2. Інформаційно-аналітичні документи, їх основні види

В процесі здійснення наукової діяльності постала гостра потреба у створенні спеціальних документів, які б допомогли користувачеві полегшити пошук релевантного документу в документних масивах. Саме цим обумовлені сфери застосування аналітичних документів, вони найрізноманітніші, саме це викликало різноманітність форм та типів інформаційно-аналітичних документів.

Універсальної класифікації інформаційно-аналітичних документів на сьогоднішній день не існує, але виділяють наступні види наукових документів: первинні та вторинні.

Усі вторинні документи призначені для більш оперативного оповіщення споживачів про появу первинних документів і стислого викладу їхнього змісту.

Для забезпечення користувачів інформацією достатньо створювати згорнуту інформаційну модель окремого документа (інформаційний реферат, анотацію, бібліографічний опис, опис ключовими словами або згорнуту інформаційну модель певного масиву документів (реферативний журнал, бібліографічний посібник).

Вчені виділяють такі види аналітичних документів як:

1. Реферати. Одним з найпоширеніших видів інформаційно-аналітичної діяльності є реферування. Витоки практичної реферативної діяльності, як відомо, зародилися й набули розвитку в бібліотечно-бібліографічній практиці, при цьому увагу головним чином, змісту документа, його основним даним і висновкам. У системі наукової комунікації та інформаційно аналітичної діяльності реферат є основною інформаційно-комунікативною одиницею.

Під реферативною інформацією слід розуміти змістовний результат процесу реферування, який відображається в реферативному виданні у формі певного знакового (літературного) твору — реферату чи їх сукупності — для виявлення нової, цінної та корисної документальної інформації.

Реферат – багатоцільовий засіб відбиття інформації. Тому існують різні класифікації та погляди на його суть. Аналіз сучасної практики реферування доводить, що обсяг реферату істотно відрізняється в різних реферативних виданнях. На сьогодні – це одне з найбільш дискусійних питань.

Кожен реферат виконує й інформативну, й індикативну функції, але одна з них переважає, що дає можливість віднести вторинний документ до групи індикативних або інформативних рефератів.

Факт поділу рефератів на інформативні та індикативні був визнаний міжнародною конференцією з наукового реферування (Париж, 1949 р.). Інформаційний реферат, за її визначенням, містить аргументи й наводить основні дані та висновки оригінальних документів, які вносять цінний вклад у загальну систему знань або корисні для певного кола читачів, а індикативний – це стислий реферат, створений з метою допомогти читачеві у вирішенні питання, чи слід йому звертатися до оригінального документа. Для великих (центральних) інформаційних установ найбільш притаманний індикативний підхід до аналізу інформації.

Методика реферування полягає у послідовному здійсненні операцій, пов'язаних з оцінкою, відбором, аналізом і узагальненням відомостей, які містяться у первинному джерелі.

Реферування – найтиповіший процес інформаційного аналізу, пов'язаного з вивченням і обробкою документів з метою вилучення із них найсуттєвіших відомостей та (або) їх узагальнення. Суть реферування — в зіставленні, порівнянні нової інформації з тією, що вже засвоєна та використовується в суспільній діяльності.

Реферуванням називають і сам процес інформаційної діяльності, і логічний метод досягнення поставленої мети. Завдяки логічній переробці документальної інформації маємо інформаційне повідомлення, що й називають рефератом.

2. Анотації. Це стисла характеристика твору друку (їх сукупності або частин) з точки зору змісту, призначення, виду, форми та інших особливостей. Вона, як правило, складається на видання в цілому (книгу, журнал, збірник). Метою анотації є інформування користувачів стосовно основного предметно-тематичного змісту документа, аспектів розгляду теми, матеріалу, на базі якого проведено дослідження, його географічних аспектів та хронологічних рамок.

