1. Неадекватне уявлення про реальних суб'єктів корпоративного сектора національного бізнесу.

Прояви:

• віднесення до корпорацій акціонерних товариств, які не залучують капітал для свого розвитку через механізм випуску і обігу цінних паперів на фондовому ринку;

• обмеженість кількості фактичних корпорацій декількома десятками емітентів, цінні папери яких обертаються на фондовому ринку;

• штучне поширення на акціонерні товариства, що не фігурують на фондовому ринку, принципів та регламенту діяльності, властивих корпорації (публічній компанії).

Наслідки:

• безперспективність пасивного очікування автоматичного впливу господарської форми акціонерного товариства (нав'язаної об'єктам приватизації) на активізацію інвестиційного процесу;

• перевантаження органа державного регулювання (ДКЦПФР) наглядом за діяльністю більш 30 тис. суб'єктів бізнесу, що не є фактичними учасниками фондового ринку;

• марність тотальної інформаційної прозорості акціонерних товариств, що не є корпораціями;

• надмірність системи обліку корпоративних прав інфраструктурною мережею фондового ринку.

Засоби протидії:

• законодавча регламентація діяльності корпорацій у законопроекті «Про акціонерні товариства»;

• корекція стратегії державного регулювання і її орієнтація на взаємини корпорацій-емітентів цінних паперів з інвесторами.

2. Недостатня активність законодавчої і виконавчої влади в сфері розвитку фондового ринку.

Прояви:

• багаторічне гальмування розгляду і прийняття законопроектів «Про акціонерні товариства», «Про емісійні цінні папери», «Про цінні папери і фондовий ринок» (у новій редакції);

• ігнорування істотних положень «Програми розвитку фондового ринку України на 2001 – 2005 роках» і пропозицій ДКЦПФР, спрямованих на упорядкування і зміцнення позицій вітчизняного фондового ринку;

• пасивне ставлення до реального розвитку мережі національних інституціональних інвесторів.

Наслідки:

• Акціонерні товариства, як одна з форм господарчого товариства, сама по собі не привела до активізації інвестиційного процесу;

• за 12 років реформування економіки не досягнуто оптимального балансу державного регулювання і саморегулювання на фондовому ринку;

• у сфері діяльності національних інституціональних інвесторів (страхові компанії, інвестиційні і пенсійні фонди, інвестиційні компанії, комерційні банки) зосереджені мізерні активи, які не здатні суттєво впливати на інвестиційний процес;

• національний фондовий ринок має передумови виродження унаслідок відтоку національних заощаджень і цінних паперів на зарубіжні ринки.

Засоби протидії:

• створення інвестиційно привабливого середовища в Україні;

• прискорена та послідовна адаптація до стандартів ЄС у сфері інвестиційного клімату;

• розгляд, узгодження і запровадження в дію проектів актуальних законів і постанов уряду в сферах інвестиційної діяльності і безпосередньо фондового ринку у терміни не більш 2-х років;

• розробка спеціальної концепції активізації інвестиційних процесів у національній економіці.