Основні типи дивідендної політики

Визначальний підхід до формування дивідендної політики	Варіанти використовуваних типів дивідендної політики
1. Консервативний підхід	1. Залишкова політика дивідендних виплат 2. Політика стабільного співвідношення дивідендних виплат
2. Помірний підхід	1. Політика стабільного розміру дивідендів 2. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди
3. Агресивний підхід	1. Політика постійного зростання розміру дивідендів.

Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів формується після того, як за рахунок прибутку задоволені повною мірою потреби у формуванні власних фінансових ресурсів та інші нагальні потреби. Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його платоспроможності та фінансової стійкості. Недолік цієї політики полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат і навіть відмова від іхз виплат при несприятливих фінансових результатах діяльності. Така політика може використовуватися лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства.

Політика стабільного співвідношення дивідендних виплат передбачає встановлення довгострокового нормативу розподілу прибутку на споживану і капитализируемую її частини. Перевагою цієї політики є простота її формування і тісний зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства. У той же час її недоліком є ​​нестабільність розмірів дивідендних виплат, обумовлена ​​нестабільністю суми отримуваного прибутку. Така політика ефективна для підприємств зі стабільними доходами.

Політика стабільного розміру дивідендів передбачає виплату незмінної їх суми протягом тривалого періоду. Перевагою цієї політики є її надійність, що створює почуття впевненості в акціонерів і стабільну котирування акцій на фондовому ринку. Недоліком же цієї політики є її слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, у зв'язку з чим у періоди несприятливої ​​кон'юнктури і низького розміру прибутку суттєво завищується коефіцієнт дивідендних виплат.

1. Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди. За досить поширеній думці вона являє собою найбільш зважений тип дивідендної політики. Її перевагою є стабільна гарантована виплата дивідендів в мінімально передбаченому розмірі і зв'язок з фінансовими результатами діяльності підприємства, що дозволяє збільшити розмір дивідендів в період сприятливої ​​господарської кон'юнктури. Однак недолік цієї політики полягає в тому, що при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій підприємства знижується і відповідно падає їх ринкова вартість.

2. Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання їх розміру (як правило, в твердо установленому відсотку приросту до розміру попереднього періоду). Перевагою такої політики є забезпечення високої ринкової вартості акцій підприємства і формування позитивного іміджу його у потенційних інвесторів при додаткових емісіях. Недоліком же цієї політики є відсутність гнучкості в її пороведеніі і постійне наростання фінансової напруженості. Здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі лише реально процвітаючі підприємства - якщо ж ця політика не підкріплена постійним зростанням фінансових результатів діяльності підприємства, то вона являє собою вірний шлях до його банкрутства.

3. Обраний підприємством тип дивідендної політики визначає вихідні передумови розробки фінансових планів (в першу чергу, плану формування та використання фінансових ресурсів) на ряд майбутніх років.

Розробка механізму розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики.

Механізм розподілу прибутку відповідно до обраного типу дивідендної політики передбачає таку послідовність дій:

На першому етапі із суми чистого прибутку віднімаються формуються за її рахунок обов'язкові відрахування в резервний (не менше 5%) та інші обов'язкові фонди спеціального призначення (якщо вони передбачені статутом підприємства).

На другому етапі з частини чистого прибутку віднімаються кошти, що спрямовуються на повернення ренее отриманих позик (за якими настав термін погашення), викуп облігацій і виплату дивідендів за привілейованими акціями.

«Очищена» в результаті першого і другого етапів розрахунку сума чистого прибутку і являє собою так званий «дивідендний коридор», в рамках якого реалізується відповідний тип дивідендної політики.

На третьому етапі залишилася частина чистого прибутку розподіляється на цілі виробничого розвитку і споживання. Якщо підприємство дотримується залишкового типу дивідендної політики, то в процесі цього етапу розрахунків пріоритетним завданням є повне задоволення потреби у власних фінансових ресурсах, що формуються за рахунок прибутку.

