- •Концепція фінансової безпеки України*
- •І. Вступ
- •1.1. Основні поняття
- •2. Предмет, суб’єкти та цілі забезпечення фінансової безпеки україни
- •3. Принципи ідентфікації загроз фінансовій безпеці україни
- •Іі. Ідентифікація загроз та формалізація інтересів фінансової безпеки україни
- •4. Бюджетна сфера та державне регулювання фінансових ринків.
- •6. Грошово-кредитна сфера
- •7. Страхування
- •8. Небанківські фінансові послуги
- •9. Фондовий ринок
- •1. Неадекватне уявлення про реальних суб'єктів корпоративного сектора національного бізнесу.
- •2. Недостатня активність законодавчої і виконавчої влади в сфері розвитку фондового ринку.
- •3. Корупція
- •1. Незахищеність національного емітента від деструктивних дій інвесторів.
- •2. Неадекватна інформаційна прозорість емітента
- •3. Відсутність корпоративної культури
- •4. Низька конкурентноздатність фондового ринку
- •5. Специфіка обігу на фондовому ринку грошей злочинного походження.
- •10. Вплив глобалізації на фінансову систему україни
3. Корупція
Прояви:
навмисна протидія ліцензуванню професійної діяльності на фондовому ринку і здійсненню законодавчо регламентованих фондових операцій;
протекціонізм і приховування правопорушень у сфері фондового ринку.
Наслідки:
можливість обігу незареєстрованних і незаконно зареєстрованих цінних паперів;
використання інсайдерскої інформації, маніпулювання курсовою вартістю корпоративних цінних паперів;
додаткові витрати бізнесу на подолання корупційної протидії ділової активності емітентів, інвесторів і професійних учасників ФОР.
Засоби протидії:
введення в законодавство України спеціальних норм, що визначають:
поняття «інсайдер», «інсайдерська інформація», «інсайдерська торгівля», «маніпулювання цінами фондових інструментів», «нечесна торгова практика на фондовому ринку»;
засоби відповідальності, профілактики і припинення корупційних дій у сфері фондового ринка;
порядок захисту своїх законних інтересів і прав потерпілою стороною.
ДРУГИЙ рівень: мікроекономіка і фондовий ринок.
1. Незахищеність національного емітента від деструктивних дій інвесторів.
Прояви:
вороже захоплення контролю над акціонерними товариствами з метою їх перепродажу;
вимивання ліквідних активів;
штучне банкрутство чи поглинання для придбання прав власності на активи акціонерного товариства за мінімальною ціною;
експлуатація природних монополій без вкладення капіталу;
усунення національного конкурента.
Наслідки:
руйнування виробництв;
скорочення робочих місць;
перехід контролю груп підприємств і стратегічних галузей до нерезидентів через концентрацію пакетів цінних паперів;
ігнорування інтересів дрібних (міноритарних) акціонерів, інституціональних інвесторів, корпоративних прав та інтересів держави.
Засоби протидії:
розвиток національних агентств по моніторингу і рейтингуванню інвесторів;
освоєння корпораціями стратегій керування капіталізацією і зниження інвестиційних ризиків;
законодавча (нормативна) регламентація придбання великих пакетів акцій (понад 20 – 25% статутного фонду);
розробка і введення в дію стратегії і програми керування державними корпоративними правами.
2. Неадекватна інформаційна прозорість емітента
Прояви:
перешкода оцінці інвестором реальної вартості і потенціалу корпорації-емітента, прийняттю їм відповідальних інвестиційних рішень;
невідповідність інформації про підприємства-емітенти, цінні папери яких обертаються на фондовому ринку, міжнародним стандартам обліку і звітності;
невизначена колізія між інформаційною прозорістю емітента і комерційною таємницею як основи конкурентних переваг емітента.
Наслідки:
широкий діапазон відхилень курсової вартості ЦП від номінальної (у сотні і тисячі разів);
умови маніпулювання цінами фондових інструментів;
марність оприлюднення інформації про акціонерні товариства, що не пропонують цінні папери для продажу на фондовому ринку;
Засоби протидії:
поширення вимог до звітності, обнародування інформації про акціонерні товариства і кодификацію цінних паперів винятково на корпорації;
диференціація інформації, що розкривається, про емітента в інтересах: акціонерів підприємства, інвесторів і держави (органа нагляду);
адаптація інформації про емітента до міжнародних стандартів обліку і звітності;
національне рейтингування емітентів.
