2.7. Розміщення складів

Залежно від вимог до фізико-хімічних властивостей матеріалів, що зберігаються, розрізняють приоб’єктні склади: відкриті (збірний залізобетон, цегла і т.д.); напівзакриті (навіси, столярні вироби, руберойд і т.п.); закриті утеплені і неутеплені (цемент, паркет і т.п.).

Відкриті склади слід розташовувати поблизу споруджуваних об'єктів у зоні дії монтажних кранів уздовж фронту їхнього переміщення. Навіси розмі-

щують у зоні дії крана або в безпосередній близькості.

Закриті склади розміщують поблизу тимчасових будівельних доріг поза небезпечною зоною.

Контрольні зАпитання

1. Які роботи виконують при розчищенні території?

2. Як здійснюється відведення поверхневих вод?

3. Що таке відкритий і закритий дренаж?

4. Як здійснюється винос на місцевість будівельної сітки?

5. Наведіть схему внутрішньобудівельних автомобільних доріг.

6. Як конструктивно влаштовані автомобільна і залізна дороги?

7. Наведіть класифікацію тимчасових будинків за призначенням.

8. Які види приоб’єктних складів Ви знаєте?

3. Земляні роботи

3.1. Види земляних споруд

Земляними спорудами називають виїмки і насипи, що виникають в результаті розробки, переміщення та ущільнення ґрунту. Такі інженерні споруди влаштовують у ґрунтовому масиві або зводять на поверхні землі і поділяють на: котловани – виїмки шириною понад 3 м і довжиною не менше ширини; траншеї – виїмки з невеликою шириною і довжиною, що багаторазово перевищує ширину; насипи – споруди, які зводять з насипного й ущільненого ґрунту; резерв – виїмка, з якої ґрунт використовують для зведення насипу; кавальєр – насип, що відсипається із зайвого ґрунту, а також з метою його тимчасового розміщення.

Залежно від функціонального призначення розрізняють такі земляні споруди: котловани, траншеї, ями, канали, відвали, греблі, дамби, дорожні полотна, планувальні площадки, тунелі й виробки.

За терміном служби такі об'єкти поділяють на постійні й тимчасові. Постійні – це дамби, греблі, насипи доріг, канали, водойми і планувальні площадки різного призначення. Тимчасові – котловани, траншеї, підземні виробки, ями, свердловини, а також тимчасові насипи ґрунту. Всі види земляних споруд повинні бути: міцними, стійкими, здатними сприймати навантаження, протистояти впливу атмосферних опадів, негативних температур, вивітрюванню, а також не змінювати форму і розміри в період експлуатації.

Найважливішими вимогами до постійних і тимчасових земляних споруд є стійкість їхніх бічних поверхонь – укосів. Це досягається проектуванням оптимальної крутості укосів, що визначається відношенням висоти h до закладання l, h / l = 1 / m, де m – коефіцієнт укосу. Крутість укосів обумовлена нормативними документами і залежить від: виду земляної споруди, ґрунту і його характеристик, а також глибини розробки або висоти насипу.

3.2. Технологічні властивості ґрунту

Ґрунти – це породи, що залягають у верхніх шарах земної кори (разом з рослинним шаром). За характером структурних зв'язків часток відрізняють ґрунти: скельні з високою міцністю, в яких частки зцементовані між собою; нескельні, що складаються зі зруйнованих гірських порід. Нескельні ґрунти поділяють на великоуламкові, піщані, супіщані, глинисті, суглинні, лесові, мули і торф.

Технологічні властивості ґрунту і його якість істотно впливають на: стійкість земляних споруд, трудомісткість розробки, вибір ефективного способу виконання робіт і їх вартість. У зв'язку з цим необхідно враховувати основні характеристики ґрунтів: щільність, вологість, зчеплення, розпушуваність і коефіцієнт фільтрації.

Щільністю називають масу 1м³ ґрунту в природному стані, тобто в щільному тілі до розробки. Щільність піщаних і глинистих ґрунтів складає 1,6-2,1 т/м³, а скельних незруйнованих – до 3,3 т/м³.

Вологість (%) визначається ступенем насиченості ґрунту водою, що являє собою відношення маси води в ґрунті до маси твердих часток ґрунту, виражене у відсотках. При вологості до 5% ґрунти вважають сухими, 5-30% – вологими, а більше 30% – мокрими.

Зчеплення характеризується початковим опором ґрунту зрушенні залежить від виду ґрунту, а також його вологості і складає для піщаних ґрунтів 3-50 кПа, для глинистих – 5-200 кПа.

Коефіцієнт фільтрації – показник здатності ґрунту пропускати (дренувати) воду, що визначається кількістю води, яка пропускається за добу і залежить від складу і щільності ґрунту. Для піщаного ґрунту такий показник знаходиться в межах 0,5-75 , а глинистого – 0,001-1 м/доб.

Розпушуваність – це збільшення об’єму ґрунту при його розробці, тобто при руйнуванні структури. Такий показник визначається коефіцієнтом початкового К_р і остаточного К_о.р розпушування.

Коефіцієнт початкового розпушування розраховують за співвідношенням об’єму розпушеного ґрунту до об’єму ґрунту в природному стані. Для піщаних ґрунтів К_р складає 1,08...1,17, суглинних – 1,14...1,2 і глинистих – 1,24...1,3.

Ґрунт, укладений в насипі, навіть під тиском механічного ущільнення не може досягти об’єму в природному стані. У зв'язку з цим коефіцієнт остаточного розпушування визначають як відношення об’єму ущільненого ґрунту до об’єму ґрунту до його розроблення. Для піщаних ґрунтів К_о.р складає – 1,01... 1,025, суглинистих – 1,015...1,05 і глинистих – 1,04...10,9.

На процес розроблення ґрунту істотно впливають його щільність, зчеплення і вологість. Тому нормативні документи передбачають класифікацію ґрунтів на групи залежно від труднощів їх розробки.