Фонетичні процеси

Звуки мовлення вимовляються не ізольовано, а в звуковому потоці зв язаного мовлення, тому вони зазнають на собі вплив загальних умов вимови (наприклад, початок і кінець слова, положення під наголосом і в ненаголошеному складі) та впливати один на одного (рекурсія одного слова впливає на екскурсію іншого). Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними. Зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, – комбінаторними.

Позиційні зміни. До них належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза. Редукція голосних (від лат. Reductio – відсунення, повернення назад) – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Редукція голосних може бути кількісною та якісною. Кількісна редукція – редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерних для них тембр. Так, наприклад, звучання голосного [у] в словах дуб, дубок відрізняються (у другому слові [у] є слабшим та коротшим.

Якісна редукція – редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.

Та, порівняємо звучання російського голосного [э] в словах лес, леса, у другому слові він звучить, як середній між [э] і [и]. Якісна редукція є тільки у мовах з динамичним наголосом.При дуже сильній редукції ненаголошені голосні можуть зовсім зникати: рос. С(ей) час (щас), анг. Fease [feis], game [geim]. Для сучасної укр.. мовит якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики, тільки [о] перед [у] стає більш губним [кужух], а [е] і [и]в ненаголошеній позиції звучать однаково [е].

Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положенням в кінці слова. У богатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий 10роцесс спостерегається в рос. Та німецькій мовах, наприклад: дед [д’эт], Zug [zuk]. Для укр.. та анг. Мов цей 10роцесс не характерний. До позиційних змін належить також протеза (від гр.. prothesis – додання, приєднання) – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови. Наприклад: острий – гострий, улиця – вулиця, она – вона, Анна – Ганна, ледве (пор. Рос. Едва). Як протезу можна кваліфікувати німецький кнаклаут – гортанний проривний звук, який з являється перед [а] на початку слова типа Arbeit.

Комбінаторні зміни звуків

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція.

Акомодація (від лат. Accomodatio – пристосування) – зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків. При вимові звуків органи мовлення настроюються на наступний звук і таким чином відбувається накладання екскурсії наступного звука на рекурсію попереднього. Це добре вид чуто, коли порівняти вимову голосних у таких парах слів, як дар і доза, той і тон. У слові доза відбувається огублення звука [д], а в слові тон [о] набуває носового відтінку під впливом звука [н]. Таким чином, акомодація стосується впливу голосних на приголосні і навпаки. В укр. Та рос. Мовах гослні звукі змінюють свою артикуляцію під впливом м яких приголосних. Після, перед, між м якими приголосними звуків [а], [о], [у], [е] стають більш передніми, білш закритими і більш напруженними. Таким чином, акомодація може бути однобічною та двубічною. Наприклад: пор. Сад [сад] сяду [с’аду]; рос. Ток [т’ок], люлька[ л’ул’ка]. Акомодації в анг. Мові немає. (На акомодації приголосних голосними ґрунтується перехід [ґ], [к], [х] у [ж], [ч], [ш]). Отже, акомодація може бути консонантною і вокальною, 11роцессами11ю11, 11роцессами11ю та 11роцессами11ю-регресивною.

Асиміляція (від лат. Assimilatio – уподіблення) – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. В асиміляції завжди є активний, впливаючий звук, який сам не змінюється, і другий пасивний звук, який зазнає впливу і змінюється. Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний (консонантна асиміляція) або голосний і голосний (вокальна)), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного. Розрізняють таки види асиміляції: 1) за результатами – повну (звуки уподібнюються повністю за артикуляційно-акустичними ознаками, тобто стають абсолютно однаковими) і неповну (звуки наближаються за артикуляційно-акустичними ознаками (за глухістю, дзвінкістю, м якістю), але повністю не збігаються); 2) за спрямуванням – прогресивну (за якої попередній звук упливає на наступний) і регресивну (за якої наступний звук впливає на попередній); 3) за розташуванням звуків – контактну (суміжну) (взаємодіють сусідні звуки) і дистактну (несуміжну) (асиміляція звуків на відстані). Наприклад: рос. Отдать [Λдат’] – консонантна, повна, контактна, 11роцессами11; укр.. знання [знан’а] (у цьому слові приголосний колись був неподовженим, а за ним стояв звук й знан’йе, цей й зазнав повної прогресивної контактної асиміляції (сіллю); рос. Просьба [проз’бъ], укр.. боротьба [бород’ба].

