- •Філософія, її предмет, структура і основні функції
- •2.Співвідношення понять «філософія» і «світогляд».
- •3.Основне питання філософії та специфіка його розв’язання в історії філософії.
- •4.Діалектика і метафізика
- •5. (№2) Поняття «матерія» і концептуальні підходи його осмислення.
- •9. Закон взаємного переходу кількісних змін в якісні
- •12. Категорії можливість і дійсність.
- •13. Категорії «причина» і «наслідок»
- •15. Категорії «зміст» і «форма»
- •14. Категорії «необхідність» і «випадковість», «необхідність» і «свобода».
- •16. Категорії «сутність» і «явище»
- •17. Одиничне, особливе, загальне
- •18. Проблема пізнання людиною світу
- •19. Поняття «суб’єкта» та «об’єкта» пізнання
- •20. Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •21. Логіка та інтуїція в процесі пізнання
- •22. Практика як критерій істини
- •23. Форми і методи наукового пізнання
- •24. Наука як феномен культури
- •25. Проблема істини та критеріїв її пізнання
- •26. Філософське вчення про види істини
- •27. Сучасні наукові уявлення про походження і сутність людини
- •28. Біологічне і соціальне в людині.
- •29. Філософські аспекти проблеми свідомості
- •30.Свідомість та її структура. Свідоме й несвідоме.
- •31. Рівні і форми свідомості.
- •32. Поліметодологія в поглядах на основи суспільного розвитку.
- •33. Поняття географічного серидовища
- •34. Матеріальне і духовне виробництво, їх взаємозв'язок
- •36. Поняття «рушійні сили розвитку суспільства».
- •37. Суб’єкти суспільного розвитку
- •38. Поняття «людина», «індивід», «особистість»
- •39. Народонаселення – передумова та суб’єкт історичного розвитку.
- •40. Сім’я та її функції.
- •41. Історичні типи відтворення населення, Закон Мальтуса.
- •42. Сутність, структура та функції політичної системи
- •43. Держава – базовий інститут політичної системи
- •47. Ціннісно-орієнтаційна діяльність людини. Цінності та їх різновиди.
- •49. Екологія та екологічні проблеми в Україні
- •50. Філософські аспекти глобальних проблем сучасності.
- •51. Філософія стародавньої індії та китаю. 1. Філософія Стародавнього Китаю.
- •2. Філософія Стародавньої Індії.
- •52. Натурфілософія мілетської школи (фалес, анаксімен, анаксімандр)
- •53. Етичний антропологізм сократа
- •54. Естетичні погляди сократа. (470—399 рр. До н. Е.)
- •55. Філософські ідеї платона.
- •56. Погляди платона на роль і значення мистецтва в суспільстві
- •57. Філософські ідеї Аристотеля.
- •58. Естетика Арістотеля
- •59. Середньовічна схоластика. Боротьба реалізму та номіналізму.
- •60.Принцип гармонії віри і розуму в філософії фоми аквінського
- •61. Характерні риси світоглядної спрямованності філософії відродження
- •64. Суб’єктивний ідеалізм д.Берклі і скептицизм д. Юма
- •65. Раціоналістична філософія Декарта. (Поняття: дедукція, раціоналізм, дуалізм вчення, субстанція).
- •66. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози. Визначення:пантеїзм(натуралістичний), монізм, субстанція, матеріалізм,атеїзм.
- •67. Французьке просвітництво і французький матеріалізм XVIII ст.
- •68. Філософія Києво-Могилянської академії.
- •69. Філософія серця г. Сковороди (1722-1794)
- •71. Естетична концепція і. Канта (1724-1804)
- •72.Ідеалістична діалектика г. Гегеля (1770-1831)
- •73. Естетика г.Гегеля (1770-1831)
- •74. Антропологізм філософії л. Фейербаха(1804-1872)
- •76. Философия воли а. Шопенгауэра (1788-1860)
- •77. Философия музыки а. Шопенгауэра
- •78. Філософські ідеї ф. Ніцше (1844-1900)
- •79. Погляди членів Кирило-Мефодіївського братства.
- •80. Філософські погляди т. Г. Шевченка.
- •81. Кардіоцентризм філософії п. Юркевича (1827-1874).
- •82. Філсофія та соціально-політичні ідеї в працях м. П. Драгоманова
- •83. Естетична концепція творчості в працях і. Я. Франко
- •84. Заг. Хар. Філософії укр. Діаспори xXст. (Донцов, Липинський, Чижевський)
- •85. Теорія психоаналізу зигмунда фрейда
- •86. Естетична творчість в концепції психоаналізу.
- •87. Філософія екзистенціалізму.
- •88. Філософія неотомізму.
- •89.Філософія постмодернізму.
- •90. Естетика постмодернізму.
