Питання для самоконтролю:

1. Що вивчає фонетика?

2. В яких аспектах вивчаються звуки мовлення?

3. Що таке артикуляція? З яких елементів вона складається?

4. Які з принципів класифікації не є важливими для російських голосних / приголосних; англійських голосних / приголосних? Перелічіть голосні (приголосні) англ. мови, яких немає в російській, порівняйте їх

5. Поясніть, що означає "місце утворення приголосних" та "спосіб утворення приголосних"?

6. Які розходження існують в системах вокалізму і консонантизму мов, що вивчаються?

7. На які ритмико-інтонаційні одиниці послідовно членується наше мовлення?

8. Що таке фраза? Як вона співвідноситься з реченням?

9. Що таке фонетичне слово і чим воно відрізняється від граматичного?

10. Назвіть комбінаторні фонетичні процеси.

11. Назвіть позіційні фонетичні процеси.

Література

1. Головин Б. П, Введение в языкознание / Б. П. Головин. – М., 1983.

2. Кодухов В.И. Введение в языкознание / В. И. Кодухов. – М., 1987.

3. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства / М.П. Кочерган. – К., 2000.

4. Маслов Ю.С. Введение в языкознание / Ю. С. Маслов. – М., 1987.

5. Реформатский А.А. Введение в языковедение / А. А. Реформатский. – М., 2002.

ЛЕКЦІЯ № 3 (2 години)

ФОНОЛОГІЯ

ПЛАН

1.Поняття фонеми. Функції фонеми

2.Диференційні та інтегральні ознаки фонем

3.Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем

4.Фонологічна система.

Основні аспекти теми

1. Фонема – мінімальна звукова одиниця мови.

2. Фонема як звукова одиниця матеріалізується в звуках. Оскільки фонема матеріалізуються у звуку, тому вона складається з низки ознак, які являють собою узагальнені артикуляційні й акустичні властивості звуків.

3. Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) й інтегральні (не розрізнювальні) ознаки.

4. Фонема, матеріалізуючись у звуці, у мовленнєвому потоці може перебувати в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими.

5. У мовленні виступають вже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або аллофонами.

Основні теоретичні положення

Як вже ми зазначали вище, звуки вивчають у фізичному (акустичному), фізіологічному (артикуляційному) і функціональному (або лінгвістичному) аспектах. Два аспекти ми з вами розглянули. Залишається третій найважливіший, який розглядає звуки як варіанти фонем.

Фонема – мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць – морфем і слів.

Фонема як звукова одиниця матеріалізується в звуках. Але фонема й звук не одне й те саме. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що: 1) фонема – соціальне явище; звук – індивідуальне явище; 2) фонема – мовна одиниця; звук – мовленнєва; 3) фонема – абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук – конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку4) 4) фонема – величина стала; звук – величина залежна (у слові боротьба звук [т‘] під впливом сусіднього [д] вимовляється як [д], однак цей звук [д] представляє фонему <т>).

Про те, що фонема і звук – різні речі, засвідчують також такі факти: 1) ролі однієї фонеми можуть представляють звуки [с] і [з]; 2) в одному звукові можуть збігатися дві фонеми. Так, у слові сміється [сміјец а] звук [ц‘] представляє фонеми <т’><с’>.

Фонема виконує: 1) перцептивну функцію (від лат perceptio – сприймати) – функція доведення до сприйняття.; 2) сигнификативну (від лат. signifikatum – означати) – смисло- і форморозрізнювальну функції; 3) будівельну.

Оскільки фонема матеріалізуються у звуку, тому вона складається з низки ознак, які являють собою узагальнені артикуляційні й акустичні властивості звуків. Таким чином за параметри фонеми ми будемо приймати артикуляційно-акустичні властивості звуків. Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) й інтегральні (не розрізнювальні) ознаки. Диференційні ознаки (від лат. differentia – різниця, відмінність) – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. Інтегральні ознаки (від лат. integrelis – нероздільно пов язаний з цілістю) – ознаки фонеми, які не розрізняють значень слів чи морфем. Так, наприклад, фонеми <д> і <т> характеризуються такими ознаками: <д> – є язикова, передньоязикова, проривна, дзвінка і тверда фонема; <т> – є язикова, передньоязикова, проривна, глуха і тверда фонема. Отже, ці фонеми відрізняються дзвінкістю / глухістю – це диференційні ознаки; однакові ознаки – язикові, передньоязикові, проривні – це інтегральні ознаки.

Диференційними ознаками фонем можуть бути:

1. ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість / глухість) – зад – сад;

2. ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність) – бук – сук;

3. ознаки за способом творення (противність, фрикативність, зімкнено-прохідність, вібрантність) – рук – лук;

4. твердість / м якість: біла – біля;

5. короткість / довгота: анг. ship [ƒip] (корабель) – sheep [ƒi:p] (вівця)

6. назальність / неназальність: анг. sin [sin] (гріх) – sing [siŋ] (співати).

Фонема, матеріалізуючись у звуці, у мовленнєвому потоці може перебувати в різних позиціях. Ці позиції бувають сильними й слабкими. Сильні позиції – позиції, в яких репрезентовані усі диференційні ознаки фонеми. Слабкі позиції – позиції, в яких зникає протиставлення фонем (воно нейтралізується). Для голосних сильна позиція – наголошена, слабка – ненаголошена. Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними (в укр. й анг. м. також – позиція в кінці слова), слабкою – перед шумними приголосними (для рос. й нім. м. – позиція в кінці слова). Наприклад: укр.. м. – у слові просити <с> знаходиться у сільній позиції, бо стоить перед голосним – у слові просьба <с> ця фонема знаходиться в слабкій позиції і реалізується в звуці [з‘]. У слабкій позиції часто відбувається збіг двох або трьох фонем у одному звуці, тобто відбувається їх нерозрізнення, яке називається нейтралізацією фонемних опозицій. Нариклад: у рос.м. – гриб – грипп (фонем <б> і <п> збігаються у одному звуці [п]). У цьому випадку відбувається нейтралізація фонемних опозицій.

Як бачимо, у мовленні виступають вже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або алофонами (від гр. Allos – інший і phone – звук). Варіанти фонем потрібно відрізняти від варіацій. Варіації фонем – це індивідуальні, територіальні й комбінаторні відозміни фонем, які не впливають на смисл слів. Так, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість). Це – індивідуальні варіації. Орфоепічні особливості вимови характерні і для мовців певної території (полтавське пом якшене [л] – молоко. Такі варіації називають теріторіальними.

Отже, фонема як абстрактна одиниця протиставляється звукові як конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реалізується в мовленні.

Загальнолюдських фонем не існує, тому що вони є одиницею фонологічної системи певної мови. Фонологічні системи мов відрізняються одна від одної, по-перше, кількістю фонем і співвідношенням голосних і приголосних фонем. Так, наприклад, в укр. м. – 6 (голосних) і 32 (приголосних); в рос. м. – 5 (голосних) і 34 (приголосних); в анг. м. – 20 (голосних) і 24 (приголосні). По-друге, системи фонем різних мов відрізняються організацією фонемних груп або фонологічних опозицій (від лат. oppositio – протиставлення). Фонеми в мовній системі перебувають в опозиції одна до одної, тобто розрізняють значення морфем чи слів. Опозиції фонем бувають корелятивні та не корелятивні. Корелятивна (від лат. correlatio – співвідношення) опозиція – опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються. Не корелятивна опозиція – опозиція, в якій фонеми різняться за дво або трьома ознаками. Наприклад: фонеми <б> і <п> знаходяться у корелятивній опозиції, тому що мають спільні ознаки губність, проривність, твердість, а розрізняються за однією ознакою – дзвінкість / глухість.

Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією.