Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
модуль 3.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

Взаємозв’язок фактора «бета» та ризику

«Бета»

Рух акцій

Ступінь впливу ринку на цінні папери

2,0

Рухаються в тому самому напрямі, що й ринок

У два рази чутливіші на зміни порівняно з ринком

1,0

Так само чутливі або ризиковані, як і ринок

0,5

У два рази менш чутливі за ринок

0

Не залежать від змін ринку

–0,5

Рухаються в протилежному напрямку порівняно з ринком

У два рази менш чутливі за ринок

–1,0

Так само чутливі або ризиковані, як і ринок

–2,0

У два рази чутливіші на зміни порівняно з ринком

Отже, «бета» показує тип реакції цінного папера на дії ринкових сил. Наприклад, якщо очікується, що ринкові процеси призведуть до 100-процентного зростання ставки дохідності впродовж останнього періоду, тоді на акції зі значенням «бети» 1,5 очікувалось би збільшення доходу в цей період приблизно на 15 % (1,5 · 10 %).

Для акцій, у яких значення «бета» додатне, збільшення ринкової дохідності призводить до зростання дохідності цінних паперів. На жаль, зменшення ринкової дохідності зумовлює протилежну ситуацію. І в цьому полягає ризик. У попередньому прикладі, якщо очікується падіння ринкової дохідності на 10 %, то за акціями з «бетою» 1,5 очікується зменшення дохідності на 15 %. Оскільки фактор для цих акцій більший 1, то вони сильніше реагують, ніж ринок, маючи 15-процентне зниження своєї дохідності порівняно з 10-процентним зменшенням дохідності ринкового портфеля. Акції, «бета» яких менший 1, звичайно, не будуть такими чутливими до змін ринкової дохідності. Відповідно, вони вважаються менш ризикованими.

Для того щоб формалізовано пов’язати поняття ризику й дохідності з фактором «бета», використовують модель оцінки капітальних активів (МОКА), розроблену американськими економістами У. Шарпом і Дж. Лінтером усередині 60-х років.

Фактор «бета» як показник недиверсифікованого ризику використовується в моделі для визначення очікуваної норми дохідності інвестицій відповідно до рівняння:

,

де очікувана дохідність — це дохідність інвестицій за даного рівня ризику, який вимірюється за допомогою фактора «бета»;

ринкова дохідність — середня дохідність усіх цінних паперів;

дохідність безризикових активів — це дохідність, яку можна отримати на вільні від ризику інвестиції.

Потрібно зазначити, що очікувана дохідність зростає зі збільшенням фактора «бета».

Графічне відображення моделі оцінки капітальних активів називається кривою ринку цінних паперів (Cecurity Market Line — SML). Ця крива показує очікувану дохідність, яку бажав би отримати інвестор на ринку цінних паперів для кожного рівня недиверсифікованого ризику.

Модель можна побудувати, просто обчисливши очікувану дохідність для різних значень фактора «бета», залишаючи постійними ставку дохідності безризикових активів і ринкову дохідність. Наприклад, за ставки дохідності безризикових активів, що дорівнює 6 %, і ринкової дохідності в 10 % очікувана буде дорівнювати 11 %, якщо фактор «бета» дорівнює 1,25. Якщо збільшити його до 2, то дохідність становитиме 14 %. Аналогічно можна знайти її для різних значень «бета» та закінчити наступними комбінаціями ризику й очікуваної дохідності.

Таблиця 12.2

Ризик («бета»)

Дохідність, %

0,00

6

0,5

8

1,0

10

1,5

12

2,0

14

2,5

16

Наносячи ці величини на графік, можна отримати пряму лінію, яка показує, що зі збільшенням очікуваної дохідності ризик зростає (рис. 12.2).

