3. Принципи і методи юридичної психології.

Методологічними засадами юридичної психології як системи є наступні базисні елементи:

1) принципи – загальнонаукові (фундаментальні), що визначають відправні положення у сфері людинознавства в цілому, та принципи психології;

2) методи, що використовуються для вирішення завдань юридичної психології.

Загальнонаукові принципи можна визначити як сукупність відправних позицій – єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, об’єктивності, історизму, гуманізму та ін. Зазначені принципи створюють передумови до використання загальнонаукових методів: системного, структурно-функціонального, логічного тощо.

Основними принципами психології визначено: 1) принцип розвитку – безупинних кількісних та якісних змін психічних явищ; 2) принцип детермінізму (причинної обумовленості) – залежності розвитку психіки від способу життя (подій, життєвих ситуацій) людини; 3) принцип єдності свідомості і діяльності – свідомість є внутрішнім змістом діяльності, а діяльність її зовнішнім відображенням.

Наука не може розвиватися, якщо не буде постійно поповнюватися новими фактами. Правильний та успішний її поступ можливий лише за умови накопичення фактів за допомогою науково обгрунтованих методів. Обгрунтування ж конкретних методів полягає у встановленнi зв’язків між методологією та методикою науки, а вибір того чи iншого методу зумовлюється предметом та завданнями дослідження.

Методи юридичної психологiї можна поділити на дві основні групи: 1) методи наукового дослідження; 2) методи психологічного впливу на особистiсть.

За допомогою методів наукового дослідження вивчаються психологічні факти, закономірності та механізми відносин у сфері права, розробляються науково обгрунтовані рекомендації для оптимізації професійної дiяльностi. До них належать, зокрема, психодіагностичні методики встановлення психологiчних характеристик особистостi правопорушника, визначення рiвня розвитку професійно важливих якостей працівників та ін.

Основними методами наукового дослідження в юридичній психології є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатiв) дiяльностi, тестування (анкетування) та експертне оцінювання.

Спостереження – цілеспрямоване вивчення особистостi на основі сприймання її дiй та вчинкiв за природних умов життєдiяльностi (наприклад, слідчий при проведенні допиту фіксує особливостi поведiнки та проявів психiки допитуваного, не акцентуючи на цьому уваги, щоб не зникла природність поведiнки).

Експеримент – збирання фактів за спеціально створених умов, якi забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи певні умови, юрист чи психолог дістає можливiсть чітко окреслити чинники, що діяли в момент виникнення та перебігу досліджуваного психічного явища; встановити його причину; повторювати дослід i, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або типовість явища (наприклад, при допиті експериментальною умовою є повідомлення допитуваному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання тактики допиту).

Бесіда (анкетування, інтерв’ю, тестування) – вивчення особи за допомогою виконання нею певних завдань або відповідей на сукупність запитань.

Вивчення продуктів (результатiв) дiяльностi – одержання інформації фактів за допомогою аналiзу матеріальних результатiв психiчної активності. Використовуючи цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з зафіксованими матеріальними слідами, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, одержані в рiзний час або за рiзних умов дiяльностi (прикладом застосування цього методу може бути аналіз почерку, аудіозапису тощо).

Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомостей про людину вiд осiб, якi можуть досить повно та компетентно її характеризувати (наприклад, реалізацією експертного оцінювання є опитування родичів, друзів, знайомих, співробітників).

Методи психологічного впливу – активна та цілеспрямована діяльність, метою якої є зміна параметрів психiки чи поведiнки об’єкта спілкування. В контексті професійного спілкування ці методи реалізуються, зокрема, працівниками правоохоронних органів у протидії злочинності: для розкриття i розслідування злочинiв, встановлення їх причин, ресоцiалiзацiї засуджених, адаптації їх до відповідного соцiального середовища, а також для формування і розвитку необхідних професiйно важливих властивостей і якостей фахівців.

У найбільш загальному вигляді методи психологічного впливу поділяються залежно від структурних складових психіки, на яку вони спрямовані: вплив на інтелектуальну, емоційну та вольову сфери.

