виникнення, якими є: по-перше, правові норми, що передбачають, до­зволяють та регламентують ці відносини, а, по-друге, наявність суб’єктів права, що наділені відповідною правосуб’єктністю, яка включає їх пра­воздатність та дієздатність, і цим забезпечує їх потенційною можливіс­тю бути учасниками правовідносин.

Таким чином, слід розрізняти юридичні та матеріальні підстави ви­никнення правовідносин. При цьому їх юридичними підставами є наяв­ність правових норм, що передбачають і врегульовують ці відносини та наявність суб’єктів права, які наділені відповідною правоздатністю та дієздатністю. А матеріальними їх підставами і є юридичні факти.

Серед юридичних фактів розрізняють і презумпції (лат. ргаезитрйо — припущення), тобто передбачені законом припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення, яке вважається достовірним без доведення, поки не буде належним чином спростоване. Розрізняють неспростовні презумпції, тобто такі, що не потребують дове­дення, оскільки не підлягають сумніву, та спростовні презумпції, тобто ті, що можуть бути спростовані в процесі доказування.

8-8-1580

Неспростовні презумпції — це закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певного факту, який не підлягає сумніву і тому не потребує доведення (наприклад, презумпція недієздатності особи, що не досягла 14 років).

Спростовні презумпції — це закріплені в законі припущення про на­явність чи відсутність факту, який має юридичне значення, доки щодо цього факту не буде встановлене інше, наприклад, презумпція невинува­тості особи.