Лінія ринку цінних паперів ясно показує компроміс між ризиком і дохідністю. Якщо фактор «бета» 0, очікувана дохідність дорівнює ставці дохідності безризикових активів 6 %; якщо він дорівнює 1, — ринковій дохідності 10 %. За цих значень очікувана дохідність інвестицій, для яких «бета» дорівнює 1,25, становить 1 %.

Рис. 12.2. Лінія ринку цінних паперів (SML)

Часто може бути практично неможливо знайти фірми, що є акціонерними компаніями відкритого типу і мають однопродуктову виробничу структуру, яка б підходила для використання методу чистої гри. Коли компанія зіштовхується з цією проблемою, вона застосовує регресування доходів акцій визначеної компанії на прибутки акцій ринкового індексу. Можна провести регресію балансового прибутку на активи фірми проти середнього прибутку на активи великих компаній, наприклад, тих, які включені до реєстру Нью-Йоркської фондової біржі (НИФБ - NYSE) або С і П 500 (S&Р500). Бета-коефіцієнти визначені таким методом, тобто, використовуючи балансові показники фондового ринку, називаються балансовими бетами.

Коефіцієнт є мірою систематичного ризику. Він показує ризикованість інвестицій у цінні папери в умовах загального ризику ринку. Коефіцієнт визначається за формулою:

= Covim/ = або

де Covim, або - коваріація доходу за акцією i і дохідність ринкового портфеля; - дисперсія (варіація) доходу ринкового портфеля; - кореляція між доходом за цінним папером i і доходом ринкового портфеля; - стандартне відхилення (імовірність відхилення фактичної дохідності цінного папера i від очікуваної); - імовірність відхилення фактичної дохідності ринкового портфеля від очікуваної.

Модель МОКА передбачає, що за цінним папером визначається систематичний ризик. Таке визначення дає можливість зіставити систематичний ризик даного цінного папера i з ризиком середнього активу, тобто визначити відносну міру чутливості фактичного доходу за цінним папером відносно фактичної дохідності ринкового портфеля. ринкового портфеля дорівнює 1. У цьому разі ризик вкладення в акцію корелюється з доходом ринкового портфеля. Якщо інвестиція в акції буде менш ризикованою, ніж портфельний ризик, то . У випадку інвестиції у високоризиковану акцію . Отже, коефіцієнт є індексом невизначеності ціни акції, яка емітується даною корпорацією, відносно ринкових цін.

Балансові бети нового проекту можуть бути розраховані тільки після того, як проект схвалено, введено у виробництво і він почав давати результати. Однак, якщо керівництво компанії вважає, що даний проект такий же, як і інші проекти, що фірма реалізовувала в минулому, тоді за основу бети проекту, що розглядається, можна взяти балансову бету деякого іншого проекту. На практиці балансові бети розраховуються для цілих підрозділів або для інших великих виробничих одиниць, а не для одиничних активів.

Метод балансової бети - метод оцінки бети проекту за рахунок проведення регресії між базовою спроможністю компанії утворювати прибутки та середньою базовою спроможністю утворювати прибутки набору фірм.

Багато компаній намагаються диверсифікуватись якщо проект невеликий відносно всієї корпорації та коли його прибутки не мають високого рівня кореляції з іншими активами. Тоді цей проект може і не мати високого рівня корпоративного або ринкового ризику.

Наприклад, "Кеу Согр", банківська холдингова компанія, що розташована (головний офіс) у Нью- Інгленд, витримала економічну кризу у цьому регіоні, тому що вона також володіла банком на Тихоокеанському північно-західному узбережжі, який був прибутковим. Таким же чином "NSNВ", банківський концерн, що розташований у Північній Кароліні, придбав "С&S /Sovran", що розташований в Атланті, для утворення "Natіопа1 Ваnк" (третього за розміром банку в США), зазначав: "Нам подобається володіти текстильним та тютюновим виробництвом у Північній Кароліні, вирощувати цитрусові та проводити туристичний бізнес у Флориді, торгувати нафтою та великою рогатою худобою у Техасі". Одна з цілей такої політики - стабілізація прибутків, зменшення корпоративного ризику та збільшення вартості акцій корпорації.

