2. Методика оцінки вартості капіталу

У зарубіжній практиці оцінки вартості майна найбільшого поширення дістали три методичні підходи:

• заснований на оцінці потенційних доходів;

• майновий (витратний);

• ринковий.

Оцінка вартості компанії з використанням дохідного підходу ґрунтується на визначенні теперішньої вартості очікуваних вигід (доходів, грошових потоків) від володіння корпоративними правами компанії. В основі підходу лежить теза, що метою вкладання капіталу інвестором у купівлю компанії передусім є отримання стабільних доходів. У рамках цього підходу виокремлюють два основні методи:

• дисконтування грошових потоків

• визначення капіталізованої вартості доходів.

Згідно з методом дисконтування грошових потоків вартість об'єкта оцінки прирівнюється до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків або дивідендів, які можна отримати в результаті володіння корпорацією, зменшеної на величину зобов'язань корпорації та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Надлишкові активи — це активи, що в даний час не використовуються для отримання фінансового результату та застосування яких у зазначений спосіб і належним чином є фізично неможливим або економічно неефективним.

Метод капіталізації доходів досить часто застосовується з метою перевірки достовірності оцінки, проведеної за попереднім методом. Капіталізація передбачає трансформацію доходів у вартість. Для визна­чення вартості корпорації цим методом характерний для компанії рівень доходів переводиться у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації. Метод доцільно використовувати для оцінки вартості корпорації зі стабільними доходами чи стабільними темпами їх зміни.

Ставка капіталізації - дільник (як правило, у формі процен­та), який використовується для переведення доходу у вартість. Природа і методика визначення ставки капіталізації в цілому є тією самою, що і ставки дисконтування. Однак для цілей капіталізації, як правило, береться ставка дисконту в частині вартості залучення власного капіталу: очікувана інвесторами ставка дохідності за вкладеннями у корпоративні права підприємства

Згідно з майновим підходом вартість корпорації розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо), що складають цілісний майновий комплекс, за мінусом зобов'язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс компанії.

У рамках цього підходу розрізняють такі основні методи:

* оцінка за відновною вартістю активів (витратний підхід);

* метод розрахунку чистих активів;

* розрахунок ліквідаційної вартості.

В основу витратного підходу покладено принципи корисності і заміщення. Він ґрунтується на тезі, що потенційний покупець не заплатить за суб'єкт більшу ціну, ніж його можливі сукупні витрати на відновлення об'єкта в поточному стані та в діючих цінах, що забезпечуватиме його власникові подібну корисність. У рамках витратного підходу основним методом оцінки вважається метод відтворення (оцінка за відновною вартістю активів). Відновна вартість розраховується з використанням інформації про вартість відтворення майна в існуючому вигляді в ринкових цінах на момент оцінки. Метод базується на показниках первісної вартості активів, величини їх зносу та індексації [7].

При оцінці вартості корпорації за цим підходом визначальним є те, що дана вартість не дорівнює арифметичній сумі вартостей окремих майнових об'єктів. Цю вартість слід скоригувати на вартість гудвілу. Гудвіл — вартість фірми, і ділової репутації, нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів компанії та її ринковою вартістю, що виникає внаслідок кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку, нових технологій тощо.

3 метою врахування вартості гудвілу в процесі оцінки вартості корпорації на практиці рекомендується застосовувати комбінацію методу оцінки активів та методу капіталізації доходів (так зва­ний швейцарський метод середньої оцінки).

В рамках ринкового підходу найуживанішим методами вважаються метод зіставлення мультиплікаторів, який дає змогу оцінити вартість корпорації на основі зіставлення значень окремих показників аналогічних компаній. Метод ґрунтується на тезі про рівність окремих мультиплікаторів, розрахованих для компаній аналогів.

Існує ще одна класифікація методів вартісної оцінки потенціалу підприємства як сукупного майнового комплексу. У практиці фінансового менеджменту їх ділять на такі головні групи:

• метод балансової вартості;

• метод оцінки вартості заміщення;

• метод оцінки ринкової вартості;

• метод оцінки майбутнього грошового потоку.

I. Метод балансової оцінки здійснюється на основі останньої інформації з балансу підприємства. В основі цього методу лежить визначення вартості чистих активів, тих активів, що сформувались за рахунок власного капіталу підприємства.