Анотація сприяє орієнтації користувачів інформації у документальних потоках, у системі документальних комунікацій у цілому, вона допомагає відібрати потрібну літературу, заздалегідь націлити читача на особливості змісту й форми документа, висвітлює його позитивні якості та своєрідність. Середній обсяг анотації 600 др. Знаків.

Анотації поділяються на рекомендаційні та довідкові.

Рекомендаційна – дає характеристику й оцінку документа з огляду на його цільове та читацьке призначення, служить пропаганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання.

Довідкова анотація стисло уточнює незрозумілий заголовок і повідомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа.

За критерієм глибини згортання інформації виділяють розширені та реферативні анотації.

Розширена – крім характеристики твору друку, може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості.

Реферативна анотація – це синтез індикативних та інформативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного документа називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, переказ його змісту або окремих аспектів змісту.

У бібліографічній практиці за цим же критерієм виділяють три типи анотацій: формальні, пояснювальні та розгорнуті (аналітичні).

Формальна – вміщує додаткові відомості бібліографічного характеру, відсутні у бібліографічному описі.

Пояснювальна – також містить ряд формальних характеристик, але вони стосуються не типу документа, а висвітлюють тип здійсненого автором книги чи статті дослідження.

Найбільш інформативним типом анотації є розгорнута (аналітична) анотація, крім формальних характеристик, вона включає елементи аналізу предметно-тематичного змісту документа.

За формою, згідно з типізацією В. П. Леонова, виділяються традиційні та телеграфні анотації.

Традиційні мають форму завершеного текстового повідомлення, а телеграфні подаються у вигляді формалізованого тексту, який за зовнішніми ознаками нагадує телеграфне повідомлення.

Залежно від кількості опрацьованих джерел анотації бувають монографічні та зведені (групові).

Монографічна – передає зміст одного тексту, твору друку, а зведена – декількох текстів, творів, тематично пов'язаних між собою.

У практиці анотування мають місце різні типи анотацій, в яких поєднуються функціональні ознаки та засоби характеристики документа. Завдяки цьому і довідкова, і рекомендаційна анотація буває до того ж загальною, аналітичною або груповою.

3. Огляди. У структурі інформаційної діяльності вагоме значення належить оглядово-аналітичній діяльності. Мета цього напряму – інформаційне забезпечення управлінських рішень і створення системи інформаційної підтримки базової діяльності користувачів інформації. Основним засобом виконання цих завдань є підготовка оглядової інформації.

Оглядова інформація – це систематизована узагальнена інформація про стан об’єкта (предмета, питання). Під станом об'єкта розуміють його науковий або технічний рівень, організаційно-економічну ситуацію і тенденції розвитку.

Оглядовий документ – це інформаційний документ, який містить один або кілька оглядів. Він відображає зміст основних первинних документів з певної проблеми (теми, питання), оцінку їх на основі їхньої аналітично-синтетичної обробки. Його основу становить огляд.

Огляд – це текст, який містить концентровану інформацію, отриману в результаті відбору, аналізу, систематизації і логічного узагальнення відомостей з великої кількості першоджерел з певної теми за певний проміжок часу.

Оглядовий документ як вторинний (інформаційний) документ має певні специфічні риси:

1. це інформаційна модель стану, тенденцій розвитку та шляхів вирішення проблеми;

2. це узагальнена характеристика кількох чи сукупності документів.

Оглядові документи класифікують за різними ознаками. За глибиною згортання інформації розрізняють аналітичні огляди, які містять аргументовану оцінку інформації, рекомендації з її використання і реферативні огляди описового характеру. Крім того, готують бібліографічні огляди, які містять характеристики первинних документів як джерел інформації, що появилися за певний час або об'єднані якоюсь спільною ознакою. Другий та третій види оглядів часто називаються інформаційними оглядами.

За цільовим призначенням та методикою створення розрізняють такі види оглядових документів: експрес-інформація, бібліографічний огляд, реферативний огляд, огляд обґрунтування, щорічний огляд, щорічна доповідь, оглядова довідка тощо.

