Тема 7. Соціологія особистості 183

У західній соціології концепції, пов'язані з соціальними установками, здобувають широке визнання і використання у прикладних емпіричних дослідженнях, особливо при вивченні суспільної свідомості та її змісту, громадської думки та її усталеності чи мінливості, політичної поведінки людей під час виборчої кампанії тощо.

Теорії референтної групи. Наприкінці XX ст. у західній, а також українській соціології швидкими темпами зростає кількість дослідників, які розробляють теорії референтної групи. Це пов'язано з уже згадуваною кризою макроструктурних уявлень про суспільство та нездатністю надшироких соціальних утворень забезпечити комфортне самопочуття та існування особистості в їх різноманітті. Натомість дедалі частіше визнається, що ре­ферентні групи більше відповідають прагненням, інтересам і потребам особистості, оскільки вона сама обирає їх і бажає до них належати.

Визначення референтної групи Під референтною групою в соціології розуміють соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить зараз чи хотів би належати в майбутньому. У ролі референтних груп можуть виступати різні соціальні спільноти — від сім'ї до класу, від релігійної громади до виробничого кооперативу чи полі­тичної партії.

Референтні групи в перехідних типах суспільств. Поняття референтної групи активно розробляється і в українській соціології, чому сприяли розпад СРСР і кризові явища перехідного періоду. У межах колишнього Радянського Союзу держава примусово перебрала на себе ролі різноманітних референтних груп, позбавивши особистість права і свободи вибору, тому в недалекому минулому перед людиною стояла проблема неможливості бажаної соціальної ідентифікації. У сучасних умовах пошуку нових ідентичностей, коли особистість мусить здійснити вибір свого життєвого шляху, обрати перспективи життя і діяльності, визначити, з ким вона будуватиме майбутнє і яким має бути це майбутнє, бо ніхто інший не вирішить ці питання за неї, — в цих умовах кризи старого суспільства і народження у муках нового устрою однією з основних референтних груп стає національна спільнота.

Національна спільнота як референтна група. Таке розуміння референтних груп дуже близьке до української суспільної традиції: майже постійне перебування під владою інших, неприязних або ворожих до українців, держав виробило в них розуміння необхідності єднатися у своєму етнічному колективі й шукати референтні групи підтримки у власному національному середовищі. Так, наприклад, серед українських селян Галичини поширення набула сільськогосподарська кооперація, в містах — кредитні спілки з красномовним гаслом "Свій до свого по своє", в еміграції збереженню міцної української діаспори в інонаціональному строкатому середовищі сприяли

184

Модуль 2. Розділ 2. Суб'єкти суспільного життя

релігійні громади — і православні, і греко-католицькі, які ставали осередками не лише релігійного, а й культурного, громадського і загалом повнокровного соціального життя українців на чужині.

Нові типи спільнот та громадських організацій доби глобалізації. У добу глобалізації процес формування спільнот перетнув межі національних держав; нині основними структурними ланками глобальної мегаспільноти, яка формується, стають спільноти нового типу, що об'єднують представників різних рас і народів. Ці спільноти є здебільшого неформальними за характером добровільними об'єднаннями людей переважно за спільними інтереса­ми, за способами і формами проведення вільного часу, за стилями життя і модою тощо. Часто локальні спільноти, будучи первинними осередками громадянських суспільств у своїх країнах, не тільки набувають глобального характеру, але й проходять процес інституціоналізації, перетворюючись спочатку на місцеві, а згодом на міжнародні недержавні або неурядові громадські організації (НДО). Дослідник цієї проблеми В. Степаненко наводить приклад перебігу становлення нині потужної та впливової правозахисної організації "Міжнародна амністія" (Атпеstу Іпtеrnаtіопаl), яка розпочала свою історію з невеличкої британської недержавної організації, ініційованої англійським адвокатом П. Бененсоном у 1961 р. у Лондоні на ґрунті спільноти однодумців щодо необхідності запобігання судових помилок і засудження невинних, а також належних умов їхнього утримання в місцях позбавлення волі. Нині "Міжнародна амністія" із штатом у 320 осіб охоплює мережу до 1 млн членів, волонтерів і донорів більше як у 140 країнах світу включно з Україною. За його підрахунками, мережа міжнародних НДО та національних громадських організацій, орієнтованих на міжнародну діяльність, активно розвивається і на початку XXI ст. налічувала до 50 тис. таких організацій, причому їхня кількість за останні 20 років XX ст. зросла майже у 4 рази. Це є яскравим свідченням прагнення мільйонів людей до згуртування з метою досягнення глобального суспільного блага, тобто об'єднання і солідарності у подоланні наслідків стихійних лих, запобіганні гуманітарним конфліктам і катастрофам, у боротьбі із епідемією ВІЛ/СНІДу, розв'язанні проблем екології, захисту прав людини тощо. Відтак логіку сучасного глобалізаційного розвитку за активної участі людини-суб'єкта можна уявити таким чином: "локальні референтні групи — локальні спільноти — локальні недержавні організації в межах одного суспільства в його національно-територіальних кордонах — міжнародні спільноти та НДО — людство як мегаспільнота — глобальне громадянське суспільство".

185

Основні проблеми соціології особистості

Характерні риси особистості Незважаючи на різноманітність соціоло­гічних підходів до вивчення людини — істоти соціальної, існує більш-менш усталена сукупність проблем, які є предметом дослідження соціології особи­стості. До них передусім належить проблема вирізнення основних характерних рис особистості. Соціологи зараховують до них самосвідомість, ціннісні орієнтації, соціальні відносини, певну автономність (від грец. аиіопотов — самоврядний, тут використовується у значенні самодостатність і відносна незалежність) щодо суспільства, відповідальність за свої вчинки тощо.

Внутрішня духовна структура особистості. Інші соціологи (наприклад, О. Якуба) акцентують на спорідненій проблемі внутрішньої духовної стру­тури особистості та включають сюди потреби та інтереси, цінності ! й мотиви, соціальні норми і переконання, світоглядні принципи, смаки і звички та багато інших духовних утворень.

Потреби. Одним із найбільш розроблених питань у соціології є питання суб'єктивних детермінант (або спонукальних чинників) соціальної поведінки особистості, до яких належать потреби та інтереси. Початковою сходинкою в аналізі особистості є потреби, тобто внутрішні збудники її активності, характеристика об'єктивного в особистості. Потреби — це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбереження.

Ієрархічна теорія потреб А. Маслоу. Американський соціолог А. Маслоу (1908—1970) відомий у соціології як творець ієрархічної теорії потреб. Він класифікує потреби, поділивши їх на базові (або постійні) та похідні (або змінювані). Базові потреби розміщуються згідно з принципом ієрархії у висхідному порядку від нижчих, переважно матеріальних, до вищих, переважно духовних:

• фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенційні (від лат. ехіstепtіа — існування; це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні (у приналежності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);

• духовні (в самовираженні через творчість).

Перші дві групи потреб А. Маслоу вважає первинними і вродженими, гри інші — набутими. При цьому діє тенденція піднесення потреб, заміни

186

первинних набутими людиною. Можна припустити, що в концепції потреб А. Маслоу міститься дальший розвиток зауваженої ще Е. Дюркгаймом двоїстості людини "hото dирlех"); А. Маслоу через думку про поступове підвищення потреб робить спробу простежити ступеневий перехід людини від стану біологічної до стану соціальної істоти. Водночас важко погодитися з ним у тому, що зазначена тенденція — це лінійний односкерований процес заміни нижчого вищим; у реальній діяльності особистості можуть виявитися кілька потреб, не обов'язково у названій послідовності. Утім, його погляди нині широко використовуються у промисловій соціології та в соціальній практиці (наприклад, з метою вдосконалення організації виробництва, стилю управління тощо).

Інтерес. Інша категорія соціології особистості — інтерес — тісно пов'язана з потребою; також має об'єктивно-суб'єктивну природу і становить собою усвідомлення потреб. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

Цінність у соціології/ Як слушно зазначає О. Якуба, поняття цінностей широко розглядається в різних науках; суть же соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в його спрямованості на з'ясування їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особистості, з одного боку, та соціальними групами, спільнотами і суспільством, — з другого. Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його безпосередньо зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих і поширених у певному суспільстві та в його культурі ціннісних критеріїв, уявлень про належне, справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних і прийнятих особистістю цінностей утворює систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у своєму житті, лежить в основі рішень, що приймаються нею в ситуації вибору, "вбудовують" її в суспільство.

Мотиви/ Мотиви характеризують ставлення особистості до інтересів і ціннісних орієнтацій, дають їм оцінку. Вони є одним із наріжних понять у соціології загалом і соціології особистості зокрема й характеризують людину насамперед як суб'єкта. Мотиви — це усвідомлена потреба особистості-суб'єкта у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності. У класифікації мотивів вирізняють матеріальні й духовні як основні, а також економічні, соціальні, ідеологічні тощо. Своєю чергою, кожні з них мають свій внутрішній поділ: наприклад, у духовних мотивах можна вирізнити моральні та естетичні, релігійні або атеїстичні, філософські та інші. У системах мотивів ви­окремлюються також домінуючі чи периферійні, провідні чи другорядні тощо.

Соціальна типологія особистості. Однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу є проблема соціальної типології особистості. Соці­альний тип особистості — це продукт складного переплетіння історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей і властивостей людини як істоти соціальної.