11.2. Територіальні особливості економіки регіонів

Господарська характеристика регіонів насамперед відобра­жає територіально-виробничі комплекси, що склались у кож­ному окремому регіоні. Сьогодні вони є структурно і якісно деформовані, переважно екстенсивного типу. У їхній промис­ловій структурі переважають найменш ефективні добувні галу­зі, зокрема важкої промисловості із застарілими технологіями рівня 60-70 років, а також підприємства з виробництва військо­вої продукції. Зазначені галузі майже не задовольняють внут­рішній ринковий попит на споживчі товари. Великі промислові підприємства Східних і Південних регіонів, а також Донеччини на споживчий ринок безпосередньо дають від 5 до 25% вартос­ті своїх виробів. За роки перебудови під впливом бурхливих темпів інфляції, перекосів у рівнях і співвідношеннях цін, спа­ду виробництва, його структура стає ще більш спотвореною. У 90-х роках за рахунок бурхливого підви­щення цін питома вага валового продукту в грошовому виразі від вугільної промисловості, енергетики і чорної металургії зросла у вартості промислової продукції більш як у 2 рази (до 51%). Водночас частка вартості продукції легкої та харчової промисловості, навпаки, зменшилася більш як у 2 рази. Це свідчить, що макроструктура економіки деформується, загострюючи проблему товарної дефіцитності, а також дефіцит державного і місцевого бюджетів.

У свій час у місцях концентрації промисловості без глибо­ких техніко-економічних обгрунтувань було штучно насадже­но чималу кількість об'єктів з високими капітало- і енергомісткістю, які виснажували місцеві ресурси, забруднювали навко­лишнє середовище. Все це не дає очікуваного ефекту ні відпо­відним регіонам, ні державі. Вибірковий економічний аналіз свідчить, що тепер їх потенціал взагалі використовується на 15-20%, а деякі підприємства навіть зовсім не працюють.

Структура багатьох аграрних регіонів Степу, Лісостепу, Полісся, передгірських і гірських зон Карпат і Криму також страждає однобокістю, внутрішньою незбалансованістю: з од­ного боку між галузями сільського господарства, а з іншого – між виробництвом сировини і можливостями її глибокої про­мислової переробки і зберігання, розвитком виробничої, ринкової й соціальної інфраструктур сільських місцевостей.

Вимагають особливої уваги до себе регіони Приазов'я і Причорномор'я, як регіони не лише розвитку промисловості та сільського господарства, але й формування морегосподарських комплексів, які мають велике економічне значення для України. У цих регіонах з розпадом СРСР виникли гострі й складні політичні, економічні та екологічні проблеми, роз­в'язання яких вимагає чіткого правового забезпечення. Зокре­ма підлягає перегляду правовий статус Азовського і Чорного морів, ефективного використання їх шельфу, мореплавства, рибальства, охорони морського середовища тощо у зв'язку з новими відносинами України з Росією і Грузією. Повернення і розселення татарського народу викликало проблеми в Криму.

У Донбасі та Придніпров'ї також досить складна ситуація, яка пов'язана з кризою добувної промисловості, металургії й важкого машинобудування, а також подолання їх загрозливого екологічного стану. Людські характеристики регіонів висвіт­люють особливості територіальних ринків праці, соціально-демографічну специфіку структури трудового потенціалу, вар­тісні кон'юнктури робочих місць, особливості динаміки зайня­тості у різних секторах економіки того чи іншого регіону.

Специфічність та неповторність кожного регіону вимагає вдосконалення механізму управління його соціально-економічним розвитком. Цей механізм включає регулювання тери­торіальної диференціації за критерієм ступеня концентрації населення і форм його просторової організації, динаміки їх змін у часі. Це дає підстави для більш раціонального проекту­вання і розвитку сфери прикладання праці.

Так, у Західному регіоні основна частина працездатного населення зосереджена в сільській місцевості. Низька землезабезпеченість сільських жителів загострює проблему зайнятості працездатного насе­лення цього краю. Саме тут найбільший показник безробіття: Івано-Франківська область – 6,2%, Волинська – 7,0, Львівська – 7,4, проти 4,1% по Україні.

Кожний регіон, навіть кожна окрема місцевість, має свою специфіку і структуру трудового потенціалу, з одного боку, і резерви активізації трудової діяльності в забезпеченні повноти зайнятості, з другого. Звідси випливає і ефективність функці­онування ринку праці. У зв'язку із згортанням промислового виробництва має місце значне закриття робочих місць, поява нових обмежена. Робоча сила повністю або частково вивіль­няється, особливо у великих промислових центрах, поповню­ючи соціальне коло безробітних. Іде вкрай негативний процес дискваліфікації робочої сили і висококласних фа­хівців, що ставить під загрозу майбутній промисловий розви­ток із застосуванням новітніх технологій.

Важливим фактором прискорення появи нових робочих місць, зняття напруги у зв’язку з низьким коефіцієнтом зайня­тості та зростанням безробіття і, що найголовніше, – підне­сення рівня прибутків переважної більшості збіднілого насе­лення, є активізація розвитку підприємництва. Йдеться, перш за все, про створення та розвиток малих і середніх підприєм­ницьких структур на базі приватної власності, приватизацію державних підприємств. Державна політика підтримки малого і середнього бізнесу може забезпечити швидке економічне пожвавлення і зростання.

Малий бізнес ініціює економічне зростання на базі ши­рокого використання новітніх науково-технічних досягнень, технологічного й організаційного оновлення товаровиробництва та розширення послуг у задоволенні потреб споживачів.

Держава і суспільство тут позитивно сприймають підпри­ємництво як важливу форму ефективного господарювання. Для його прогресу використовуються різні методи і важелі економічної підтримки. Як результат – малі й середні підпри­ємницькі структури вносять вагомий внесок в економіку бага­тьох країн. Зокрема вони забезпечують понад 40% ВВП США та 57% кількості зайнятих, в Японії понад 50% ВВП та більше 80% кількості зайнятих, у ФРН – відповідно 70% і 66%.

Таким чином, регіон – це не просто просторова основа держави, а склад­на економічна, соціально-політична і правова система, що во­лодіє власними закономірностями функціонування та органі­заційної побудови, на якій проживає населення і діє влада, що реалізується через юридичні норми, розвивається виробничо-господарська та фінансово-економічна діяльність.

Складові елементи адміністративно-територіальної системи соціальної спільності (регіону) – територія, населення і влада.

Тому головне – мати достатньо високоефективну економіку, що здатна створити для людини достойні умови життя.