Інформаційний огляд посідає провідне місце в системі інформаційних документів. Його особливістю є те, що інформаційний огляд складають шляхом логічної обробки документної інформації з метою одержання вихідного знання про стан, розвиток і можливі шляхи вирішення проблеми.

Інформаційний реферативний огляд містить систематизовані дані і факти, узагальнену інформацію про стан розробки питання без їхньої критичної (наукової, технічної, економічної) оцінки автором огляду. Основне призначення інформаційного огляду — орієнтування споживачів інформації на ознайомлення зі станом розробки проблеми, питання.

Аналітичний огляд – це детальна розповідь, де подано зведену характеристику певного питання, проблеми, теми, що базується на інформації, отриманій з літератури. Як правило, в кожному огляді використовуються десятки джерел (книг, статей, доповідей, патентів тощо). Їх мета – узагальнити основні тенденції

Оглядова доповідь містить відомості про окремі аспекти стану науково-практичних напрямів, проблем, об’єктів, організацій тощо. Вона має суттєве значення для оцінки поточних змін стану питання (проблеми, теми), що розглядається.

Бібліографічний огляд – це огляд, який містить зв’язну і послідовну бібліографічну характеристику сукупності документних джерел з певного питання (проблеми, теми), що вийшли за певний період часу, а також бібліографічні описи цих документів. Слід розрізняти анотований бібліографічний список і бібліографічний огляд. У першому з них подають бібліографічний опис та анотацію документів, у другому — логічний послідовний виклад змісту первинних документів, їхній бібліографічний опис та огляд документів.

Бібліографічний огляд містить зведену характеристику документів, виконану на основі документографічного аналізу. У бібліографічному огляді подають узагальнений опис змістових елементів, а також наводять формальні ознаки, характерні для цих видань.

Огляд стану питання – це огляд, що містить систематизовану й узагальнену інформацію про стан наукової розробки і практичної реалізації, тенденції розвитку питання, що розглядається (сфери науки або техніки, галузі, підгалузі, проблеми, питання, об’єкта, організації і т. ін.).

Прогнозний огляд містить аналіз інформації, яка відображає характер змін стану досліджуваного об’єкта (його структури, найважливіших показників і чинників, що визначають його розвиток), з метою виявлення закономірностей розвитку об’єкта, необхідних для проведення робіт з прогнозування. Цей огляд базується на аналізі первинних документів глибокої ретроспективи.

Інформаційний звіт про діяльність розпочинається з анотації або реферата з коротким викладом завдання дослідження та отриманих результатів і зі вступу, в якому характеризуються вітчизняні й зарубіжні досягнення з досліджуваної проблеми. У самому тексті звіту викладають зміст завдання, формулюють технічне завдання, аналізують відомі методи і способи вирішення, розрахунки і результати експериментів. Завершується звіт висновками із зіставленням та аналізом результатів, отриманих у ході дослідження теоретичних та експериментальних даних, і, нарешті, висновками з оцінкою результатів і шляхів їх використання.

4. Хрестоматії - грец. chrestomátheia, від chrestós - корисний і manthano - вчуся), учбова книга, що є знань, - художніх, мемуарних, наукових, публіцистичних або уривків з них, а також різних документів. Зазвичай матеріали, що включаються до хрестоматії, підбирають відповідно до цілей вчення певного предмету. Включені в Хрестоматію тексти часто супроводжуються невеликими довідками про авторів і короткими коментарями.

До Хрестоматії за принципами складання примикають збірки систематично підібраних документів і матеріалів, що носять довідковий характер, книги текстів для читання на іноземних мовах (адаптовані або оригінальні), т.з. книги для читання з якої-небудь галузі знання, призначені перш за все для самоосвіти, а також антології - збірки вибраних творів якої-небудь літератури або літературного жанру.