Оцінка вартості чистих активів балансовим методом має декілька видів:

1. Оцінка за фактично відображеною вартістю активів. Така оцінка стала найбільш поширеною в процесі приватизації державних підприємств для визначення їх початкової ціни при проведенні аукціонів і конкурсів. Алгоритм розрахунків можна визначити за формулою:

ЧА_ф = ЗВ_в + НК + ВО + З ± (ФА – ФЗ),

де, ЧА_ф – фактично відображена балансова вартість чистих активів підприємства;

ЗВ_в – залишкова вартість нематеріальних активів за балансом;

НК – вартість незакінчених капітальних вкладень;

ВО – вартість обладнання для монтажу;

З – запаси товарно-матеріальних цінностей;

ФА – фінансові активи (грошові кошти, дебіторська заборгованість, довгострокові і корокткострокові фінансові вкладення та інші їх види, які позначені у балансі);

ФЗ – фінансові зобов’язання усіх видів (довгострокові і короткострокові фінансові кредити; товарний кредит; внутрішна кредиторська заборгованість і т. п.).

2. Оцінка за відновленою вартістю активів. Така оцінка передбачає, що фактично відображена в балансі вартість груп матеріальних і нематеріальних активів ( у першу чергу усіх видів основних засобів, деяких видів нематеріальних цінностей, усіх товано-матеріальних запасів) повинна бути скоригована з урахуванням цін на період проведення оцінки. Така оцінка активів повинна базуватися на реальних темпах інфляції за весь період з моменту останньої їх індексації, тобто враховувати реальну зміну індексу цін на деякі види продукції.

Розрахунок відновленої вартості чистих активів здійснюється за наступними формулами:

ЧА_в = А ± ∑РП_А – ФЗ,

або

ЧА_в = ЧА_ф ± ∑РП_А,

де ЧА_в – відновлена вартість чистих активів підприємства;

А – загальна вартість активів підприємства за балансовою оцінкою;

РП_А – результати переоцінки деяких видів активів підприємства з врахуванням індексу інфляції;

ФЗ – фінансові зобов’язання підприємства усіх видів, які становлять у сукупності суму позичкового капіталу;

ЧА_ф - фактично відображена балансова вартість чистих активів (розрахованих за раніш наведеною формулою).

3. Оцінка за вартістю виробничих активів. Така оцінка в деякій мірі дозволяє усунути недоліки попередніх методів. В її основі лежить оцінка тільки активів, що використовуються на виробництві і генерують прибуток підприємства, тобто безпосередньо беруть участь у його господарській діяльності. У процесі такої оцінки з загальної суми вартості активів за балансом спочатку виключаються невиробничі активи (невстановлене або вибуле обладнання; запаси деяких видів сировини і матеріалів, які не використовуються у виробництві; раніш виготовлена продукція, яка не користується попитом; безнадійна дебіторська заборгованість і т.п.). Далі до вартості виробничих активів за балансом додають арендовані активи, які використовує підприємство. І на останню чергу, з загальної вартості виробничих активів виключають вартість усіх видів фінансових зобов’язань підприємства. Алгоритм здійснення цих розрахунків наданий у такій формулі:

ЧА_в = А ± ∑РП_А – А_н + А_А – ФЗ,

де ЧА_в – вартість чистих виробничих активів підприємства;

А – загальна вартість активів підприємства за балансовою оцінкою;

РП_А – результат переоцінки деяких видів активів підприємства з урахуванням індексу інфляції;

А_н – реальна вартість невиробничих активів підприємства, що відображені у його балансі;

А_А – реальна вартість арендованих активів, що використовуються підприємством;

ФЗ – фінансові зобов’язання підприємства усіх видів, що являють у сукупності суму запозиченого капіталу.

