Об'єднання Литви і Польщі
Як Ви вже знаєте, після смерті у 1340 році останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава, між Польщею і Литвою розпочалася боротьба за українські землі.
Проте з кінця XIV ст. ряд зовнішніх і внутрішніх обставин спонукали ці держави до об’єднання, яке відбувалося нерівномірно (остаточне, здавалося б, об’єднання держав змінювалося їх політичною самостійністю) до середини XVI століття. У цьому об’єднанні виділяють два основних етапи – Кревська унія 1385 року, яка започаткувала об’єднання Литви і Польщі, і Люблінська унія 1569 року, яка завершила їх об’єднання в одну державу – Річ Посполиту.
I етап. Кревська унія 1385 р.
Прагнення Литви і Польщі об'єднати зусилля перед небезпекою з боку могутнього Тевтонського ордену, який панував на Балтійському узбережжі, з боку Московського князівства, авторитет якого зростав після перемоги над татарами в Куликовській битві 1380 р., з боку Кримського ханства (виділилося у 1443 р. із складу Золотої Орди, з 1475 р. визнало залежність від Османської імперії).
Пошуки великим князем литовським Ягайлом (1377–1392) союзника для зміцнення свого становища. Ягайло, молодший син Ольгерда, зайнявши великокнязівський престол всупереч принципам родового старшинства, опинився у скрутній ситуації. Проти нього виступили старші Ольгердовичі і кузен Вітовт.
Це була шлюбна унія - литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і був проголошений польським королем; внаслідок цього припинялися сутички між Польщею і Великим князівством Литовським, а їх збройні сили об'єднувалися. Унією передбачалося приєднання Великого князівства Литовського до Польщі. Проте, у результаті прагнення литовської верхівки до політичної самостійності, Литва фактично залишилася окремою державою, влада в якій безпосередньо належала кузену Ягайла – князю Вітовту (1392‑1430).
За умовами унії Литва прийняла католицтво.
Позитивні - об'єднання зусиль двох держав допомогло розгромити Тевтонський орден і зупинити просування німців у слов'янські землі (битва при Грюнвальді 1410 р.).
Негативні - посилювався вплив поляків в Україні, почалося насильницьке насадження католицтва. Польща прагнула повністю підкорити Велике князівство Литовське.
Більшість українських князівств відмовилася визнати Кревську унію. Відбувся спалах визвольного руху, спрямованого проти польської експансії та централізаторської політики литовських великих князів. Частина української знаті звернулася за допомогою до Москви. Проте визвольний рух було придушено. Упродовж 1392–1395 р.р. Вітовт відібрав у повсталих князів удільні князівства і передав їх своїм прибічникам.
Спалахи визвольного руху не припинялися і в подальшому.
Так, національне забарвлення мала боротьба литовського князя Свидригайла, який спирався на українську знать, проти польського короля і великого князя литовського. Як наслідок, було забезпечено на деякий час статус удільних земель за Волинню та Київщиною.
Успіх визвольного руху в українських землях упродовж кінця XIV – XVI століть залежав від того, які сили візьмуть гору: сили української опозиції чи сили литовсько-польської унії. Зрозуміло, що у геополітичних умовах того часу Україна не могла успішно протистояти двом могутнім державам і всі спроби української еліти до самостійності були приречені на поразку. Але ж завдяки саме цій боротьбі патріотичних сил були збережені традиції державності в українських землях і стало можливим формування ідеології періоду козаччини.