Таким чином, системне уявлення про юридичну психологію, її проблеми (факти, закономірності і механізми), принципи і методи дозволяє розглядати її як єдине ціле у вигляді неподільних психологічних і юридичних аспектів явищ, що вивчаються. Розробка теоретичних і методологічних проблем юридичної психології не є самоціллю. Теорія повинна забезпечувати практичне застосування отриманого знання. Теорія юридичної психології (виходячи з двоєдиного характеру цієї науки) забезпечує приріст наукового знання завдяки саморозвитку юридичної психології як науки, а також завдяки трансформації через неї знань інших галузей психологічної науки. У чистому вигляді теоретичні знання цих наук у правоохоронній та правозастосовчій практиці використані бути не можуть. Необхідною ланкою між ними є юридична психологія.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Окресліть основні рівні інтеграції юриспруденції та психологічної науки.

2. Сформулюйте визначення юридичної психології як науково-практичної дисципліни.

3. Які галузі психологічної науки утворюють теоретичну та методологічну базу юридичної психології.

4. Що є об’єктом та предметом вивчення в юридичній психології.

5. Перерахуйте основні категорії юридичної психології та пригадайте їх визначення.

6. Окресліть основні етапи розвитку юридичної психології як науки.

7. Пригадайте основні хронологічні виміри становлення юридичної психології в нашій країні.

8. Сформулюйте основні напрями сучасної юридичної психології в Україні.

9. Які принципи юридичної психології Ви можете пригадати.

10. Що відноситься до основних методів юридичної психології. Пригадайте їх суттєві риси.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. К., 1990.

2. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. Учебник. Харьков, 2002.

3. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. Підручник. К, 2004.

4. Бедь В.В. Юридична психологія. Навчальний посібник. К., 2002.

5. Васильев В.Л. Юридическая психология. СПб, 2003

6. Еникеев М.И. Юридическая психология. Учебник для вузов. М., 2003.

7. Энциклопедия юридической психологии. // Под ред. А.М. Столяренко. М., 2003

НОРМАТИВНА РЕГУЛЯЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ. ДЕВІАНТНА ТА ДЕЛІНКВЕНТНА ПОВЕДІНКА ОСОБИСТОСТІ

1. Нормативна регуляція поведінки та її вплив на поведінку особистості.

2. Психологічні аспекти правової поведінки.

3. Психологічна характеристика девіантної поведінки.

Людина як особистість формується під впливом системи соціальних відносин, у яку вона включена. Особистість – носій свідомості з індивідуально-типовою структурою психологічних властивостей та якостей, що вибірково ставиться до навколишньої дійсності та виконує визначені соціальні ролі. Поведінка особи в суспільстві визначається сукупністю соціальних норм.

Соціальні норми обумовлені суспільним буттям та історичним розвитком суспільства (держави), визначаючи цілі, межі, умови та форми поведінки людей у значимих для життєдіяльності суспільства або соціальних груп сферах, а також у конкретних ситуаціях, коли приймається усвідомлене рішення діяти так чи інакше.

Соціальну норму визначають як “правило, вимогу суспільства до особистості, у яких визначений більш-менш точно обсяг, характер, а також межі можливого і припустимого в її поведінці” (Є.М. Пеньков). Ці правила і вимоги можуть бути закріплені в письмових джерелах (законах, статутах, документах і т.ін.), відображені в політичній і художній літературі. Однак закріпленням у письмових джерелах існування соціальної норми не вичерпується. Більшість норм об’єктивуються, виражаються зовні і доводяться до спільноти людей через погляди і переконання, зразки поведінки, що повторюються з покоління в покоління (мораль, звичаї, традиції) та відтворюються досить регулярно й у масовому масштабі.

Соціальні норми – продукт пізнання і переробки у свідомості людей інформації про минуле і теперішнє, про найбільш раціональні форми поведінки і діяльності, що виправдали себе на практиці і ведуть найкоротшим шляхом до корисного результату. “Виступаючи як потужні засоби соціальної регуляції поведінки, соціальні норми є “мостом”, що пов’язує воєдино всі прояви особистості людини, її поведінки з найважливішими інститутами сучасного суспільства, його структурою, його вимогами” (М.І. Бобнєва).