3.2 Вимірювання радіальних зазорів

Радіальні зазори у вільному стані підшипників слід визначати на пристрої, як це показано на рисунку 3.2. Для цього на пристрої встановлюють еталонне кільце 2 з бортом, яке відповідає розміру підшипників, радіальні зазори яких вимірюють.

Для зручності встановлення підшипників до внутрішнього кільця застосовують конусну оправку 1 (рисунок 3.1).

Рисунок 3.1 – Конусна оправка

Рисунок 3.2 – Пристрій для вимірювання радіальних зазорів

1 – конусна оправка; 2 – еталонне кільце; 3 – оправка; 4 – гайка;

5 – стояк

Радіальний зазор підшипника можна виміряти з тим внутрішнім кільцем, з яким блок підшипника буде встановлюватися на шийку осі. На пристрої зазор слід вимірювати у нижній частині підшипника.

При встановленні двох циліндричних підшипників на гарячій посадці після демонтажу із зняттям і без зняття внутрішніх кілець або встановлення нових підшипників, допускається виконувати контроль значень і різниці радіальних зазорів парних підшипників безпосередньо на шийці осі. Тоді в графу 13 журналу форми ВУ-90 заносять радіальні зазори, виміряні безпосередньо на шийці осі.

Радіальний зазор безпосередньо на шийці осі також визначають щупом в нижній частині підшипника. Допускається здійснювати контроль різниці радіальних зазорів безпосередньо на шийці осі, крім щупа, з допомогою сідлоподібного пристрою.

За радіальний зазор приймають середнє арифметичне значення трьох вимірювань при повороті зовнішнього кільця на 120 навколо осі. Отримані радіальні зазори записують кольоровим олівцем на зовнішній та торцевій поверхнях відповідних зовнішніх кілець підшипників, а також до журналу форми ВУ-90. Радіальні зазори, з якими підшипники допускаються до експлуатації, повинні бути у межах 0,09-0,25мм.

3.3 Вимірювання осьового зазору в підшипнику

У підшипників 232726 та 42726 вимірюють і заносять (у графу 18 журналу форми ВУ-90) осьовий зазор між торцями роликів і бортами зовнішніх кілець.

Осьовий зазор в підшипнику, як правило, вимірюють щупом, який вставляють між торцем одного з роликів і бортом зовнішнього кільця після розбирання блока підшипника. Вимірювання здійснюють у трьох місцях при повороті зовнішнього кільця на 120 навколо осі. За осьовий зазор приймають мінімальне його значення.

Осьовий зазор у підшипнику можна визначити у зібраному вигляді на приладі або пристрої (рисунок 3.3)

Рисунок 3.3 – Пристрій для вимірювання осьового зазору:

1 – важіль; 2 – плита; 3 – основа; 4 – стійка; 5 – стійка штатива;

6 – гайка; 7 – індикатор; 8 – направляючій конус; 9 – притискне кільце;

10 – внутрішнє кільце підшипника

Для цього на плиту 2 пристрою встановлюють бортове внутрішнє кільце 10 бортом донизу. На кільце встановлюють блок вимірюваного підшипника, а на його ролики – притискне кільце 9, закріплене гайкою 6.

За допомогою важеля 1 піднімають і опускають зовнішнє кільце; штифт індикатора, що опирається в торець зовнішнього кільця, визначатиме осьовий зазор. У цьому разі за осьовий зазор у підшипнику приймають найменше значення з трьох вимірювань при повороті зовнішнього кільця на 120 навколо осі.