Тема 2. Загальні проблеми економічного розвитку

Класифікація потреб людини та характеристика факторів (ресурсів) виробництва. Альтернативність використання ресурсів та необхідність раціонального вибору. Суть економічної системи та її основні елементи. Тип змішаної економічної системи. Моделі змішаної економіки окремих зарубіжних країн та України.

Потреби – це об’єктивні умови існування людей. Вони означають необхідність у певних речах і бажання володіти ними. Людські потреби надто різноманітні, оскільки людська особистість дуже багатогранна. Потреби можна розглядати з різних точок зору залежно від мети економічного аналізу, тому існує їх класифікація за низкою критеріїв:

1) за роллю у відтворенні людини: матеріальні, духовні і соціальні;

2) з точки зору рівня їх розвитку: елементарні, пов’язані з людиною як продуктом природи, та вищі, що характеризують людину як продукт суспільних відносин; за цим же критерієм розрізняють базові та потреби зумовлені розвитком цивілізації;

3) за суб’єктами реалізації: особисті, колективні та суспільні потреби, які також можуть мати споживчий або виробничий характер;

4) щодо можливостей задоволення: дійсні, реалізація яких можлива в даний період, і перспективні, які можуть бути реалізовані в майбутньому.

Сучасну добу нерідко визначають як час утвердження «суспільства споживання». Однак це визначення зовсім не означає, що люди просто стали більше споживати та структура споживання стала більш вигадливою. Настання постіндустріальної епохи ознаменувалось поширенням західної споживацької культури у її найрізноманітніших формах. У цій культурі відбувається дегуманізація людини, перетворення її на homo consumens. Ця людина самоідентифікує себе через список товарів, які вона споживає і на питання «Хто ти є?» відповідає «Я – той, хто їздить на такій-то машині, живе у такому-то будинку, носить одяг такої-то фірми і коштує стільки-то». Вона перестає бути людиною і перетворюється на споживацьку одиницю. Соціальна цінність і значущість людини у цій культурі зведена до розміру її споживчого кошика, а традиційні цінності любові, честі, гідності, благородства поступаються місцем «товарним симулякрам», які повинні замінити те, що не має ціни. На місце туги за недосяжним ця людина поставила життєву філософію прагматизму: питання «мати чи бути?» вона вирішує на користь «мати». Вона вірить, що придбавши певний товар може за його допомогою – як за допомогою казкової чарівної палички – відкрити двері до царства своєї мрії.

Прагнення задовольнити потреби лежить в основі економічної діяльності різних господарських суб’єктів. Так виникають їх економічні інтереси. Економічні інтереси – це діяльність різних господарських суб’єктів, спрямована на реалізацію їх економічних потреб. Їх можна характеризувати як усвідомлену або спрямовану потребу, прагнення досягти певного результату. Кожний із економічних суб’єктів, намагаючись реалізувати свої власні потреби та інтереси, вимушений вступати в економічні відносини з іншими суб’єктами, надавати їм послуги чи виробляти певні товари, сплачувати податки, заробітну плату тощо. Економічні взаємовідносини між ними складаються так, що для реалізації власних інтересів кожний повинен створювати умови для реалізації інтересів інших. Ці взаємозв’язки складаються у певний тип економічних відносин, що регулюється господарським законодавством.

Засобом задоволення тих чи інших потреб виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення економічних потреб як окремих людей, так і різних господарських суб’єктів. Споживчі блага класифікують за різними ознаками. Їх поділяють на: особисті (споживаються індивідуально) та суспільні (неподільні, безоплатні, споживаються спільно); довгострокового і негайного використання; взаємозамінні (субститути) і взаємодоповнюючі (комплементи); дійсні і перспективні.

Для одержання економічних благ необхідні відповідні ресурси. З їхнім використанням для задоволення потреб людини зв’язані всі проблеми економічного розвитку. Під економічними ресурсами, або факторами виробництва розуміють усі природні, людські та виготовлені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг.

