4. Суть та економічні основи грошового обороту і грошового обігу

Процес суспільного відтворення, як відомо, відбувається безперервно, безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Процес безперервного переміщення грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворення є грошовим оборотом.

На мікроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругооборот індивідуального капіталу (фондів) і виступає як його складова частина.

Якщо кругооборот індивідуального капіталу визначити формулою: Г-Т…В…Т-Г, то її крайні елементи (Г та Г) виражатимуть оборот грошей як капіталу: авансовані у виробництво, вони повертаються до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий оборот, гроші забезпечують розширене відтворення індивідуального капіталу. Отже, найхарактернішими ознаками грошового обороту на макрорівні є замкнутість лінії руху та зростання грошової суми при поверненні її на вихідні позиції.

На макроекономічному рівні грошовий оборот обслуговує кругооборот усього суспільного капіталу, виступаючи його складовою частиною. Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на оборот готівки і оборот безготівковий. Переважну частину його в країнах з розвиненою ринковою економікою становить безготівковий оборот. Він здійснюється при оплаті покупок і боргів шляхом перерахування грошей з одного рахунку на інший, що відкриті учасниками грошового обороту в банках.

Ставши капіталом, гроші, разом з тим, не перестають виконувати свої власні функції, тобто залишаються грішми. На першій (Г-Т) на останній (Г-Г) стадіях руху вони виконують функції засобу обігу чи засобу платежу (залежно від способу оплати товарів). У цих своїх функціях вони здійснюють зовсім інший рух, ніж гроші як капітал.

Такий рух грошей саме як грошей, на відміну від руху їх як капіталу, називається грошовим обігом.

Грошовий обіг, хоча і пов'язаний із грошовим оборотом, має свою специфічну лінію руху і відрізняється від останнього. Якщо оборот грошей відбувається по колу і передбачає повернення їх до вихідного пункту, то грошовий обіг здійснюється з постійним віддаленням грошей від пункту, з якого вони починали свій рух. За цією суто зовнішньою відмінністю криється більш суттєва: якщо грошовий оборот здійснюють гроші як капітал при обслуговуванні самозростання вартості в процесі суспільного відтворення, то грошовий обіг – це гроші як гроші, коли вони обслуговують просто переміщення вартості між суб’єктами економічних відносин.

Таким чином, рух грошей, що опосереднює реалізацію товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, є грошовим обігом. У цьому визначенні вирішальне значення надається не формі грошей, а тим економічним процесом, які зумовили їх рух: обміну товарів, послуг.

Грошовий обіг чітко пов’язується з певною фазою суспільного відтворення – обміном, де відбувається двоєдиний процес обігу товарів і грошей. Грошовий обіг в цілому знаходиться у складному взаємозв’язку із товарним обігом. Вихідним, базовим при цьому виступає товарний обіг. Заради здійснення обміну товарів історично і логічно виникли гроші і почався їх обіг. Тому основні кількісні характеристики грошового обігу зумовлюються передусім факторами, що пов’язані з виробництвом та обміном товарів. Це стосується лише грошей, швидкості їх обігу, сталості грошової одиниці.

Проте грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів. Вони відрізняються, насамперед, схемою руху. А також масою товарів і грошей, що знаходяться і обігу в кожний даний момент. Так, кожний товар після реалізації випадає із сфери обігу, а гроші залишаються в обігу і продовжують свій рух. Крім того, в обігу може бути значно менша маса товарів, оскільки оборотність їх більша.

Грошовий обіг має не тільки якісну, а й кількісну сторону, що виражається, насамперед, у показниках грошової маси і швидкості обігу грошей. Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність залишку грошей у всіх їх формах, які знаходяться в розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб’єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об’єднання, держава та ін.

Грошова маса має певний кількісний вираз (обсяг у млрд. чи млн. грошових одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що використовуються в готівковому і безготівковому обігу, і пасивні гроші. До останніх відносяться грошові нагромадження, резерви, залишки на рахунках,які лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Основну частину грошової маси складають різні види банківських депозитів (грошові кошти або цінні папери). Вся грошова маса розраховується за допомогою грошових агрегатів.

Агрегат – це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються так, якби вони становили одну одиницю. В грошовому агрегаті зводяться різні платіжні засоби, які розглядаються як один платіжний засіб – гроші.