Диверсифікація - розподіл інвестицій між декількома фінансовими інструментами з метою мінімізації ризиків. Іншими словами, диверсифікація - це ліквідації залежності єдиного джерела доходів.

Методики оцінки ефективності проекту диверсифікації цікавлять усіх учасників проекту, залежно від їх ролі та участі. Економічно ефективним є той проект диверсифікації, у якому різниця дисконтованих результатів діяльності і витрат має невід'ємне значення за певний період часу і у подальшому змінюється. Ефективний бізнес, який реалізується відповідно до мети у кінцевому результаті приведе до того, що підприємство та інвестор одержать достатній очікуваний прибуток. Модель для визначення часток підприємства та інвестора може мати вигляд:

КІ + КП = ОК

ПІ + ПП = ОП

ПІ / КІ > НПІ

ПП / КП > Нпп

де КІ - капітал інвестора; КП - капітал підприємства;

ОК - загальний капітал, призначений для здійснення диверсифікації бізнесу;

ПІ - прибуток інвестора;

ПП - прибуток підприємства;

ОП - загальний прибуток, який підлягає розподілові між учасниками проекту диверсифікації бізнесу;

НПІ - норма прибутку капіталу інвестора;

Нпп - норма прибутку капіталу підприємства.

Показником оцінки ефективності вкладів є рентабельність власного капіталу. Цей показник посилений показником розрахунку рентабельності власного капіталу корпорації згідно з грошовим потоком.

При проведенні фінансового аналізу менеджери корпорацій використовують чотири групи коефіцієнтів:

  • коефіцієнти грошового покриття;

  • коефіцієнти грошового покриття прибутку;

  • коефіцієнти грошового покриття капітальних витрат;

  • коефіцієнти рентабельності грошових потоків.

За першою групою коефіцієнтів визначають результати від диверсифікації основної діяльності підприємства. За другою групою - визначають ступінь розбіжностей. За третьою групою визначають можливості диверсифікованого підприємства. За четвертою групою коефіцієнтів проводиться оцінка можливостей диверсифікованого підприємства генерувати грошові потоки.

Оцінюючи ефективність проекту диверсифікації діяльності підприємства необхідно використовувати дані в динаміці за певний період. Оцінюючи ефективність проекту диверсифікації діяльності підприємства за допомогою фінансового аналізу доцільно використовувати не лише показники за попередні роки, а й прогнозні. Достовірність результатів аналізу безумовно залежить від рівня знань спеціаліста, який проводить такий аналіз у питаннях прогнозування дій, але в будь - якому випадку такий аналіз є логічним наслідком фінансового аналізу звіту про рух грошових коштів для отримання управлінською ланкою інформації щодо оцінки результатів диверсифікації діяльності підприємства. Основне завдання здійснення диверсифікації - забезпечення прийнятного співвідношення між прибутковістю та рівнем ризику.

Основна мета диверсифікації - зменшення ризику викликає сумнів. Чому компанії повинні диверсифікуватись, коли акціонери самі в змозі це зробити? Хоча може бути правдою те, що при злитті компаній, доходи на акції яких мають цілком негативну кореляцію, зменшується їх ризик. Чи зможуть інвестори диверсифікуватись самі, не зіштовхуючись з витратами та труднощами, що зазнають компанії при злитті?

Відповідь на це запитання не може бути однозначною, хоча акціонери в змозі за рахунок персональної диверсифікації отримати "деякі" вигоди внаслідок зменшення ризику. Однак, інші, значніші вигоди, можуть бути одержані тільки при диверсифікації на рівні корпорації. Наприклад, надійніший банк у змозі залучити кращу робочу силу, а також отримати фонди під менші проценти, ніж два менш надійних банка.