На четвертому етапі сформований за рахунок прибутку загальний фонд споживання розподіляється на фонд виплати дивідендів і фонд споживання персоналу підприємства (додаткове матеріальне заохочення працівників і задоволення їх соціальних потреб). Основою такого розподілу є обраний тип дивідендної політики і зобов'язання підприємства за колективним трудовим договором.

При окремих типах дивідендної політики послідовність розрахунків третього і четвертого етапів може бути змінена (проірітетной в ряді випадків є завдання формування фонду дивідендних виплат в необхідних розмірах).

На п'ятому етапі визначається коефіцієнт дивідендних виплат за результатами реалізації дивідендної політики в звітному період.Оценка эффективности дивидендной политики.

Для оцінки ефективності дивідендної політики використовується показник суми дивідендів у розрахунку на одиницю капіталізованої прибутку. Він дозволяє визначити співвідношення суми дивідендних виплат та суми капіталізованого прибутку (тобто врахувати результати «очищення» чистого прибутку від інших напрямів її витрачання).

Ефективність капіталізації прибутку може бути оцінена шляхом порівняння фактичної рентабельності власного капіталу з середньою ставкою відсотка депозитного на грошовому ринку. Якщо фактична рентабельність власного капртала нижче ставки депозитного відсотка, то капіталізація прибутку для акціонерів невигідна. Розподілена прибуток у формі дивідендних виплат дозволила б їм отримати більш високий дохід при іншому розміщенні капіталу.

При оцінці ефективності дивідендної політики можуть бути використані також показники зниження вартості використовуваного капіталу або підвищення ринкової вартості акцій.

Порядок виплдати дивідендів

Поняття «дивіденди» відносяться звичайно до виплати частини доходів підприємства його власникам. Згідно з діючими нормативними документами дивідендом стає частина чистого прибутку акціонерного товариства, що розподіляється серед акціонерів пропорційно числу акцій, що знаходяться в їх розпорядженні. Дивіденд може виплачуватися щоквартально, раз на півроку або щорічно (періодичність регулюється національним законодавством, так, в Німеччині передбачено лише щорічне нарахування дивідендів). Прийнята в більшості країн процедура виплати дивідендів стандартна і проходить у кілька етапів (рис. 2).

Дата Екс- Дата Дата

оголошення дивідендна перепису виплаты

дивідендів дата

15.01 26.01 30.01 17.02

Рис.2 Приблизна послідовність виплати дивідендів

Дата оголошення - день, коли Рада директорів приймає рішення (оголошує) про виплату дивідендів, їх розмір, датах перепису та виплати. Багато компаній публікують цю інформацію у фінансовій пресі. Дата перепису - це день реєстрації акціонерів, які мають право на отримання оголошених дивідендів. Необхідність в такій реєстрації визначається тим, що склад акціонерів постійно змінюється через обігу акцій на ринку цінних паперів. Дата перепису зазвичай призначається за 2-4 тижні до дня виплати дивідендів. Щоб встановити, хто має право на дивіденди, призначається екс-дивідендна дата: особи, які придбали акції до цієї дати, мають право на дивіденди за минулий період, особи, які придбали акції в цей день і пізніше, такого права не мають. Екс-дивідендна датаназначается зазвичай за чотири ділових дня до моменту дивідендної перепису. Дата виплати - це день, коли проводиться розсилка чеків акціонерам.

Екс-дивідендна дата є примітною з позиції динаміки цін даних акцій - звичайно в перші хвилини цього дня ціна акцій падає приблизно на величину оголошеного до виплати дивіденду. Більш точні прегнози розрахунку величини зниження ціни акцій розраховуються брокерами, які приймають рішення про порівняльну вигідності покупки акцій напередодні екс-дивідендної дати і подальшої сплати податку на отриманий дивіденд або купівлі акцій за зниженою ціною і на умовах втрати поточного дивіденду після настання екс-дивідендної дати.

Раді директорів і загальним зборам акціонерів забороняється повідомляти і виплачувати дивіденди в таких випадках:

- У річному балансі товариства є збитки (до тих пір поки вони не будуть покриті або не буде зменшений статутний капітал)

- Товариство неплатоспроможне або може стати таким після виплати дивідендів.

Розмір дивідендів оголошується без обліку податків. Виплата дивідендів здійснюється або самим суспільством, або банком-агентом, що виступають в цей момент агентами держави по збору податків у джерел і виплачують акціонерам дивіденди за вирахуванням відповідних податків. Дивіденд може виплачуватися чеком, платіжним дорученням або поштовим переказом. По невиплачених або непллученним дивідендах відсотки не нараховуються. Дивіденд може виплачуватися акціями, облігаціями і товарами, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.

Види дивідендних виплат і їх джерела

Джерелами дивідендів можуть виступати: чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих періодів та спеціальні фонди, створені для цієї мети (останні використовуються для виплати дивідендів за привілейованими акціями у разі недостатності прибутку або збитковості товариства). Тому теоретично підприємство може виплатити загальну суму поточних дивідендів в розмірі, що перевищує прибуток звітного періоду. Однак базовим є варіант розподілу чистого прибутку поточного періоду.

Величина чистого прибутку будь-якого підприємства схильна до коливань, не виключена також ситуація, коли підприємство може відпрацювати зі збитком. Прийняття рішення про розмір дивідендів у будь-якому випадку є непростим завданням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей або участі в нових інвестиційних проектах. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різка зміна їх величини загрожують зниженням курсової вартості акцій. Саме тому у світовій практиці розроблені різні варіанти дивідендних виплат.

1. Методика постійного процентного розподілу прибутку.

Чистий прибуток розподіляється на виплати дивідендів по привілейованих акціях (ДПА) і прибуток, доступну власникам звичайних акцій (ПОА). Остання, у свою чергу, розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати по звичайних акціях (ДОА) та нерозподілений прибуток (ПН).

Одним з основних аналітичних показників, що характеризують дивідендну політику, є коефіцієнт «дивідендний вихід», що представляє собою відношення дивіденду по звичайних акціях до прибав, доступною власникам звичайних акцій (у розрахунку на одну акцію). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку передбачає незмінність значення коефіцієнта «дивідендний вихід», тобто

У цьому випадку, якщо підприємство закінчило рік зі збитками, дивіденд може взагалі не виплачуватися. Така методика, крім того, супроводжується значною варіацією дивіденда по звичайних акціях, що, як зазначалося вище, може приводити, і як правило, призводить до небажаних коливань ринкової ціни акцій. А саме зниження виплачуваного дивіденду викликає падіння курсу акцій. Така дивідендна політика використовується деякими фірмами, але більшість теоретиків і практиків у галузі фінансового менеджменту не рекомендують користуватися нею.

2. Методика фіксованих дивідендних виплат.

Ця політика передбачає регулярну виплату на акцію в незмінному розмірі протягом тривалого часу. Якщо фірма розвивається успішно протягом ряду років доход на акцію стабільно перевищує деякий рівень, розмір дивіденду може бути підвищений, тобто є певний крок між двома цими показниками. Визначаючи розмір фіксованого дивіденду на деяку перспективу, компанії як орієнтир нерідко використовують прийнятні для них значення показника «дивідендний вихід». Дана методика дозволяє певною мірою нівелювати вплив показника психологічного чинника і уникнути коливання курсових цін акцій, характерного для методики постійного процентного розподілу прибутку.

3. Методика виплати гарантованого мінімуму та екстра-дивідендів.

Ця методика є розвитком попередньої. Компанія виплачує регулярні фіксовані дивіденди, однак періодично (у разі успішної діяльності) акціонерам виплачуються екстра-дивіденди. Термін «екстра» означає премію, нараховану до регулярних дивідендів і має разовий характер, тобто отримання її в наступному році не обіцяється. Більше того, тут також рекомендується використовувати психологічний вплив премії - вона не повинна виплачуватися занадто часто, оскільки в цьому випадку стає марні. Дані про премію також публікуються у фінансовій пресі.

4. Методика виплати дивідендів акціями.

При цій формі розрахунків акціонери отримують замість грошей додатковий пакет акцій. Причини її застосування можуть бути різними. Наприклад, компанії має проблеми з готівкою, її фінансове становище не дуже стійке. Щоб хоч якось уникнути невдоволення акціонерів, директорат компанії може запропонувати виплату дивідендів додатковими акціями.

Можливий і другий варіант: фінансове становище компанії стійке, більш того, вона розвивається швидкими темпами, тому їй потрібні кошти на розвиток - вони і надходять до неї у вигляді нерозподіленого прибутку.

Након, можливі і такі причини, як бажання змінити структуру джерел коштів чи бажання наділити успішно працюючий вищий управлінський персонал акціями для того, щоб «прив'язати» їх до фірми і тим самим стимулювати їх ще більш активну роботу і т.п.

При цій методиці акціонери на ділі практично не одержують нічого, оскільки виплачений їм дивіденд дорівнює за величиною зменшенню належних їм засобів, капіталізованих в акціях і резервах. Кількість акцій збільшилася, валюта балансу не змінилася, тобто вартісна оцінка активів на одну акцію зменшилася. Проте до певної міри цей варіант влаштовує й акціонерів, оскільки вони все ж отримують цінні папери, які можуть бути при необхідності продані ними за готівку.

Залежно від розміру виплачуваного акціями дивіденду ринкова ціна акцій поводиться по-різному. Вважається, що невеликі дивіденди (до 20%) практично не впливають на ціну; якщо дивіденд перевищує зазначену величину, ринкова ціна акцій може істотно впасти.

Виплата дивідендів акціями може супроводжуватися або одночасним збільшенням статутного капіталу та валюти балансу, або простим переспределеніем джерел власних коштів без збільшення валюти балансу. В економічно розвинених країнах другий варіант зустрічається частіше. У цьому випадку відбувається збільшення статутного капіталу за рахунок зменшення емісійного доходу і нерозподіленого прибутку минулих років.

Дивідендна політика і регулювання курсу акцій

Курсова ціна акцій та дивідендна політика взаємопов'язані, хоча якоїсь визначеної формалізованої залежності не існує. Курсова ціна складається під впливом різних випадкових факторів. У фінансовому менеджменті розроблені деякі прийоми штучного регулювання курсової ціни, які за певних умов можуть вплинути і на розмір виплачуваних дивідендів. До них відносяться дроблення, консолідація та викуп акцій.

Методика дроблення акцій: ця методика, звана ще методикою розщеплення, або спліта, акцій, не відноситься безпосередньо до форми виплати дивідендів, однак вона може впливати на їх розмір. Дроблення акцій здійснюється зазвичай процвітаючими компаніями, акції яких з часом підвищуються в ціні. Багато компаній намагаються не допускати занадто високої ціни своїх акцій, оскільки це може вплинути на їх ліквідність (загальновідомо, що при інших рівних умовах більш низькі в ціні акції більш ліквідні). Техніка дроблення така. Отримавши дозвіл від акціонерів на проведення цієї операції, директорат компанії в залежності від ринкової ціни акцій визначає найбільш прийнятний масштаб дроблення: напрмер, дві нові акції за одну стару і т.д. Далі проводиться заміна цінних паперів.

Валюта балансу, а також структура власного капіталу в цьому випадку не змінюються, збільшується лише кількість звичайних акцій.

Можлива і зворотна процедура (консолідація акцій) - кілька старих акцій змінюються на одну нову (пропорції можуть бути будь-якими).

Що стосується дивідендів, то тут все залежить від директорату і самих акціонерів; зокрема дивіденди можуть змінитися пропорційно до зміни номінальної вартості акцій, тобто дроблення акцій в принципі не впливає на долю кожного акціонера в активах компанії. Однак якщо нова норіцательная стоімлсть і новий розмір дивіденду були встановлені з використанням різних алгоритмів, це може вплинути на отримуваний акціонерами доход.

Слід зазначити, що і ця, і попередня методика мають одну загальну негативну рису - вони супроводжуються додатковими витратами по випуску нових цінних паперів.