72.Ідеалістична діалектика г. Гегеля (1770-1831)
Діалектика - «мистецтво сперечатись», «міркувати» — метод філософії, що досліджує категорії розвитку.
Німецький філософ-ідеаліст, представник німецької класичної філософії, творець ідеалістичної діалектики. Основні праці Г. Гегеля: «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Основи філософії права», «Енциклопедія філософських наук», «Філософія історії». Вчення Г.В.Ф. Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії. Його філософська система уособлює вчення про природу та суспільство як форми існування «абсолютної ідеї». Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого.
В основі світу лежить ідеальне начало – «абсолютна ідея», основними рисами якої є активний і діяльний характер, постійних рух і розвиток. В процесі свого становлення «абсолютна ідея» породжує природу, життя людини та суспільство і культуру. Людська історія є найвищим етапом втілення «абсолютної ідеї». Мета існування «абсолютного духу» - пізнання самого себе. Зробити це він може за допомогою людської свідомості, мислення, філософії. Цю ціль «абсолютний дух» реалізує через діяльність людських поколінь на протязі всієї всесвітньої історії.
Гегель робив спроби створення грандіозної філософської системи. Філософська система Гегеля складається з трьох розділів: 1 - Логіка; 2 – Філософія природи; 3 – Філософія духу.
Абсолютна ідея, а саме вона є центральною категорією гегелівської філософії, пройшовши шлях розвитку в сфері логіки чи чистого мислення, відчужує себе. Тобто, переходить у свою протилежність, і реалізується в природі. Таким чином, філософія природи – друга частина гегелівської філософської системи. Пройшовши шлях розвитку в природі, збагатившись у процесі цього розвитку абсолютна ідея ніби перетворюється у вихідне положення на якісно вищому рівні, оскільки вона пройшла розвиток у сфері природи. Філософія духу – третя частина філософської системи німецького мислителя. Тут Гегель розглядає питання історії філософії, філософії історії, естетики, етики, антропології, психології.
Ці три етапи сформувались у Гегеля в самостійні складові частини його філософської системи. Логіка (1) є найважливішою частиною гегелівської системи. Логіка, на думку Гегеля, є вченням про сутність усіх речей. Перш ніж говорити про систему логіки Гегеля, слід зупинитись на характеристиці діалектичного методу. Гегель виділяє три сходинки діалектичного методу, які діють у розвитку як загальнолюдського, так і індивідуального мислення: 1 – розсудок; 2 - негативний розум як проміжний етап між розсудком та розумом. 3 - спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі. Саме в цьому останньому вияві діалектика як метод, на думку Гегеля, досягає найвищої зрілості. Завдання логіки, на думку Гегеля, полягає в аналізі наукового методу мислення. Тому логіка збігається з наукою про речі, що осягаються думкою.
Гегель сформулював також основні принципи діалектики: принцип переходу кількісних змін у якісні і, навпаки, принцип тотожності протилежностей, принцип заперечення заперечення. -- Поняття кількості та якості - Гегель показує, що зміни буття є не лише переходом однієї величини в іншу, а й переходом якісного в кількісне і, навпаки. Досліджуючи зростання якісності у кількісних категоріях, Гегель приходить до категорії міри. Міра - це єдність якості і кількості.
Гегелівська категорія тотожності є діалектичною тотожністю як самототожність, яка містить у собі започаткований елемент відмінності. Відмінність є розвитком категорії тотожності, що вказує на взаємопов'язану невідповідність, внутрішню дисгармонію. На думку Гегеля, через пізнання відношення тотожності та відмінності виявляється суперечність, що лежить в їх основі. Сама суперечність, з точки зору Гегеля, є коренем будь-якого руху як саморуху, коренем життєвості, саме воно є всезагальним принципом саморозвитку.
Принцип заперечення заперечення - діалектичне заперечення ("зняття") або перехід у інше як своє інше, є однією з найважливіших категорій логіки Гегеля. Своє вчення про заперечення заперечення Гегель зображав у вигляді тріади: теза - антитеза (заперечення) - синтез (заперечення заперечення).
Дослідженням найзагальніших принципів зміни, руху як саморуху Гегель здійснив переворот у філософській думці XIX ст., утверджуючи діалектичний метод мислення та пізнання, підірвавши метафізичне уявлення про сутність як щось незмінне, непорушне.
Якщо логіка у Гегеля - це наука про ідею в собі та для себе, то філософія природи (2) є наукою про ідею в її "інобутті", в її відчуженому стані. Проте, як відбувається перехід від чистої логічної ідеї до природи, Гегель не пояснює. На його думку, абсолютна ідея зважується вільно відпустити себе із самої себе в якості природи. Природа, з його точки зору, найбільшою мірою перебуває під владою розсудку і є найбільш зрозумілою йому вона є царством розсудку. Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух (3) - людство та людська історія. Філософія духу включає в себе вчення про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об'єктивний дух (право, мораль, держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).