Існують наступні показники грошової маси: грошові агрегати М1, М2, М3.

М1 = готівка + депозити до запитання, що не приносять відсотки + інші чекові депозити, що приносять відсоток.

Зростаючий попит на короткострокові активи визначився, в кінцевому підсумку, у появі одноденних угод про зворотний викуп і одноденний євродоларовий позичок. Так сформувався обмежено ліквідний агрегат М2.

М2 = М1 + термінові вклади, що приносять відсоток, + ощадні вклади до запитання, що приносять відсоток, без права користуватися чеками + взаємні фонди та депозитні рахунки грошового ринку + одноденні угоди про зворотний викуп + одноденні позики в євро доларах.

М3 = М2 + депозитні сертифікати + термінові угоди про зворотний викуп + термінові позики в євродоларах + акції взаємних фондів грошового ринку.

У США визначаються чотири основні системи грошової маси: М1 = готівка позабанківської системи + дорожні чеки + депозити до запитання (без міжбанківських вкладів і залишків на розрахунках казначейства) і так звані інші чекові депозити.

М2 = М1 + не чекові ощадні депозити + частина термінових вкладів + одноденні угоди про викуп цінних паперів + одноденні євродоларові депозити резидентів США + суми на рахунках взаємних фондів грошового ринку.

М3 = М2 + великі ( понад 100 тис. дол. ) термінові угоди про викуп комерційних банків і ощадних інститутів + термінові євродоларові депозити резидентів США у закордонних філіях американських банків .

L = М3 + казначейські ощадні облігації + короткострокові державні зобов’язання + комерційні папери і банківські акцепти , що розміщені поза банківською системою.

В Японії використовують чотири агрегатних показники грошової маси , в Англії публікується п,ять показників грошової маси , в Італії - чотири , в Швейцарії – три , у Франції – десять , у Німеччині – три . Міжнародний валютний фонд розраховує загальний для всіх країн показник М1 ( готівка + усі види чекових вкладів ) і більш широкий показник<<квазі – грошей>> , куди включаються термінові і ощадні банківські рахунки і найбільш ліквідні фінансові інструменти .

За даними Національного банку України, на кінець лютого 1998 р. в грошовому обігу знаходилося 22333 млн. грн.. Із цієї грошової маси 7150 млн. грн.. припадало на готівку , яка складала 32% усіх грошових коштів . при цьому в касах банків на зазначений період знаходилася менша частина готівки, в той час як більша частина її обслуговувала нелегальний обіг.

В грошовому обороті важлива роль належить швидкості обігу готівки . Швидкість обігу готівки обчислюється як відношення (квартального, річного ) ВВП до обсягу певного грошового агрегату на середину періоду та множиться на 12 ( відповідно 4 – для квартальних та на 1- для річних даних). При цьому темпи зростання агрегату протягом відповідного періоду вважаються постійними. Швидкість обігу готівки в кожному агрегаті різна . Чим більший агрегат , тим менша швидкість обігу готівки .

У 1997 р. швидкість обігу наявних паперових та металевих грошей в Україні становила 17,1; в агрегаті М2 – 9,6; в агрегаті М2 плюс кредиторська заборгованість – 2,4. В період інфляційного буму швидкість обігу готівки зростає , в періоди стабілізації економіки – зменшується . У 1996-1997 рр. спостерігалась тенденція до зменшення швидкості обороту грошей . Швидкість обороту грошей впливає на стан грошового обігу . Тому їй приділяють значну увагу .

Найвиразніше роль цього фактора визначено у відомій формулі обміну І. Фішера : MV = PQ , де М – маса грошей в обігу ; V – швидкість їх обігу; P – середній рівень товарних цін ; Q – маса товарів в обігу .

Грошовий обіг підпорядковується своїм специфічним законам і має внутрішній зв’язок із грошовим оборотом , є його складовим елементом. Вилучення грошей з обігу можливе лише за двох умов: зменшення маси товарів у сфері обігу або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. В обох цих випадках частина грошей буде зайвою. Гроші, що здійснюють обіг, також виступають у двох формах – готівковій і безготівковій .

Банки провідних західних країн вже давно розробили механізм безготівкових розрахунків , що обслуговують всезростаючий грошовий обіг . Наприклад , у Німеччині безготівковий обіг в 1960 р. дорівнював 1,3 трлн. марок , у 1970 р. – 4,5 трлн, а в 1980 р. – 11,7 трлн. марок. У США цей показник був у 1970 р. – 12,3 трлн. дол., у 1979 р.- 65,2 і в 1986 р. – 125 трлн. доларів.

Звичайно, здійснити безготівковий платіжний обіг в таких розмірних індивідуальних розрахунків між банківськими установами практично неможливо. Тому на допомогу прийшли кліринг, засоби електронно-обчислювальної техніки і зв’язку.

Кліринг – це система безготівкових грошових розрахунків, що базується на взаємному заліку сторонами вимог і зобов’язань, дозволяє спростити, здешевити і прискорити розрахунки. Для здійснення клірингових розрахунків комерційні банки ( іноді і центральні ) створюють спеціальні міжбанківські організації – розрахункові (клірингові )палати. Вони відіграють провідну роль у США, Великобританії та інших країнах, де розвинутий чековий обіг .

Так, у Великобританії функціонує 13 розрахункових палат, які знаходяться під контролем Центрального банку Англії, у США – міжбанківські платіжні системи розрахункових палат в Нью-Йорку і 32 автоматизовані розрахункові палати Федеральної резервної системи. У Німеччині існує загальнонаціональна система безготівкових розрахунків, яка включає 6 розрахункових центрів центрального банку і використовує найновіші засоби обчислю вальної техніки .

Комп’ютеризація банківських операцій , стандартизація і уніфікації та сучасне законодавство дозволило зарубіжним банкам розробити і впровадити регіональні і міжнародні електронні банківські системи SWIFT, FedWire , Chips, Chaps, DITS, Chats, SIA та ін.. 3 вересня 1993 р. ряд українських банків увійшов у систему <<SWIFT>>, яка дозволяє швидко перераховувати грошові кошти, а також створює можливість оперативного контролю ситуації на рахунках.

Тема: Державне регулювання ринкової економіки

1) Об’єктивні основи державного регулювання економіки

2) Теорії державного регулювання економіки

3) Основні форми і засоби макроекономічного регулювання в ринкової економіці

Ринок при всіх своїх позитивних властивостях , через егоїстичну жорстку спрямованість на прибуток, неспроможний вирішувати суттєві проблеми, що виникають у процесі розвитку суспільства. Перш за все це стосується макроекономічних і соціальних проблем, а також користування населенням суспільними товарами. В умовах сучасного масштабного й надзвичайного складного виробництва регулювання цих проблем повинна брати на себе держава. Окрім цього, держава сама виступає як власник деяких галузей господарства або окремих підприємств, тобто безпосередньо здійснює економічну діяльність. Тому питання , якою мірою необхідна участь держави в господарстві , досить актуальна й належить до числа невирішених проблем економічної теорії. Концептуально погляди на роль держави в західної практиці коливаються в діапазоні від розгляду її лише як «нічного сторожа» з мінімально необхідним набором функцій до твердження про необхідність держави як органу, який практично все регулює й усім розпоряджається. А істина , очевидно, між цими двома полюсами.

У сучасній вітчизняній економічній літературі явно переоцінюється роль і значення ринкових методів регулювання економіки й відповідно недооцінюється роль інших неринкових ( державних, суспільних, корпоративних і ін..) методів. Більшість авторів вважає, що після завершення ринкового реформування вітчизняної економіки всі найголовніші економічні проблеми будуть розв’язані самі собою, автоматично, на основі дії ринкових регуляторів і важелів. Таку оцінку ринку вважаємо явно односторонньою і гіпертрофованою, такою, що явно не підтверджується світовим досвідом функціонування ринкових національних економік.

Ринкова система регулювання економіки навіть у її найчистішому й класичному вигляді (хоча, чисто ринкової системи регулювання національної економіки ніколи не було й немає тепер) впливає на функціонування національної економіки двояко й неоднозначно, можна сказати,її дія має суперечливий характер.

З одного боку вона володіє певними достоїнствами, інакше кажучи , ефектами. З іншого боку, ринкова економіка містить у собі певні дефекти (недоліки).

Позитивний вплив ринку на функціонування економіки може бути відображений через систему його основних ефектів:

За допомогою ринкових механізмів співвідношення між попитом і пропозицій можна найкращим чином і найефективніше здійснити розподіл ресурсів між виробниками. – Через механізм вільного ринкового ціноутворення й балансування основних конкурентних сил на ринку найоптимальніше визначаються ціни на основні елементи національного виробництва : робочу силу; підприємницькі здібності, товари, капітал, гроші, валюту, цінні папери и тощо.

- Через механізм ринкової конкуренції більші доходи отримують ті виробники , які вкладають у виробництво більше уречевленої і живої праці й організація трудової діяльності яких є кращою. Ринкова система розподілу доходів знаходить свою матеріалізацію у величині економічного прибутку. Величина цього чистого прибутку є індикатором, який свідчить про те, що має місце розподілу доходів від національного виробництва в найефективніші його галузі.

- Ринковий механізм дає можливість найоптимальніше визначити галузеву й продуктову структуру економіки і найкраще задовольнити практично необмежені суспільні потреби в умовах певної обмеженості ресурсів.

- Ринкова економічна система забезпечує в суто економічному розумінні розподілу виготовленого суспільного продукту між членами суспільства. Чим більший внесок певної особи в створення суспільного багатства (суспільного продукту), тим більше буде його особистий доход.

Все перераховані позитивні ознаки ринку проявляють себе далеко не в повному обсязі, а лише частково. Але світова практика показує, що негативний вплив ринку за своєю силою та інтенсивністю перевищує його позитивний вплив приблизно в 2/3 країні лише і 1/3 країн інтенсивність дії інтенсивність дії ефектів ринку вища, ніж його дефектів.

Таки чином, ринкова економіка не ідеальна система і має свої недоліки:

1) нестабільна система (стихійний характер виробництва, після економічної підйому може настати криза, спад виробництва)

2) ринок не реагує на проблеми соціальної справедливості в суспільстві (в силу обставин одні стають дуже багатими, а інші дуже бідними, знаходяться на «узбіччі» дороги). Існує величезна прірва між багатими і бідними.

3) Ринок не «здатний» займатися такими важливими сферами (соціального споживання) як національна оборона країни, армією, збореними силами, охороною громадського порядку, обслуговуванням великих інфраструктурних комплексів та енергетичних мереж, водопостачання і т. п.

4) Ринок (в особі підприємців) не займатимуться національними проектами, наукою, освітою, медициною, захистом навколишнього середовища.

Всі ці «провали» ринку компенсуються державою. Держава бере на себе не тільки функції соціального захисту малозабезпечених верст суспільства і регулювання всієї економіки, але може займатися підприємництвом, тобто створювати свої підприємства.

Економічні функції держави:

1) створення правової бази функціонування економіки («правила гри» для бізнесменів);

2) антимонопольні регулювання

3) Проведення політики макроекономічної стабілізації (економічне зростання скорочення безробіття);

4) Раціональне і повне використання ресурсів

5) Розподіл доходів

Така класифікація функцій держави зручна для аналізу і досить умовна. У реальній дійсності всі функції переплетені між собою і в комплексі впливають на економічну ситуацію. Наприклад: антимонопольна діяльність припускає наявність відповідного законодавства, а її результати будуть позначатися на розподілі доходів.

Вперше науково обґрунтував роль держави в ринковій економіці не основоположник політичної економії А. Сміт. У своїй роботі «Дослідження природи і причини багатства народів» він стверджував, що: а) держава не повинна втручатися в економіку, тобто це призводить до порушення дії ринкового механізму; б) рівновага між пропозицією і попитом на всіх ринках встановлюється за рахунок саморегуляції на думку Сміта створює гармонічний суспільний лад без зовнішнього втручання. Ідеї ​​А. Сміта лягли в основу моделі вільного ринкового господарства. Відповідно до цієї моделі господарств суб'єкти приймають свої рішення на ринку не залежно один від одного. Ціни визначаються відповідністю попиту та пропозиції. Приватна власність охороняється державою.

Споживачі вільно вирішують як використовувати свій дохід. Виробники планують випуск продукції у відповідності з попитом на неї. Економічна взаємодія учасників господарського процесу координують ціни. Мотивом дії підприємців є прагнення до максимізації прибутку фірми, 2 тривалий час мають збитки - обонкрачиваются і вибувають з ринку. Державі лише відводяться завдання, 2 ринок це вирішити не може. Більше того, держава шляхом відповідного правового регулювання дбає про те, щоб було як можливо менше шкоди від функціонування вільного ринку.

Як показує історичний досвід, у процесі свого розвитку реальні економічні системи все більше відхилялися від ідеальної смітівським ринкової моделі. Практика продемонструвала, що механізм ринку має ряд недоліків:

1) Порушення стабільного економічного розвитку, виникають періодично економічні кризи.

2) Неможливість на основі задоволення цілого ряду економічних потреб суспільства

3) Формується система розподілу, яка породжує соціальну несправедливість у суспільстві

4) Розвиток процесів монополізації з досить негативними наслідками для системи конкуренції та системи цін.

Практика показала, що виникла істотна різниця між теоретичною моделлю та реальними ринками. Сьогодні на Заході фактично склалася кілька різновидів ринкових економік. Наприклад, в США ближче ніж де б то не було стоять до моделі «вільного ринку» (вплив держави на економіку дуже обмежена) французька модель наближена до «державному дирижизму» (досить сильна роль держави в економіці). У Японії панує «корпоративний патерналізм». У Німеччині та Австрії отримала розвиток модель «соціального ринкового господарства».

Практика господарювання показала, що чисто ринковими методами забезпечити високу роль сучасного, величезного за масштабами підприємства неможливо. Ринковий механізм у реальному житті все більше доповнюється державним регулюванням. Держава через свою роль у суспільстві в усі часи в цій чи іншій мірі втручалася в економічні процеси.

Спочатку це втручання було досить обмежена і зумовили необхідність отримання стягнення частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, армії, поліції, судів і т. д. Такі інтереси визначали пасивну роль держави в економіці, по-цьому його називали «нічним сторожем» . Активним регулятором економіки виступав ринок.

Однак у міру розвитку товарне виробництва, його монополізації і ускладнення відтворюючих процесів стали сильніше виявляються обмеженість регулюючих можливостей ринкового механізму. У цих умовах виникла об’єктивна необхідність активізації ролі держави в регулюванні економіки. Особливо прискорив цей процес світової економічної криза 1929 -1933 років. Ця криза показала, що ринковий механізм без державного регулювання не здатний забезпечити макроекономічну стабільність соціально-економічної системи.

Необхідність державного регулювання економіки зумовлена ​​економічними функціями держави. Суть полягає в:

1) Забезпечення правової бази з метою сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи

2) Антимонопольна політика

3) Перерозподіл доходів і багатства

4) Розподіл ресурсів з метою застосування структури національного продукту

5) Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості, інфляцією, а також стимулювання економічного зростання

6) Фінансування виробництва суспільних благ і послуг

7) Регулювання зовнішньоекономічних відносин

Таким чином, суть економічних функцій держави зводиться до того, що в сучасному суспільстві - багато соціально-економічних проблем, непідвладних ринку, вирішення їх можливе лише при державному втручанні.

Для вирішення всіх перерахованих завдань у держави досить широкий набір «інструментів». До найважливіших з них відносяться: кредитно-грошова і податково-бюджетна політика. Регулюючи систему оподаткування держава ставить дві головні цілі: збільшення стабільного надходження податків до бюджету і стимулювання ділової активності. Державі потрібні не висока ставка податку, а зростаючий об'єми податкових надходжень, які залежать від обсягів виробництва.

Збільшення податкових ставок при перших порах наповнює бюджетні ресурси. Далі воно неминуче веде до скорочення доходів бюджету. І цей непомірний податковий прес призводить до спаду ділової активності, викликає скорочення виробництва і, як наслідок, підриває фінансову базу оподаткування. За допомогою важелів податкової політики держава впливає на стан державної кон’юнктури. Податкові інструменти в першу чергу, знижки та різноманітні пільги.

Наприклад, у США фінансування держави приблизно 50% НДР (науково-дослідна робот).

Зараз через податковий механізм до бюджету мобілізується в Швеції - 50,6% ВНП, Франції - 45,6%, Італії 40,2%, Англії - 38,6%, Німеччини - 38,0%, Швейцарії - 32%, США - 30%, в Україні - 50% ВНП.