II. Метод оцінки вартості заміщення (його характеризують як витратний метод) заснован на визначені вартості витрат, які необхідні для відновлення усіх аналогічних активів, які входять до складу майнового комплексу. Тобто, у процесі оцінки моделюються усі витрати по відновленню цього майнового комплексу в сучасних умовах за кожним його елементом з урахуванням реальної вартості зносу кожного з цих елементів. Цей метод оцінки вартості майнового комплексу має два різновиди:

1. Оцінка за фактичним комплексом активів. Така оцінка може проводитись за комплексом активів, які входять до звітнього балансу, а також за групою арендованих активів (при визначенні вартості заміщення виробничих активів майнового комплексу). В процесі цього методу оцінки калькулюються усі види витрат, зв’язані з будівництвом, придбанням і установкою кожного виду активів (вартість проектних робіт, матеріалів, оплати праці і т. п.). Оцінка здійснюється за наступними етапами:

На першому етапі з загального комплексу активів виключають ті їх види , які не потребують оцінки вартості заміщення – грошові активи, дебіторська заборгованість, фінансові вклади, витрати майбутніх періодів та ін.

На другому етапі усю сукупність матеріальних і нематеріальних активів підприємства структурують за елементами, які різняться за засобами здійснення оцінки. Як правило така диференційована оцінка здійснюється за такими елементами активів:

• будинки і споруди;

• виробниче обладнання, машини, механізми;

• офісні меблі;

• технічні засоби управління;

• запаси сировини і напівфабрикатів;

• запаси малоцінних предметів;

• запаси готової продукції;

• нематеріальні активи, які надані у складі балансу;

• інші види активів.

На третьому етапі, використовуючи диференційовані підходи до оцінки різних елементів активів, знаходять повні витрати на їх виробництво в сучасних умовах.

На четвертому етапі з повних витрат на відновлення елементів активів вираховують вартість усіх форм зносу.

На п’ятому етапі на основі складання вартості заміщення елементів матеріальних і нематеріальних активів, а також фактичної вартості фінансових активів знаходять повну вартість заміщення активів майнового комплексу.

На шостому етапі знаходять вартість заміщення чистих активів підприємства. Для цього з повної варості заміщення його активів відраховують суму усіх його фінансових зобов’язань.

Алгоритм розрахунків наданий у такій формулі:

ПВЗ_А = ∑(ПВЗi – ЗАі) + ФА;

ЧВЗ_А = ПВЗ_А - ФЗ,

де ПВЗ_А – повна вартість заміщення активів підприємства;

ЧВЗ_А – вартість заміщення чистих активів підприємства;

ПВЗі – повна вартість заміщення конкретного матеріального або нематеріального активу;

ЗАі – вартість усіх форм зносу визначеного матеріального або нематеріального активу;

ФА – сукупна вартість усіх фінансових активів підприємства;

ФЗ – сума усіх фінансових зобов’язань підприємства.

2. Оцінка вартості заміщення з врахуванням гудвілу. Така оцінка дозволяє суттєво доповнити уявлення про реальну вартість майнового комплексу за рахунок тих видів не відображених у балансі нематеріальних активів, які здійснюють суттєвий вплив на формування прибутку підприємства. В відповідності з діючими принципами бухгалтерського обліку такі види активів, які формують його гудвіл трактуються не як нематеріальні активи, а як поточні його витрати – витрати на підготовку і підвищення кваліфікації; витрати на рекламу і маркетингові дослідження; витрати на дослідницькі підрозділи підприємства тощо. В процесі оцінки гудвіла такі витрати розглядаються як інвестиції в нематеріальні активи, які не відображені у балансі.

В умовах здійсненого продажу підприємства гудвіл виступає у формі різниці між ринковою і балансовою вартістю підприємства, тобто у цьому випадку визначення його вартості дуже просте. Однак на стадії попередньої оцінки вартості майнового комплаксу визначити розмір гудвілу доволі важко. Найчастіше при такій оцінці використовують такий метод: оцінка гудвіла на основі середньогалузевого прибутку. У цьому випадку гудвіл характеризується як зверхприбуток підприємства, що виражений сумою синергетичного ефекту, по відношенню до середньої норми прибутку, генеруємого активами (середньогалузевої нормі рентабельності активів). Для нейтралізації впливу випадкових динамічних факторів показники беруться середніми за останні три роки. Розрахунок суми гудвілу прицьому методі здійснюється за наступною формулою:

Г = ЧПср – (Аср * НПс),

де Г – сума гудвілу на основі оцінки за фактичною сумою прибукту підприємства;

ЧПср – середньорічна сума чистого прибутку підприємства;

Аср – середньорічна вартість активів підприємства;

НПс – середньогалузева норма рентабельності активів, яка виражається у десятичній дробі.

На останньому етапі оцінки вартості заміщення активів суму гудвілу складують з визначеною вартістю цих активів за балансом:

ПВЗ_г = ПВЗ + Г;

ЧВЗ_г = ЧВЗ_А + Г;

де ПВЗ_г – повна вартість заміщення активів підприємства з урахуванням гудвілу;

ЧВЗ_А – вартість заміщення чистих активів підприємства з урахуванням гудвілу;

Г – сума гудвілу, розрахована за цим підприємством.

III. Метод оцінки ринкової вартості заснован на ринкових індикаторах цін купівлі-продажу аналогічної сукупності активів. Цей метод оцінки має два різновиди:

1. Оцінка за котируємою вартістю акцій даного підприємства. Така оцінка може проводитися за підприємствами, які організовані у формі відкритих акціонерних товариств, акції яких вільно обертаються на організованому чи неорганізованому фондовому ринку. Ця оцінка базується на фактичній котировці (середня ринкова вартість) однієї акції.

Алгоритм ціх розрахунків має таку форму:

ЧА_р = РК_Аср * (А_е – А_в),

де ЧА_р – ринкова вартість чистих активів акціонерного товариства;

РК_Аср – середній рівень котировки акцій компанії, які обертаються на фондовому ринку;

А_е – кількість емітованих акцій;

А_в – кількість акцій, які викуплені компанією.

2. Оцінка за аналоговою ринковою вартістю. В основі використання цього методу лежить дослідження цін купівлі-продажу аналогічних майнових комплексів. Підприємство – аналог обирається для здійснення такої оцінки з урахуванням його галузевої приналежності, регіона розміщення, розміру і структурі активів. Оцінка вартості майнових комплексів цим методом передбачає, що при достатньо подібних характеристиках об’єктів – аналогів вони мають для покупців однакову споживчу вартість.

Оцінка цілісних майнових комплексів на основі аналогавої ринкової вартості здійснюється за наступними етапами:

На першому етапі за основними показниками фінансового стану і результатами господарчої діяльності даного підприємства визначають основні параметри, за якими необхідно здійснювати добір підприємств-аналогів.

На другому етапі за результатами дослідження ринкових угод формується попередній список реалізованих підприємтсв, які могуть потенційно виступать як аналоги оцінюваного підприємства.

На третьому етапі здійснюється порівняння підприємств-аналогів з раніше визначеними параметрами підприємства. При цьому розраховують корегуючі коефіцієнти для параметрів.

На четвертому етапі з урахуванням коригуючих коефіцієнтів за параметрами уточнюють вартість покупки-продажу майнових комплексів-аналогів в умовак функціонування підприємства, яке оцінюється.

IV. Метод оцінки майбутнього чистого грошового потоку заснован на «концепції економічно обгрунтованої вартості». В відповідності з цією концепцією вартість підприємтсва як сукупність його потенціалу характеризується поточною вартістю майбутніх грошових потоків, генеруємих його сукупними активами. Іншими словами, економічно обгрунтована вартість майнового комплексу визначається сумою чистого доходу, який може бути отриман інвестором (покупцем) в процесі його використання. Така концепція не враховує результати оцінки майнового комплексу балансовим методом та методом вартісного заміщення, тобто зовсім не прив’язана до складу і якісної характеристики активів підприємства.

Метод оцінки вартості майнового комплексу заснований на майбутньому грошовому потоці має два різновиди:

1. Оцінка при незмінному об’ємі чистого грошового потоку. Принцип такої оцінки заснован на тому, що чистий грошовий потік, що генерується сукупними активами підприємства, носить сталий характер і збережеться у майбутньому періоді. Такий вариант майбутнього грошового потоку дозволяє використовувати спрощений метод оцінки вартості майнового комплексу. У цьому випадку проводиться оцінка за наступними етапами.

На першому етапі знаходять показник, що характеризує об’єм майбутнього грошового потоку. Найчастіше це сума прибутку і амортизацйних відрахувань.

На другому етапі знаходять середньорічний об’єм чистого грошового потоку.

