2. Зародження класичної політичної економії.

2.1. Уїльям Петті – основоположник класичної політичної економії

в Англії.

Економічні погляди У.Петті (1623 – 1687) формувалися в умовах швидкого розвитку капіталістичних відносин в Англії, яка була на той час найбільш промислово розвиненою країною Європи. Його погляди мають ще перехідний характер від ідей меркантилізму до класичної політичної економії, тобто у нього ще відсутня єдина і цілісна система теоретичних поглядів, що відповідає концепції класичної школи політичної економії.

До найбільш відомих праць У. Петті можна віднести: ,,Трактат про податки і збори” (1662 р.) – вважається найбільш важливою економічною працею XVII ст., ,,Політична арифметика” (1676 р.) та ,,Різне про гроші” (1682 р.).

Основні ідеї і внесок у. Петті в економічну науку:

1. Дійшов до висновку, що не обіг, а виробництво є основою господарства в країні. Багатство створюється у сфері матеріального виробництва, тоді як сфера обігу забезпечує його розподіл.

2. На відміну від меркантилістів він бачить багатство як суму рухомого і нерухомого майна виробничого походження. Він намагається кількісно підрахувати багатство країни, з тим, щоб сприяти впорядкуванню оподаткування. У. Петті першим виокремив категорію національного доходу і здійснив його розрахунки. Національний доход, на його думку, створюється як у сфері матеріального виробництва, так і у сфері послуг.

3. Як меркантиліст У. Петті, був прихильником державного втручання в економіку, але додавав, що таке втручання повинно сприяти розвитку виробництва.

4. Почав використовувати при дослідженні економічних процесів математику, сам розробляв статистичні таблиці, тому його вважають засновником такої науки як економічна статистика.

5. Заклав основи науково-абстрактного методу дослідження економічних процесів в політичній економії. Він намагався показати причинно-наслідкову залежність економічних явищ, їх внутрішні закономірні зв’язки.

6. Вважається засновником трудової теорії вартості. Цьому присвячено його вчення про ,,природну ціну”. Джерелом такої природної ціни (вартості) товару є праця, вкладена у його створення. Звідси, товари при обміні дорівнюються один до одного тому, що в них уречевлена однакова кількість праці. Вартість товарів вимірюється робочим часом, витраченим на їх виробництво.

Однак в його трудовій теорії відмічають недоліки і непослідовності. Так, він дійшов до висновку, що вартість створює не будь-яка праця, а тільки та, що витрачена на видобуток золота і срібла, тобто грошового матеріалу. Тоді вартість всіх інших продуктів праці визначається в результаті їх обміну на благородні метали. В такому трактуванні вбачається вплив меркантилізму.

По-друге, він вказував, що у створенні товарів приймає участь також і природа. Зроблений з цього приводу висновок став крилатим висловом: ,,Праця – це батько і найбільш активний принцип багатства, а земля – його мати”. Таким чином, земля у нього теж стає поряд з працею джерелом вартості.

7. Виходячи з трудової теорії вартості У. Петті розробив вчення про заробітну плату і ренту.

Заробітну плату У. Петті визначав як ціну праці, виходячи з того, що товаром є не робоча сила, а праця. Вважається що це помилка У. Петті. Але він і не намагався в цьому розібратися, тому що основним завданням вважав визначення рівня (величини) заробітної плати.

На його думку, рівень заробітної плати визначається об’єктивними факторами, а не суб’єктивним рішенням законодавця. Законодавці можуть встановлювати тільки мінімальний рівень заробітної плати, який повинен забезпечувати лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників краще працювати.

Далі У. Петті робить висновок, що заробітна плата це тільки частина створеної працею вартості, іншою часткою є додатковий продукт, який привласнюють власники засобів виробництва.

8. Основною формою додаткового продукту у Петті є земельна рента. Ренту він визначав як чистий доход, тобто це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами на виробництва. Прибуток як особлива категорія у вченні У. Петті відсутній, а рента дорівнює усьому додатковому продукту.

Аналізуючи фактори, що впливають на величину земельної ренти, вважається, що він вперше дав поняття диференційної ренти. Її виникнення він пов’язував з різною родючістю земельних ділянок та їх різним місцеположенням по відношенню до ринку.

Він вперше зробив спробу визначити ціну землі. В цілому він правильно зв’язує ціну землі з прибутковістю земельних ділянок. На його думку, ціна землі дорівнює сумі певної кількості річних рент. Проте саме визначення кількості років, за які необхідно рахувати ренту, в нього є дуже оригінальним. За основу він бере 21 рік – це тривалість одночасного життя представників трьох поколінь: дід, батько, онук. Тобто, це величина ренти за стільки років, яка необхідна людині, щоб забезпечити в майбутньому себе і своїх найближчих нащадків.

9. Відсоток У. Петті розглядав як окремий вид доходу. На його думку, відсоток є доходом, похідним від земельної ренти і називав його “грошовою рентою”. Вважається, що він не зрозумів природу відсотку, тому що насправді навпаки, зміна ставки відсотку впливає на зміну величини земельної ренти і ціни землі. Але в той же час, У. Петті правильно стверджує, що між величиною грошової маси і ставкою відсотку існує обернено пропорційна залежність. Він також заперечує необхідність законодавчого регулювання ставки відсотку.

Таким чином, не зважаючи на помилки і протиріччя економічного вчення У. Петті, воно займає важливе місце в історії економічної думки. Наукові ідеї, висунуті У. Петті, були сприйняті і розвинуті видатними представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.