Тема 11 "Продуктивність праці" – 1 год.

Зміст учбового матеріалу:

1. Сутність продуктивної праці та продуктивності праці.

2. Показники продуктивності праці та методи її вимірювання

3. Фактори впливу на зростання продуктивності праці та їх класифікація

4. Резервів зростання продуктивності праці, їх класифікація та оцінка

1. Сутність продуктивності і продуктивності праці

Продуктивність – це ефективність використання ресур­сів – праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або нада­них послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рі­внях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, під­приємства, організації, галузі й держави) з використаними ресур­сами.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що хара­ктеризує ефективність використання ресурсів для виробництва про­дукції. Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. Праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з: живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції; минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової про­дукції (сировина, матеріали, енергія – повністю; машини, споруди тощо – частково).

Продуктивність праці (ПП) – це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за оди­ницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одини­цю продукції. Зростання ПП означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або еконо­мію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є ство­рення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалі­зованого в речових елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому ПП відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індиві­дуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці. ПП тісно пов'язана з її інтенсивністю (остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму).

2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці (пп)

Мето­ди обліку ПП мають відповідати таким вимогам:

• одиниця виміру не може викривляти показники продуктив­ності праці;

• повністю враховувати фактичний обсяг робіт і затрати ро­бочого часу;

• забезпечувати єдність методів вимірювання продуктивності праці;

• показники продуктивності праці мають бути наскрізними, зведеними, порівняльними, мати високий ступінь узагальнення, бути універсальними у застосуванні.

Розрізняють ПП у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бри­гади й окремого працівника.

ПП вимірюється відношенням обсягу виро­бленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення ма­ємо два показники: виробіток і трудомісткість. Виробіток – це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць. Трудомісткість – це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку).

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) за­лежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виро­бленої продукції і ПП розраховуються в нату­ральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобув­ні галузі промисловості). Якщо підприємство (цех, дільниця, бригада) випускає продук­цію, котра має одне й те саме призначення, проте вирізняється якоюсь однією ознакою, виробіток можна розрахувати за допомо­гою умовнонатуратьних одиниць. Натуральний метод має обме­жене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих міс­цях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг вироб­леної продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базуєть­ся на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності пе­регляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого тех­нологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв'язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання ПП є вартісний (грошовий), який ґрунтується на ви­користанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товар­на продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід). Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окре­мому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

Рівень ПП на підприємстві можна характе­ризувати показниками трудомісткості продукції. Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості. Технологічна трудомісткість, яка включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників, так і почасовиків. Трудомісткість обслуговування виробництва включає всі затрати праці допоміжних робітників. Виробнича трудомісткість – це всі затрати праці осно­вних і допоміжних робітників. Трудомісткість управління виробництвом включає за­трати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців. Повна трудомісткість – це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фак­тичну й планову трудомісткості. Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами. Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи. Планова трудомісткість – це затрати праці на одиницю про­дукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої змі­ни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, пе­редбачених комплексним планом підвищення ефективності ви­робництва.