5. (№2) Поняття «матерія» і концептуальні підходи його осмислення.

Понятие «материя» является одним из фундаментальных философских понятий, прошедших большую эволюцию.

Материя – философская категория для обозначения физической субстанции вообще, в противоположность сознанию или духу. В материалистической традиции Материя означает субстанцию, обладающую статусом первоначала. Материя отображается нашими ощущениями, существуя независимо от них.

1 этап. С Античности до XVII ст. Материя представлялась как некий вещественный субстрат, строительный материал, из которого построен весь мир. Такое представление характерно для стихийного материализма, который все качественные многообразия существующих вещей свел к понятию единой основы мира – первоосновы. (Фалес – вода, Анаксимен – воздух, Анаксимандр – апейрон, Гераклит – огонь, Демокрит – атомарное строение, Аристотель – под материей понимал некую физическую субстанцию, которая лежит в основе любой вещи)

2 этап. XVII – XIX cт. Влияние ествественнонаучных знаний. Материя отождествляется с веществом (атомами), которому приписывались такие свойства, как протяжность в пространстве, движение, воздействие на органы чувств, вес, масса. Природа и общество представлялись в виде сложной механической системы, элементами которой явл.атомы. Источник их движения – внешняя сила (первотолчок) – механический материализм.

3 этап. С сер. XIX ст. Разрушается представление о материи как о первовеществе. Открытие магнитного поля привело к тому, что появилось предположение о существовании некой самостоятельной физической реальности, которая способна существовать и распространяться в пространстве независимо от вещественного объекта.

Кризис в физике привел к новому пониманию связи материи, движения, пространства и времени и возникновению диалектического материализма, давшее новое понятие материи. Сформулировано в работе Ленина «Материализм и эмпиокритицизм»:

Материя – философская категория для обозначения объективной реальности, которая дана человеку в ощущениях его, которая копируется, фотографируется, отражается нашими ощущениями, существуя независимо от них. (это основное определение, дается во всех словорях)

Отсюда вытекают следующие свойства материи:

1. объективность – существование независимо от сознания

2. неисчерпаемость – способность существовать в многообразии конкретных объектов

3. познаваемость

4. несотворимость и неуничтожимость

В 20 веке, в связи с открытием электрона (элементарной частицы, которая меньше атома) некторыми философами был сделан вывод об «исчезновении материи», т.к. до сих пор ее существование связывали с неделимостью атома.

Атрибуты материи: движение, пространство, время. Они не существуют вне материи.

6.Рух, простір і час – найважливіші форми буття. Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця.

Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху класифікована: механічна форма руху, фізична, хімічна, біологічна, суспільна.

Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.

Матерії притаманна також здатність до розвитку і саморозвитку. Відповідей на запитання, як світ розвивається, існує багато: міфологічні, релігійні, наукові, ненаукові тощо. За діалектичного розуміння, розвиток — це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Це саморух світу та розмаїття його проявів (природа, суспільство, пізнання тощо), самоперехід до більш високого рівня організації. Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей.

Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). Г. Лейбніц вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І.Кант — як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель — як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції), І.Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.

Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.

7. Буття - це все те, що є, що існує. Філософське осмислення буття дається онтологією. Онтологія - це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Розглядаючи проблему буття, філософія виходить з того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма іхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім тим, що є, існує у світі. У категорії “буття” здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство.

У праці Ортега-і-Гассет “Что такое философия?” об’єктом, для вивчення проблем якого власне і була створена філософія вважається Універсум. Філософствувати - це означає шукати цілісніть світу, перетворювати його в Універсум – основа світу, його стрижень.

Серед основних форм буття розрізняють: буття речей (тіл) і процесів; буття людини; буття духовного (ідеального); буття соціального, яке ділиться на буття індивідів і соціумів, спільнот.

Серед форм буття людини слід передусім визначити її предметно-практичну діяльність. На думку матеріалістів минулого, людина як фізичне тіло діє на їнші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб; тут вона - лише мисляча річ серед усіх інших речей. Інша форма буття людини - практика соціальних перетворень. Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей, без запозичення знань, знарядь праці. І третя форма буття людини - це її “самотворення”, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ пошуками ідеалів, що приваблюють її, тобто аксіологічно, також людина прагне отримати максимально адекватні уявлення про світ, в якому живе, тобто людина постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе) до такого його стану, в якому б хотіла жити, стану, що гідний її.

Людина, спостерігаючи різноманітність буття, намагалась з’ясувати, що закладає підвалини багатющої різноманітності речей та подій. Єдність буття, причинність його змін та граничних підвалин його різноманітності були умовою виникнення поняття субстанції.

Ідеалістичний монізм вважає субстанцію за ідеальну, духовну (Платон, Берклі) і матеріалістичний - навпаки, матеріальну (Демокріт, Бекон). У дуалізмі визнається рівноправне співіснувння субстанції 2-х типів: декартовій матеріальній субстанції притаманна протяжність, а духовній - спроможність мислити. Плюралізм Лейбніца полягає в тому, що “монади” є безліччю простих та різноманітних субстанцій таких, що однаково володіють самостійністю, активністю та мінливістю. Загалом субстанція - це істине, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу - пізнаного і ще не пізнаного.

8. Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на джерело руху, розвитку предметів, процесів і явищ. Згідно з ним найважливішою умовою, що породжує розвиток, є діалектична суперечність. Виходячи з її всезагального характеру, всі предмети, процеси, явища суперечливі). Це означає, що вони складаються з однієї чи більше пар протилежностей, полярних начал (плюс і мінус, притягування і відштовхування, асиміляція і дисиміляція, ворогуючі сторони у війні, гуманне й антигуманне, прекрасне й потворне, істина й омана та ін.). Вони не лише взаємо виключають, але й передбачають, взаємо обумовлюють одна одну, Гегель у свій час підкреслював, що будь-що в світі життєздатне лише тоді, коли спроможне вміщувати в собі суперечності й витримувати їх. Вони охоплюють всі сфери буття (природу, суспільство, духовну сферу.

Протилежності - це основні тенденції, сторони, властивості предметів, процесів, явищ (систем). їх співвідношення можуть бути різними (залежно від ступеня їх гостроти тощо). Це залежить від сили взаємодії протилежностей, яка обумовлюється додаванням чи відніманням до (від) однієї з них певної кількості матерії чи енергії. Залежно від цього й визначаються форми відношень між протилежностями (тотожність, відмінність чи ін.).

Все це говорить про те, що причиною розвитку будь-якої системи (предмета, явища тощо) є взаємодія між протилежностями. Вона й визначає співвідношення між протилежностями: починаючи від їх тотожності (діалектичної рівності) і завершуючи їх сильною протидією, яка може проявитися у формі антагонізму чи соціальної революції.