На третьому етапі знаходять норму (або ставку) капіталізації чистого грошового потоку, яка звичайно відповідає нормі прибутку на капітал або середній ставці судного відсотка на ринкіу капіталу. Норма капіталізації чистого грошового потоку повинна враховувать відповідний рівень фінансового ризику. Як один з варіантів формування норми капіталізації чистого грошового потоку може бути використан широко відомий у країнах з розвиненою ринковою економікою «мультиплікатор ціни/доходу» акцій компанії. У цьому випадку капіталізація чистого ргошового потоку буде складати:

НК_гп = 1/М_ц/д = Д_а/Ц_а,

де НК_гп – норма капіталізації чистого грошового потоку, яка надається десятисною дробью;

М_ц/д – мультиплікатор ціна/доход акцій даного підприємства за поточною ринковою котировкою;

Ц_а – поточна ринкова вартість акцій даного підприємства;

Д_а – поточна сума річної доходності однієї акції даного підприємства, яка визначається як сума відрахованих дивідендів та прироста курсової вартості акцій.

На четвертому кроці з урахуванням раніш візначених показників розраховують поточну вартість майнового комплуксу. Алгоритм розрахунку наданий у таких формулах:

ПВ_нгп = ЧП/НК_гп;

Або

ПВ_нгп = ЧГП/НК_гп;

Або

ПВ_нгп = (ЧГП * В_А) / Д_А;

де ПВ_нгп – поточна вартість майнового комплексу при незмінному обсязі грошового потоку;

ЧП – середньорічна сума чистого прибутку підприємства (показник використовується для оцінки грошового потоку при незначному обсязі амортизаційних відрахувань);

ЧГП – середньорічна вартість чистого грошового потоку (сукупність суми чистого прибутку та амортизаційних відрахувань);

НК_гп – норма капіталізації чистого грошового прибутку, у десятичний дробі;

В_А – поточна ринкова вартість акцій даного підприємства;

Д_А – поточна сума річної доходності однієї акції даного підприємства.

2. Оцінка при змінному у часі обсязі чистого грошового потоку. Принцип цього методу оцінки вартості майнового комплексу полягає у дисконтуванні суми чистого грошового потоку кожного року майбутнього періоду, що підлягає розгляду. Така оцінка здійснюється за наступними етапами:

На першому етапі визначається загальний час, за який буде використовуватися майновий комплекс. Теоретично цей період може бути безкінечним, але в практиці фінансового менеджменту він приймається найчастіше у розмірі п’яти років.

На другому етапі прогнозується обсяг чистого грошового потоку за кожен рік майбутнього періоду. При цьому враховують обсяг чистого грошового потоку, генеруємий сукупними активами підприємтсва; майбутні зміни потоку чистого прибутку та амортизаційні відрахування; відрахування пов’язані з підтримкою майбутнього чистго грошового потоку на прогнозуємому рівні.

На третьому етапі визначається можлива ліквідаційна вартість майнового комплексу у кінці визначеного періоду використання.

На четвертому етапі здійснюєтья добір ставки дисконтування майбутнього чистого грошового потоку. Цей етап є найбільш відповідальним у процесі оцінки. Під час вибору ставки дисконтування повинна бути врахована середня поточна ставка судного відсотка на ринку капіталу, майбутній темп інфляції та відповідний рівень інфляційної премії, рівень премії за ризик та інші фактори.

На п’ятому кроці за відповідними моделями оцінки вартості грошей у часі визначається поточна вартість майбутніх грошових потоків, яка і являє собою результат оцінки майнового комплексу. Розрахунковий алгоритм такої оцінки надан у наступній формулі:

а) при невизначеному періоді експлуатації майнового комплексу:

ПВ_згп = ∑ (ЧГП_п / (1+і)ⁿ);

б) в умовах визначеного періоду експлуатації майнового комплексу:

ПВ_згп = ∑ (ЧГП_п / (1+і)ⁿ ) + (ЛВ / (1+і)ⁿ );

де

ПВ_згп - поточна вартість майнового комплексу при змінному у часі обсязі чистого грошового потоку;

ЧГП_п – прогнозна сума чистого грошового потоку (чистого прибутку та амортизаційні відрахування) у кожному році майбутнього періоду;

ЛВ – ліквідаційна вартість майнового комплексу у кінці його експлуатації;

і – прийнята ставка дисконтування чистого грошового потоку, що надається десятичною дроб’ю;

n – кількість років використання майнового комплексу, яке було прийнято у прогнозних розрахунках.

Застосування того чи іншого підходу залежить від специфіки бізнесу та цілей його оцінки. Так, наприклад, якщо оцінюється виробниче підприємство зі значними активами, необхідна ретельна оцінка з застосуванням балансового та ринкових підходів (щодо активів) одночасно з оцінкою майбутніх доходів. Якщо мова йде про оцінку торгового підприємтсва з метою виділення частки одного з засновників, переважає поєднання методу майбутніх грошових потоків та ринкового підходів.

Під час обгрунтування вибору необхідних методів для проведення процесу оцінки вартості бізнесу необхідно враховувати переваги та недолікти, які містить у собі кожний підхід і метод (таблиця 8.1)

Таблиця 8.1

Порівняльна характеристика переваг та недоліків основних методів аналізу капіталовкладень

Переваги	Недоліки
Метод періоду окупності
Простота використання і розрахунків; Дозволяє судити про ліквідність проекту, оскільки тривала окупність означає знижену ліквідність (тривалу іммобілізацію засобів) прибутків, чим по проектах з коротким терміном експлуатації; Дозволяє судити про ризикованість проекту, оскільки тривалий термін окупності проекту означає підвищену ризикованість.	Ігнорує грошові надходження після закінчення терміну окупності. Так, по проектах з тривалим терміном окупності після періоду повернення інвестицій може бути отримана велика сума; Не враховує можливість реінвестування прибутків; Проекти з однаковим терміном окупності, але різною тимчасовою структурою прибутків визнаються рівноцінними; Значення терміну окупності нічого не говорить про ефективність проекту, а дозволяє судити тільки про його ліквідність.
Метод чистої теперішньої вартості
Відбиває прибутки від інвестицій (перевищення надходжень над початковими виплатами); Враховує термін життя інвестиційного проекту і розподіл в часі грошових потоків; Виражається у вартісних одиницях поточної вартості, тобто враховує чинник часу; Показник адитивний в тимчасовому аспекті, тобто NPV різних проектів можна підсумовувати; Відбиває прогнозну оцінку зміни економічного потенціалу підприємства у разі прийняття інвестиційного проекту; Відповідає головному критерію ефективності інвестицій.	NPV - показник абсолютний (ефект), тобто він не враховує розміру альтернативних інвестиційних проектів; Не показує прибутковості (ефективності) проекту, оскільки показник абсолютний; Залежить від величини норми дисконту; Ставка дисконту зазвичай приймається незмінною для усього горизонту обліку. Проте в майбутньому вона може змінюватися у зв'язку зі зміною економічних умов; Вимагає детальних довгострокових прогнозів.
Метод внутрішньої норми (ставки) прибутку
Показник відносний; Не залежить від норми дисконту; Націлений на збільшення прибутків інвесторів.	Показує лише максимальний рівень витрат, (наприклад, якщо ВНП двох проектів більше ціни джерел інвестицій, що притягаються, то вибір кращого варіанту за критерієм ВНП неможливий); Неадитивний, характеризує тільки конкретний проект, складно використовувати для оцінки інвестиційного портфеля; Для нетрадиційних грошових потоків може мати декілька значень; Оскільки показник відносний він не дозволяє визначити «вклад» проекту в зміну капіталу підприємства; Розрахунок ВНП виходить з припущення, що вільні грошові потоки реінвестуються по ставці, рівною ВНП (практично такого бути не може); Складність розрахунків.
Метод індексу прибутковості
Є відносним, відбиває ефективність одиниці інвестицій; В умовах обмеженості ресурсів дозволяє сформувати найбільш ефективний інвестиційний портфель; Дозволяє судити про резерв безпеки проекту.	Неадитивний; Залежить від норми дисконту.
Метод розрахунку коефіцієнта ефективності інвестицій
Простота розуміння; Нескладних обчислень; Розрахунок за даними бухгалтерської звітності; Оцінка прибутковості проекту.	Не враховує можливість реінвестування отримуваних прибутків, відмінності в термінах реалізації (розрахунки) інвестиційних проектів; Складно вибрати рік (період), найбільш характерний для проекту; Враховується, як правило, чистий прибуток, а не грошовий потік; Неможливо визначити кращий проект при однаковому коефіцієнті, але різних інвестиціях.

Для отримання найбільш точної картини оцінки на попередніх етапах оцінюється вартість підприємства із застосуванням всіх доцільних підходів і методів з наступним підсумковим узгодженням отриманих результатів.