Тема 7. Роль економічної політики держави як системи

Неспроможності ринку та необхідність державного втручання в економіку. Структура цілей економічної політики держави та сучасні теоретичні підходи до обгрунтування механізму їх досягнення. Основні методи та інструменти державного регулювання економіки.

Вільний ринок у вигляді абстрактної (ідеальної) моделі досконалої конкуренції в силу його внутрішніх властивостей неможливо побудувати на практиці. Економічна практика виявила у XIX ст. і підтвердила у XX ст., що існують ситуації, коли ринкова координація не забезпечує ні ефективного використання ресурсів, ні розв’язання цілої низки інших соціальних та економічних проблем. І з цієї точки зору важливо окреслити основні дефекти ринку, тобто сфери його неспроможності. З чим це пов’язано?

По-перше, ринок може задовольняти потреби, що виражені у грошовій формі через попит. Однак існують такі потреби, які неможливо виміряти в грошах і перетворити в попит. До них відносяться згадувані ще А.Смітом так звані суспільні блага, або товари та послуги колективного користування (національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління, освіта, охорона здоров’я, наука, національні мережі комунікацій тощо).

По-друге, не мають грошового вираження та не фіксуються ринком так звані зовнішні ефекти (забруднення навколишнього середовища, очищення води для населення, порятунок та лікування людей після технологічних катастроф, забезпечення соціальних гарантій для робітників тощо). Конкурентний механізм на ці явища практично не реагує.

По-третє, фіаско ринку проявляється і в нехтуванні проблемами справедливості і рівності. Необмежений ринковий розподіл, справедливий з точки зору законів ринку, веде до значної диференціації доходів, соціальної незахищеності, виникнення соціальних конфліктів.

По-четверте, фіаско ринку, або втрати можливостей ринкового саморегулювання, було зумовлено цілою низкою інших факторів економічного розвитку ринкових країн у першій половині минулого століття. Це і руйнівні економічні кризи та потрясіння у банківській системі, і глибокі диспропорції економічного розвитку, інфляція, безробіття та наростання трудових конфліктів тощо. Нарешті, найважливішою причиною, яка зумовила не фіаско, була властива самому ринку – тенденція до монополізації. У результаті на зміну відносно конкурентного ринку приходить ринок недосконалої конкуренції з

Елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, екологічний та інші напрями є економічна політика держави. Якою б не була державна політика за своїми напрямами, характеристиками та пріоритетами, вона має бути комплексною, охоплювати всі сфери суспільного життя. Навіть ті, хто визнає базисний характер економіки, не заперечують важливість впливу на неї політичних, соціальних, моральних, духовних, психологічних та інших факторів. Основою державної економічної політики мають бути стратегічні орієнтири.

Державна економічна політика – це цілеспрямований вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основними функціями управління є: організація, планування, регулювання, кадрове забезпечення, контроль.

Система знань про сутність, закономірності дії та правила застосування типових методів і засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики є державним регулюванням економіки (ДРЕ).

ДРЕ є складовою процесу відтворення. Його об’єктивна необхідність пояснюється потребою подолання вад ринкового саморегулювання та виконання економічних функцій держави. Зазначимо, що державне регулювання економіки є чистим суспільним товаром, споживачами якого є всі члени суспільства, об’єкти господарювання, громадські організації тощо. Такий товар перетворюється в суспільне благо в тому випадку, коли державне регулювання забезпечує економічну ефективність і соціальну справедливість.

Найбільш, агрегованим об’єктом ДРЕ є економічна система держави, тобто об’єкти державного регулювання економіки та макроекономіки однакові. У зв’язку із цим методологічною основою ДРЕ є економічна теорія, зокрема макроекономіка.

Суб‘єктом державного регулювання економіки є держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, центрального банку, місцевих адміністрацій). Для розв’язання складних соціально-економічних проблем, всебічного врахування приватних, колективних та суспільних інтересів і формування доцільних рішень держава може залучати наукові установи, політичні партії, релігійні та громадські організації.

Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково або під впливом груп спеціальних інтересів і кон’юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку.

Методи державного регулювання економіки – це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їх ефективного функціонування відповідно до напрямів державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи ДРЕ класифікуються за двома ознаками: за формами та засобами впливу. За формами розрізняють методи прямого та непрямого впливу.

Методи прямого впливу безпосередньо впливають на функціонування суб’єктів ринку. Такий безпосередній вплив справляється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектора економіки тощо.

Основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціні, нормативи, ліцензії, державні бюджетні витрати, ліміти тощо.

Методи непрямого впливу регламентують поведінку суб’єктів ринку опосередковано через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямі. Опосередковане регулювання – це вплив на економічні інтереси. Держава реалізує свої рішення на підставі мотивації. У цьому контексті мотивація – це процес спонукання суб’єктів ринку до діяльності в напрямі державних пріоритетів. До методів непрямого впливу належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інноваційної, інвестиційної, амортизаційної та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.

Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Правове регулювання – це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм поведінки суб’єктів права. Адміністративне регулювання – це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб’єктів ринку. Їх ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їх обов’язків, норм поведінки та давання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів вирішення завдань, варіанта поведінки; обов’язковість виконання наказів, розпоряджень, відповідальність суб’єктів господарювання за ухилення від виконання наказів. Економічне регулювання забезпечується інструментами фіскальної (у тому числі бюджетної та податкової), грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики. Пропагандистські методи ДРЕ – це звернення держави до гідності, честі й совісті людини, утворення національної ідеї, заснованої на дотриманні традиційних морально-духовних правил.