2.2. Відведення поверхневих і ґрунтових вод

Поверхневі води утворюються з атмосферних опадів. Розрізняють поверхневі води "чужі", що надходять з підвищених сусідніх ділянок, і "свої", що утворюються на будівельному майданчику. Щоб на територію площадки не надходили "чужі" поверхневі води, їх перехоплюють за допомогою нагірних канав (рис.2.1) чи обваловування уздовж границь будівельного майданчика в підвищеній частині і відводять за його межі.

Рис.2.1 – Захист території від надходження поверхневих вод:

1 – басейн стоку води; 2 – нагірна канава; 3 – будівельний майданчик

Поверхневі води "свої" відводять доданням відповідного ухилу при вертикальному плануванні площадки і пристроєм мережі відкритого чи закритого водостоку.

У разі сильного обводнення площадки ґрунтовими водами з високим

рівнем горизонту площадку осушують за допомогою відкритого чи закритого дренажу. Відкритий дренаж влаштовують звичайно у вигляді канав глибиною до 1,5 м, що відриваються з положистими укосами (1:2) і необхідними для течії води поздовжніми ухилами. Закритий дренаж – це траншеї з ухилами у бік скидання води, заповнювані дренувальним матеріалом.

Для ефективності дренажу на дно траншеї укладають перфоровані в бічних поверхнях труби – керамічні, бетонні, азбестоцементні.

2.3. Створення геодезичної розбивочної основи

Геодезичну розбивочну основу для визначення положення об'єктів будівництва в плані створюють переважно у вигляді:

• будівельної сітки, поздовжніх і поперечних осей, що визначають положення на місцевості основних будинків і споруд і їхній габарит, для будівництва підприємств і груп будинків і споруд;

• червоних ліній, поздовжніх і поперечних осей, що визначають положення на місцевості і габарит будинку.

Будівельну сітку виконують у вигляді квадратних і прямокутних фігур, що підрозділяються на основні й додаткові. Довжина сторін основних фігур сітки 200-400 м, додаткових – 20-40 м.

Будівельну сітку звичайно проектують на будівельному генеральному плані.

Розбивку будівельної сітки на місцевості починають з виносу в натуру вихідного напрямку, для чого використовують наявну на площадці (чи поблизу від неї) геодезичну мережу (рис.2.2).

Рис.2.2 – Схема виносу на місцевість будівельної сітки

За координатами геодезичних пунктів і пунктів сітки визначають полярні координати S₁, S₂, S₃ і кути β₁, β₂, β₃, по яких виносять на місцевість вихідні напрямки сітки (АВ і АС). Потім від вихідних напрямків на всій площадці розбивають будівельну сітку і закріплюють її в місцях перетину постійними знаками з плановою точкою. Знаки роблять із забетонованих обрізків рейок або заповнених бетоном труб. Аналогічно переносять і закріплюють червону лінію.

При перенесенні на місцевість основних осей споруджуваних об'єктів при наявності планової розбивочної основи будівельної сітки застосовують метод прямокутних координат. У цьому випадку як лінії координат приймають прилеглі сторони будівельної сітки, а їх перетин – за нуль відліку (рис.2.3). Положення точки О головних осей Х₀ – У₀ визначають наступним чином: якщо дано, що Х₀ = 50 м і У₀ = 40 м, то це значить, що вона знаходиться на відстані 50 м від лінії Х в сторону лінії Х₀ і на відстані 40 м від лінії У в сторону лінії У₀.

При наявності як планової розбивочної основи червоної лінії на будгенплані повинні бути наведені які-небудь дані, що визначають положення майбутнього будинку, наприклад точка А на червоній лінії (рис.2.3,б), кут β між головною віссю будинку і червоною лінією і відстань від точки А до точки О перетину головних осей.

а б

Рис.2.3 – Спосіб перенесення на місцевість основних осей будинків:

а – на основі будівельної сітки; б – на основі червоної лінії; 1 – будинок; 2 – будівельна сітка; 3 – осі умовної координатної сітки; 4 – червона лінія

Головні осі будинку закріплюють за його контурами знаками вищенаве-

деної конструкції.

Висотне обґрунтування на будівельному майданчику забезпечується висотними опорними пунктами – будівельними реперами. Як будівельні репери використовують опорні пункти будівельної сітки і червоної лінії. Висотна позначка кожного будівельного репера повинна бути отримана не менше ніж від двох реперів державного чи місцевого значення геодезичної сітки.