У сучасній економічній науці виділяють чотири фактори виробництва: праця, земля, капітал, знання. Праця — це сукупність фізичних і духовних здібностей людей, які вони застосовують при виробництві тих чи інших благ. Поняття земля як фактор виробництва охоплює не лише земельні ділянки як сільськогосподарські угіддя чи ділянки під будівництво, а й усі природні ресурси, які застосовуються у виробничому процесі: родовища корисних копалин, водоймища, ліси, природну сировину тощо. Капітал, або інвестиційні ресурси – це всі засоби виробництва, вироблені людиною. Процес виробництва та нагромадження цих засобів називається інвестуванням. У загальноекономічному розумінні поняття «капітал» охоплює не лише засоби виробництва, але й гроші, покладені в банк, цінні папери (акції та облігації, коштовності тощо). Особливе значення для сучасного виробництва має специфічний економічний ресурс, який називається знання. Це якісно новий фактор виробництва, що докорінно відрізняється від традиційних – праці, землі і капіталу, які мають матеріальний характер і форму матеріальних засобів або знарядь праці. Знання, самі по собі є нематеріальними за сутністю і реалізуються у системі своєрідних категорій – «інтелектуальний продукт», «інтелектуальна власність» та «інтелектуальний капітал», що формалізуються у здійсненні підприємницької діяльності.

Всі економічні ресурси мають одну загальну властивість: вони або рідкісні, або наявні в обмеженій кількості. Ця рідкісність відносна для задоволення потреб на певному етапі економічного розвитку.

Виробляючи один товар, ми втрачаємо можливості виготовити інший. При виборі, який саме товар виготовляти, ми порівнюємо їхню альтернативну вартість. Альтернативна вартість – це витрати на виробництво товару, оцінені з точки зору втраченої можливості їх використання на інші цілі, їх можна виміряти кількістю одиниць альтернативного товару, яким ми пожертвували, або як різницю між прибутком, який можна було б отримати при найбільш вигідному зі всіх альтернативних способів використання ресурсів, і реально отриманим прибутком.

При виборі того, який із альтернативних товарів виробляти, суспільство має знайти такий спосіб використання ресурсів, який би зміг забезпечити максимальне виробництво споживчих благ при мінімумі затрачених ресурсів, тобто найефективніший. Таким чином, економічна ефективність характеризується відношенням результату до витрат виробництва. Для досягнення економічної ефективності необхідно: 1) щоб усі ресурси були повністю зайняті у процесі виробництва; 2) щоб існував повний обсяг виробництва; 3) виробництво базується на високому рівні техніки та технології.

Графічне зображення різних комбінацій виробництва благ при максимальному використанні наявних ресурсів і існуючому рівні технології визначається як крива виробничих можливостей. Вибір альтернативних варіантів використання ресурсів передбачає раціональну поведінку людей, урахування ними факту обмеженості ресурсів і необхідності їх раціонального використання.

У реальному житті постійно відбуваються зміни: з’являється нова техніка і технологія люди знаходять більш раціональні способи використання ресурсів, самі ресурси можуть змінюватись як кількісно, так і якісно, суспільство повністю відмовляється від виробництва одних товарів і починає виготовляти абсолютно інші. Як, правило, такі зміни ведуть до економічного зростання. Економічне зростання – це процес розширення виробничих можливостей суспільства. Розширення виробничих можливостей, або економічне зростання, можливе двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним.

Об’єктивні закони та логіка економічного розвитку створюють умови, за яких жодна людина, жоден економічний процес не існують, не функціонують без взаємозв’язку з іншими, породжуючи величезну кількість взаємовпливів, результатом яких є формування механізму координації та реалізації потреб, інтересів певних організаційних форм господарської діяльності, структур народного господарства, системи соціально-економічних відносин. Сучасна економічна наука визначає економічну систему як сукупність усіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин і організаційних форм.

Структурними елементами в будь-якій економічній системі виступають: продуктивні сили, соціально-економічні відносини, техніко-економічні відносини, організаційно-економічні відносини, державний регулюючо-господарський механізм, тип економічних зв’язків між господарськими суб’єктами.

Ці елементи певною мірою присутні у кожній економічній системі. Їх специфіка якраз і внзначає суть певного типу економічної системи.

Сучасна економічна теорія визначає два критерії приналежності до певного типу економічної системи:

1) форма власності на засоби виробництва;

2) спосіб координації дій економічних суб’єктів.

За цими критеріями виділяються такі типи економічних систем: традиційна економіка, ринкова економіка вільної конкуренції, командно-адміністративна економічна система, змішана економічна система.

У другій половині XIX ст. на зміну ринкової економіки вільної конкуренції прийшла так звана проміжна модель управління, що стала основою сучасної змішаної економіки. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава.