- •Філософія, її предмет, структура і основні функції
- •2.Співвідношення понять «філософія» і «світогляд».
- •3.Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.
- •4.Діалектика і метафізика
- •5. (№2) Поняття «матерія» і концептуальні підходи його осмислення.
- •9. Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
- •12. Категорії можливість і дійсність.
- •13. Категорії «причина» і «наслідок»
- •15. Категорії «зміст» і «форма»
- •14. Категорії «необхідність» і «випадковість», «необхідність» і «свобода».
- •16. Категорії «сутність» і «явище»
- •17. Одиничне, особливе, загальне
- •18. Проблема пізнання людиною світу
- •19. Поняття «суб’єкта» та «об’єкта» пізнання
- •20. Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •21. Логіка та інтуїція в процесі пізнання
- •22. Практика як критерій істини
- •23. Форми і методи наукового пізнання
- •24. Наука як феномен культури
- •25. Проблема істини та критеріїв її пізнання
- •26. Філософське вчення про види істини
- •27. Сучасні наукові уявлення про походження і сутність людини
- •28. Біологічне і соціальне в людині.
- •29. Філософські аспекти проблеми свідомості
- •30.Свідомість та її структура. Свідоме й несвідоме.
- •31. Рівні і форми свідомості.
- •32. Поліметодологія в поглядах на основи суспільного розвитку.
- •33. Поняття географічного серидовища
- •34. Матеріальне і духовне виробництво, їх взаємозв'язок
- •36. Поняття «рушійні сили розвитку суспільства».
- •37. Суб’єкти суспільного розвитку
- •38. Поняття «людина», «індивід», «особистість»
- •39. Народонаселення – передумова та суб’єкт історичного розвитку.
- •40. Сім’я та її функції.
- •41. Історичні типи відтворення населення, Закон Мальтуса.
- •42. Сутність, структура та функції політичної системи
- •43. Держава – базовий інститут політичної системи
- •47. Ціннісно-орієнтаційна діяльність людини. Цінності та їх різновиди.
- •49. Екологія та екологічні проблеми в Україні
- •50. Філософські аспекти глобальних проблем сучасності.
- •51. Філософія стародавньої індії та китаю. 1. Філософія Стародавнього Китаю.
- •2. Філософія Стародавньої Індії.
- •52. Натурфілософія мілетської школи (фалес, анаксімен, анаксімандр)
- •53. Етичний антропологізм сократа
- •54. Естетичні погляди сократа. (470—399 рр. До н. Е.)
- •55. Філософські ідеї платона.
- •56. Погляди платона на роль і значення мистецтва в суспільстві
- •57. Філософські ідеї Аристотеля.
- •58. Естетика Арістотеля
- •59. Середньовічна схоластика. Боротьба реалізму та номіналізму.
- •60.Принцип гармонії віри і розуму в філософії фоми аквінського
- •61. Характерні риси світоглядної спрямованності філософії відродження
- •64. Суб’єктивний ідеалізм д.Берклі і скептицизм д. Юма
- •65. Раціоналістична філософія Декарта. (Поняття: дедукція, раціоналізм, дуалізм вчення, субстанція).
- •66. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози. Визначення:пантеїзм(натуралістичний), монізм, субстанція, матеріалізм,атеїзм.
- •67. Французьке просвітництво і французький матеріалізм XVIII ст.
- •68. Філософія Києво-Могилянської академії.
- •69. Філософія серця г. Сковороди (1722-1794)
- •71. Естетична концепція і. Канта (1724-1804)
- •72.Ідеалістична діалектика г. Гегеля (1770-1831)
- •73. Естетика г.Гегеля (1770-1831)
- •74. Антропологізм філософії л. Фейербаха(1804-1872)
- •76. Философия воли а. Шопенгауэра (1788-1860)
- •77. Философия музыки а. Шопенгауэра
- •78. Філософські ідеї ф. Ніцше (1844-1900)
- •79. Погляди членів Кирило-Мефодіївського братства.
- •80. Філософські погляди т. Г. Шевченка.
- •81. Кардіоцентризм філософії п. Юркевича (1827-1874).
- •82. Філсофія та соціально-політичні ідеї в працях м. П. Драгоманова
- •83. Естетична концепція творчості в працях і. Я. Франко
- •84. Заг. Хар. Філософії укр. Діаспори xXст. (Донцов, Липинський, Чижевський)
- •85. Теорія психоаналізу зигмунда фрейда
- •86. Естетична творчість в концепції психоаналізу.
- •87. Філософія екзистенціалізму.
- •88. Філософія неотомізму.
- •89.Філософія постмодернізму.
- •90. Естетика постмодернізму.
66. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози. Визначення:пантеїзм(натуралістичний), монізм, субстанція, матеріалізм,атеїзм.
Бенедикт Спіноза (1632-1677) - голландський філософ, послідовник і до певної міри учень Р. Декарта. Водночас він був найбільш послідовним критиком дуалістичної філософії. Вчення Спінози виникає як засіб подолання дуалізму. Головна його заслуга полягає у тому, що він розвинув моністичне вчення про природу, перетворивши дві незалежні субстанції Декарта — мислення і протяжність — на атрибути єдиної субстанції — Бога. Останній розглядався не як творець цих субстанцій, а як їхня загальна сутність.
Головною працею Б. Спінози, де систематично викладені його філософські погляди, була "Етика". Над нею він працював починаючи з 1662 p., а надрукована вона була вже після смерті філософа, в 1677 р. Інші твори ("Основи філософії Декарта", "Короткий трактат про Бога, людину та її щастя", "Трактат про вдосконалення розуму") містили положення, які дістали остаточне оформлення в принципах "Етики".
Одним з головних понять його філософії була субстанція. Це самостійне, ні від чого не залежне буття. Вона є причиною самої себе (causa sui), тобто субстанція не має зовнішньої причини і детермінована лише власною природою.
Субстанція для Спінози — це Бог. Водночас Бог ототожнюється з природою. Спінозівський Бог не має нічого спільного з Богом християнської, іудейської чи будь-якої іншої релігії, де він постає як жива особистість, що має власний розум, волю і стоїть поза створеним нею світом. Бог Спінози — це внутрішня щодо природних речей причина, що не діє на них іззовні й практично нічим не відрізняється від них. Його могутність — це закони і необхідність самої природи. Він і є ця природа, взята в її необхідності та безконечності.
Такі погляди на природу і Бога характеризували світогляд Спінози як матеріалістичний та атеїстичний.
Зводячи Бога до природи, Спіноза, однак, не ототожнював природу з матерією. Тільки у випадку такого ототожнення його світогляд без жодних застережень можна було б охарактеризувати як матеріалістичний. Але ж у Спінози матеріальне буття є лише одним із безконечних вимірів природи. На відміну від Декарта, за яким у природі панує лише тілесна субстанція, у Спінози природа має безконечну кількість атрибутів. "Я розумію під природою не одну лише матерію та її стани, але, крім матерії, й інше безконечне"
Світогляд голландського філософа точніше можна було б визначити як пантеїзм, причому натуралістичний. Цей натуралізм багато в чому близький до матеріалізму. За конкретно-історичних умов XVII ст. він фактично виглядав як матеріалізм.
Отже, субстанція, або природа, не зводиться Спінозою до суто тілесного, матеріального буття. Протяжність є лише одним з безконечних атрибутів субстанції. Другим таким атрибутом є мислення. Саме в аспекті цих двох атрибутів людський розум і пізнає субстанцію. Відповідно природа, Бог, субстанція, з одного боку, виступає як річ протяжна, а з іншого — як річ мисляча. Важливо підкреслити, що це — не різні субстанції, а лише різні способи уявлення, репрезентації єдиної природи. "Субстанція мисляча й субстанція протяжна, — писав Спіноза, — утворюють одну й ту саму субстанцію, яку розуміють в одному випадку під одним атрибутом, а в іншому під другим".
Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.