Прикладом несуміжної асиміляції голосних є сингармонізм (від гр.. syn – разом harmonia – співзвучність) – фонетичний 11роцесс, який полягає в тому, що всі голосні стають однорідними за артикуляцією (якщо в першому складі слова є голосний переднього ряду, то в усіх інших складах можуть бути тільки голосні переднього ряду). Сингармонізм притаманний тюркським, монгольським, фінно-угорським мовам. Наприклад: у тюркський мові зазначення множини виражається за допомогою афікса –лар – агач (дерево) – агачлар (деревья). Так, як бачимо, у першому складі голосний є середнього ряду, тому у другому й третьому складах голосні є теж середнього ряду.

Дисиміляція (від лат. Dissimilatio – розподібнення) – розподібнення двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Дисиміляція, як асиміляція, може бути за спрямуванням – 11роцессами11ю11, 11роцессами11ю, за розташуванням – контактною і дистанційною. Дисиміляція значно поширена в діалектному і просторічному мовленні, ніж в літературній мові. Наприклад: укр.. срібло срібро; рос что што, доктор – дохтор. Взагалі, варто відзначити, що дисиміляція сонорних р – р чи л – л у поєднання р – л рідше л – р.

Існує ще ціла низка змін, викликана звуковими комбінаціями: діереза епентеза, метатеза, гаплологія, субституція, гіперизм, аферезис, апокопа, синкопа.

Гаплологія (від гр. Haploos – однаковий, простий, logos – слово) – випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів. Наприклад: мінералологія мінералогія, 11роцесса дикобраз.

Діереза (від гр. Diairesis – поділ, розділяння) – викидання звука в середині слова для зручності вимови. Наприклад: солнце сонце, сердце серце.

Епентеза (від гр. Epenthesis – вставка) – поява у словах додаткового звука. Наприклад: радио радиво, нрав ндрав; при засвоєнні запозичених слів зі збігом двох голосних: Italia – Італія.

Метатеза (від гр. Metathesis – перестановка) – взаємна перестановка звуків або складів у межах слова. Наприклад: медвідь ведмідь, рос. Сыворотка – сыроватка.

Значно більше, ніж у літературній мові, прикладів метатези знаходимо в діалектному, просторічному та дитячому мовленні, наприклад: ніститут (інститут); рос. Гамазин (магазин).

Субституція (від лат. Substitutio – підстановка) – заміна в запозичених словах чужого звука своїм. Так, німецький фрикативний придиховий [h] замінюється українським фрикативним гортанним [г] або фрикативним задньоязиковим [х]. Наприклад: нім. Hans – укр. Ганс.

Гіперизм (від гр. Hyper – поверх норми) – помилкова зміна [хв] на [ф] в словах, де [хв] є нормативним, наприклад: хвороба – фороба, хвіст – фіст; рос. Хватать – фатать. Для юогатьох мовців в Україні вимова [ф становить певні труднощі. Колись у слов янських мовах не було звука [ф. Коли почали запозичувати іншомовні слова з цим звуком, то його заміняли своїми звуками.

Аферезис (від лат. – виштовхувати) – випадіння початкового звука у слові. Наприклад: Екатерина – Катерина.

Синкопа (від гр. Synkope – скорочення) – випадіння одного або кількох звуків у середині слова. Наприклад: Іван Іванович – Іванич.

Апокопа (від гр.. apokope – відсічення) – випадіння одного або кількох звуків у кінці слова. Наприклад: чтобы – чтоб

Комбінаторні та позиційні фонетичні зміни звуків мовлення приводять до того, що в звуковій системі з’являються чергування звуків. В одній і той самій морфемі. У звуковій системі є два типі чергувань звуків – фонетичні й історичні. Фонетичні чергування – це чергування, які обумовлені сучасними фонетичними 12роцессами. Так, наприклад, чергування звуків [з] і [с] у словах просити та прозьба обумовлені асиміляцією за дзвінкістю / глухістю. Історичні (або традиційні) чергування – це ототожнення різних звуків в одній і той самій морфемі; історичні чергування не обумовлені сучасними фонетичними 12роцессами. Наприклад: писати – пишу, літати – лечу. Чергування [с] : [ш] не обумовлені фонетичними 12роцессами.