3. Школа фізіократів.

Сформувалась школа фізіократів у Франції наприкінці 50-х років XVІІІ ст. Цю школу відносять до класичної політичної економії. Сама назва школи походить від двох грецьких слів ,,фізіс” – природа і ,,кратос” – влада.

Франція на той час ще була в основному аграрною феодальною країною, але вже починається розвиватися капіталізм на його мануфактурній стадії і країна наближається до революції. Фізіократи критикували меркантилізм і висували на перший план аграрну проблему. На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками економічного лібералізму. Вони розробили основи реформи, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства.

Основним джерелом багатства, на думку фізіократів, була природа, а тому основою добробуту нації вони вважали продукт, вироблений у сільському господарстві. Їхня заслуга полягає в перенесенні питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва. Однак, головну увагу у сфері виробництва вони приділяли тільки сільському господарству. Усі інші види діяльності лише переробляють і використовують продукт створений у сільському господарстві, а тому у житті суспільства відіграють другорядну роль.

Засновником і визнаним лідером школи фізіократів вважається Франсуа Кене (1694 – 1774). Його кращим учнем був державний діяч, міністр фінансів при Людовіку XVI – Анн Жак Тюрго.

Основні ідеї і внесок ф. Кене в економічну науку:

1. Висунув концепцію ,,природного порядку”, зміст якої в тому, що в громадському житті і в економіці подібно як і в природі діють певні об’єктивні закони, які не залежать від волі і свідомості окремих людей.

Під ,,природним порядком” економіки він розумів капіталістичний спосіб виробництва за пануванням приватної власності, вільної конкуренції, коливанням ринкових цін і не втручання держави в економіку. Основою ,,природного порядку” є природне право власності, тобто право людини на речі, які придатні їй для використання. З огляду на це, Ф. Кене вважав капіталістичну форму господарювання, природною і вічною.

2. Висунув ідею еквівалентності обміну за умов ,,природного порядку”. На його думку, у сфері обігу відбувається лише обмін рівновеликих вартостей, які товари мають ще до того, як вони надходять до ринку. Тобто, торгівля не створює нової (додаткової) вартості, а відповідно і не породжує багатства. Ця думка протилежна меркантилізму, але також вважається помилковою. Наприклад, у А. Сміта по цьому питанню інший підхід.

3. Створив вчення про ,,чистий продукт”. На його думку, ,,чистий продукт” (або додатковий продукт) – це надлишок продукції над витратами виробництва. “Чистий продукт” створюється тільки в сільському господарстві, де під впливом сил природи збільшується його кількість. Звідси, джерелами багатства є праця землеробів і чистий дар природи. У промисловості внаслідок праці змінюється лише форма, створеного в сільському господарстві, продукту, але не збільшується його кількість. Отже, “чистий продукт” в промисловості не виникає, а відповідно і не створюється багатство. Єдиною формою “чистого продукту” визнавалась рента, яку одержують землевласники. Саме тому, фізіократи виступали за проведення податкової реформи з наміром замінити усі види податків одним – поземельним податком.

4. Із поняття “чистого продукту” виводиться розуміння продуктивної і непродуктивної праці, а також вчення ,,про класову структуру суспільства”.

Продуктивною є праця, що створює ,,чистий продукт”, тобто, це праця в сільському господарстві. Всі інші види праці є непродуктивними, або “безплідними”. Мається на увазі, що від такої праці немає плодів, результату, тобто ,,чистого продукту”.

Відповідно до цього все суспільство Ф. Кене поділяв на три класи:

І – продуктивний клас – усі, хто працює в сільському господарстві і створює ,,чистий продукт”;

ІІ – клас власників – це власники землі, єдиного фактору виробництва, що створює ,,чистий продукт”;

ІІІ – непродуктивний (безплідний) клас – всі, хто зайнятий в інших сферах діяльності, крім сільського господарства. Вони не створюють ,,чистий продукт”.

5. Започаткував вчення про ,,капітал, як уречевлену форму”. На відміну від меркантилістів, Ф. Кене вважав, що гроші самі по собі не є капіталом. На його думку, капітал – це засоби виробництва, які можна придбати за гроші.

Ф. Кене вперше розмежував складові частини капіталу в залежності від способу перенесення їх вартості на вартість готової продукції.

Одну частину капіталу він назвав ,,первісними авансами” – це витрати на кілька років (будівлі, худоба, сільськогосподарський інвентар). Вони переносять свою вартість на вартість готової продукції частково, по мірі зносу. Друга частина капіталу – це “щорічні аванси”, тобто це витрати на насіння, робочу силу і т.п. Такі витрати входять у вартість продукції повністю і одразу.

Таким чином, Кене закладав основу подальшої розробки теорії основного і оборотного капіталу.

6. Вперше в історії політичної економії Ф. Кене зробив спробу проаналізувати процес відтворення та обігу всього суспільного продукту в країні. Цей процес він схематично виклав у своїй відомій праці ,,Економічні таблиці” (1758 р.). Наведений у цій роботі аналіз вважають першою макроекономічною моделлю.

В ,,Економічних таблицях”, Ф. Кене на числовому прикладі показує як річний суспільний продукт (який, на його думку, створюється тільки в сільському господарстві) у процесі обігу розподіляється між трьома класами суспільства і як формуються передумови відтворення виробництва в економіці в незмінному масштабі (просте відтворення). Вважається, що саме він ввів в економічну науку таке поняття як ,.відтворення”, під яким розумів процес постійного повторення виробництва, збуту і споживання створеної продукції.

Головна проблема, яку вирішував Ф. Кене в ,,Економічних таблицях” – це виявлення основних народногосподарських пропорцій, що забезпечують сталий розвиток економіки країни.

Ідеї, висунуті Ф. Кене в ,,Економічних таблицях” стали прототипом сучасних народногосподарських планів і міжгалузевих балансів. За розробку подібної моделі у XX ст. видатний американський вчений, російського походження, Василій Леонтьєв одержав Нобелевську премію з економіки.

7. Приймав участь у розробці державної програми фізіократів, основними положеннями якої були:

– подолання на селі пережитків середньовічної відсталості;

– раціоналізація податкової системи шляхом зведення всіх податків і зборів до єдиного податку з ренти;

– злиття дрібних земельних володінь;

– звільнення торгівлі зерном від всіляких протекціоністських обмежень.