4. Резерви зростання продуктивності праці, їх класифікація та оцінка

Резерви підвищення ПП – це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших факторів (удосконален­ня техніки, технології, організації виробництва і праці тощо). Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

За часом використання розрізняють поточні й перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані залежно від реаль­них можливостей протягом місяця, кварталу або року. Використання перспективних резервів передбачається у май­бутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіо­нальні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання ПП в економіці загалом і які пов'язані з недовикористанням науково-технічного прогресу. нераціональним розміщенням підприємств і неефективною демографічною й територіальною зайнятістю населення, недостатнім використанням ринкових механізмів і методів господарювання тощо.

Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил даного регіону.

Міжгалузеві резерви – це можливості поліпшення міжгалузе­вих зв'язків, своєчасне, точне і якісне виконання договорів щодо кооперованих поставок, використання можливостей однієї галузі для підвищення продуктивності праці в іншій (так, значному під­вищенню ПП в обробних галузях промисловос­ті сприяє поліпшення якості продукції в сировинних галузях).

Галузеві резерви – це резерви, пов'язані з можливостями підви­щення ПП, які характерні для даної галузі економі­ки й зумовлені недостатнім використанням техніки і технології виро­бництва, прогресивних досягнень і передового досвіду, недоліками в спеціалізації, концентрації та комбінуванні виробництва тощо.

Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві (значення цих резервів полягає в тому, що підприємство є первинним осередком економіки і на ньому виявляються і викорис­товуються всі попередні резерви. Вони зу­мовлені недостатньо ефективним використанням техніки, сировини, матеріалів, а також робочого часу, наявністю цілодобових і внутрішньозмінних втрат часу, а також прихованого безробіття. Отже, внутрішньовиробничі резерви можна поділити на: резерви зниження трудомісткості продукції; резерви поліпшення використання робочого часу).

Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна оцінка. Резерви можуть оцінюватися в абсолютних і відносних вели­чинах.

Сутністю управління ПП є створення умов для її зростання. Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для підвищення продуктивності не­обхідно управляти змінами, тобто генерувати, мотивувати, стиму­лювати їх. При цьому важливим є планування і координування ма­сштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці змі­ни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. Орієнтація на досягнення най­вищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею.