10.1. Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) складається з галузей і підгалузей промислового виробництва, що спеціалізуються на видобутку, збагаченні, переробці й споживанні твердого мінерального, рідкого й газового палива, виробництві, передачі і використанні електроенергії й тепла. Він є базовим в економіці України і впливає на рівень її розвитку. Від стану енергетики, основою якої є паливна промисловість, залежить науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація суспільного виробництва.

Структура ПЕК формується з урахуванням паливно-енергетичного балансу (ПЕБ), що склався, і відображає територіальну специфіку видобутку (виробництва) і споживання паливних та енергетичних ресурсів. Паливно-енергетичний баланс характеризується високою питомою вагою кам’яного вугілля, атомної енергії і незначним використанням гідроенергії, а також продуктів нафтопереробки.

У 2005 р. в Україні вироблялося близько 90 млн. т умовного палива, але для енергозабезпечення потрібно 250 млн. т. Україна забезпечує енергетичні потреби власними ресурсами на 42%, у вугіллі – на 83%, у газі – на 22%, у нафті на 8-10%. Значна маса енергоносіїв імпортується: вугілля – 20 млн. т, нафти – 28 млн. т, газу 40–45 млрд. м³.

Паливна промисловість складається із кам’яно- та буровугільної, нафто- та газовидобувної, торф’яної та нафтопереробної галузей.

Забезпеченість паливом значно впливає на розміщення підприємств важкої індустрії (найбільші споживачі палива). Переробка палива – основа формування про­мислових комплексів, особливо нафто- і вуглехімічних. Паливо – фактор формування промислових районів. Дешеве паливо основа розвивитку паливомістких виробництв, спеціалізації господарства районів, а також сировина для виробництва різномані­тної продукції. Наприклад, із нафти виробляють паливні матеріали, масла та мастила, пластмаси, мийні речовини, синтетичні волокна, а з природного газу – синтетичні спирти й білкові препарати, сірку. Вугілля – сировина для виробництва пласт­мас, бензину та інших продуктів.

У структурі промисловості на паливну припадає 15% вартості основних фондів і майже 8% промислово-виробничого персоналу, 12% вартості промислової продукції.

В Україні з 50-х років до 1987 р. видобуток палива, особливо газу, поступово зростав, а потім почав спадати переважно внаслідок погіршення гірничо-геологічних умов видобутку вугілля в Донбасі, нестабільності роботи вугільної, нафтової і газової промисловості.

Більш рівномірному розміщенню паливної промисловості сприяли створен­ня вугільної промисловості у західному регіоні, нафтової й газової – у східному, буровугільної – у Черкаській та Житомирській областях. Поділля, південні області та АР Крим споживають привізне вугілля.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива посідає перше місце серед інших галузей. В 2005 р. видобуток кам’яного і бурого вугілля становив понад 60 млн. т., а необхідно не менш як 100 млн. т.

Донецький басейн є основним районом видобутку кам'яного вугілля. Вугілля видобувають в шахтах. Коксівне вугілля (131 шахта) видобувають у центральній частині Донецької області (Єнакієво, Горлівка, Макіївка, Донецьк, Красноармійськ, Костянтинівка та ін.), Краснодонському й Кадіївському районах Луганської області. Енергетичне вугілля (295 шахт) – в Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області. Освоюється Західний Донбас. Собівартість вугілля Донбасу досить висока.

У Львівсько-Волинському кам'яновугільному басейні видобувають понад 5 млн т. вугілля, запаси його невеликі. Основні споживачі – Бурштинська та Добротвірська ТЕС.

Дніпровський буровугільний басейн об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровсь­кої областей (понад 100 родовищ). Вугілля низькоякісне, використовується переважно для місцевих потреб. Відкритим способом можна видобувати у Кіровоградській, Дніпропет­ровській та Черкаській областях. Видобуток становить понад 1 млн. т.

Нафтова промисловість має низькі показниками. Щороку видобувається близько 4 млн т. нафти. Перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна Україна, де розробляються Гнідинцівське та Прилуцьке нафтогазові родовища у Чернігівській області, у Сумській – Охтирське і Качанівське, у Полтавській – Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища. Тут видобувають більшість нафти України. На другому місці Прикарпаття, де розробляються Бориславське й Долинське нафтогазові родовища. Видобуток нафти тут невеликий через вичерпаність запасів. Собівартість нафти досить висока.

Через територію України з Росії у Західну Європу пролягає нафтопровід «Дружба», а також нафтопроводи до Кременчука й Лисичанська. Внутрішні нафтопроводи: Одеса-Кременчук та Одеса-Броди-Гданськ. Працює нафтовий термінал у м. Півден­ному біля Одеси потужністю 40 млн т.

Нині Україна не забезпечена влас­ною нафтою і нафтопродуктами.

Нафтопереробна промисловість. В Україні діють Лисичанський, Кременчуцький, Одеський, Херсонський, Бердянський, Дрогобицький, Львівський і Надвірнянський нафтопереробні заводи. Власними ресурсами потребу в нафті Україна забезпечує частково (потрібно до 45 млн. т нафти на рік). Потужності нафтопереробної промисловості сягають 60 млн. т річ­ної первинної переробки. Використовуються вони частково.

Основними шляхами більш повного забезпечення України енергоносіями є розвідка родовищ, розробка нетрадиційних нафтогазоносних об'єктів – глибинних зон земної кори на суходолі і зон гідратоутворення (ЗГУ) на дні Чорного моря.

Газова промисловість сформувалася в Україні у післявоєнні роки на базі розвіданих родовищ природного газу. Нині видобуток природного газу становить понад 18 млрд. м³ (у 1975 р. – 68 млрд. м³ ) на рік, а потрібно до 70 млрд. м³.

Передкарпатська нафтогазоносна область. На неї припадає 3,1% видобутку газу в Україні. Газ видобувають переважно з незна­чних глибин. Розвідані запаси газу становлять 94 млрд. м³. Дашавське родовище використовується для підземного зберігання газу, Більче-Волицьке газове родовище експлуатується з 1949 р., Космацьке – з 1969 р., його газоконденсат переробляється на Надвірнянському нафтопереробному заводі. Опарське, Угорське й Рудківське родовища дуже вичерпані. Відкрито ще низку родовищ промислового значення (Немирівське, Солотвинське, Мукачівське, Іршавське).

Дніпровсько-Донецька газоносна область – найбільша в Україні (93,8% загального видобутку газу). Основні родовища природного газу в Харківській області (Шебелинське, Хрестищенське, Кегичівське, Дружелюбівське й Західнохрестищенське), Сумській (Рибальське, Качанівське), Полтавській (Солохо-Диканське), Дніпропетровській (Перешепинське) та Чернігівській (Гнідинцівське) областях. Усього понад 110 газових родовищ, запаси газу яких становлять 785,4 млрд. м³. Найбільше з цих родовищ за запасами газу – Шебелинське (80% усіх запасів Україні), на другому місці – Західнохрестищенське газоконденсатне родовище (діє з 1970 р.), далі Гнідинцівське нафтогазоконденсатне родовище – одне з найпродуктивніших в Україні (діє з 1960 р.).

У Причорноморсько-Кримській нафтогазоносній області відкрито й експлуатуються 17 газових родовищ із загальними запасами газу 14,3 млрд. м³. Найбільші з них Голіцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське.

Специфічного рисою розміщення газовидобувної промисловості є високий рівень її територіальної концентрації та орієнтація видобутку на найвигідніші умови експлуатації родовищ. 4/5 видобутого природного газу споживається у промисловості. Супутні гази нафтових родовищ – сировина для хімії органічного синтезу, виробництва бензину.

У паливному балансі певну роль відіграють утилізація промислових газів та виробництво штучного газу з твердого палива (Лисичанськ).

Крім комунально-побутового сектора та автотранспорту газ використовується в нафтохімії, продуктом якої є синтетичні матеріали. На комунально-побутові послуги витрачається 17 млрд м³, а на виробництво електроенергії – майже 34 млрд м³ газу за рік.

Через Україну пролягає магістральний газопровід Уренгой-Ужгород і газопроводи внутрішнього значення: Дашава-Київ; Шебелинка-Полтава-Київ; Шебелинка-Одеса; Шебелинка-Дніпропетровськ-Кривий Ріг та інші, які здебільшого перекачують імпортний газ. Найбільшє підземнє газосховище – Богородчанське (Івано-Франківська область) місткістю 15–17 млрд. м³ газу.

Торфова промисловість. Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видо­буток його невеликий. У вигляді брикетів торф використовують як паливо. У сільському господарстві його застосовують для виготовлен­ня органічних добрив, торфоізоляційних плит.

Електроенергетика. Ця галузь впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній електропередач дає змогу освоювати паливні ресурси. Достатня кількість електроенергії притягує до себе виробництво електросталі, алюмінію та інших кольорових металів, в яких значна частка енергетичних витрат у собівартості готової продукції. У Донбасі, Придніпров'ї електроенергетика визначає виробничу спеціалізацію, і є основою формування ТВК.

У розвитку й розміщенні електроенергетики в Україні визначаль­ними є принципи: концентрації виробництва електроенергії на великих районних електростанціях (ДРЕС), які використовують дешеве паливо й гідроенергоресурси; комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів; освоєння гідроенергоресурсів з урахуванням комплексного розв'язання завдань електроенергетики, транспорту, водопостачання, іригації та рибництва; випереджального розвитку атомної енергетики, особливо в районах з напруженим ПЕБ.

Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливно-енергетичних ресурсів, споживачів електроенергії. Нині майже 1/3 електроенергії виробляється у районах споживання і понад 2/3 – у районах видобутку палива.

В Україні діють чотири види електростанцій:

1) теплові – працюють на твердому, рідкому й газоподібному паливі. Серед них вирізняють конденсаційні й теплоелектроцентралі;

2) атомні – в якості палива використовують уран або інші радіоактивні елементи;

3) гідравлічні – використовують гідроресурси, це гідроелектростанції та гідростимуляційні електростанції;

4) електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії.

Теплові електричні станції найпоширеніші в Україні і вони виробляють понад 48% усієї електричної енергії. Велика частка вугілля в структурі палива, яке використовують ТЕС. Перевагою ТЕС є відносно вільне розміщення, вдвоє менший обсяг капіталовкладень порівняно з АЕС. Найбільші ДРЕС: Вуглегірська, Старобешівська, Курахівська. Слов'янська, Криворізька-2, Придніпровська, Бурштинська, Запорізька, Ладижинська, Трипільська та ін.

Все більшого значення набувають теплоелектроцентралі (ТЕЦ), споруджені поблизу споживача, оскільки радіус транспортування від них тепла до 12 км, а коефіцієнт корисного використання тепла становить 70%, тоді як на ТЕС – тільки 35%. ТЕЦ обігрівають 25 міст України. Найбільші з них – Київська ТЕЦ-5, Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ-5, Одеська, Калуська, Краматорська та ін.

Атомні електростанції не пов'язані з родовищами видобутку палива. Тому АЕС в розміщенні зорієнтовані на споживачів, особливо на райони з обме­женими ресурсами палива та гідроенергії. Запасів урану в Україні вистачить більш як на 100 років. Нині річний видобуток урану становить 400 т за рік. За виробництвом уранового концентрату Україна посідає провідне місце у світі, але немає виробництва ядерного палива з концентрату.

В Україні працюють потужні атомні електростанції: Південноукраїнська, Запорізька, Рівненська, Хмельницька, які виробляють 45% електричної енергії.

Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють електроенергію, яка у 5–6 разів дешевша ніж вироблена на ТЕС. Коефіцієнт корисної дії ГЕС становить понад 80%. Однак розміщення їх залежить від природних умов і виробництво електроенергії має сезонний характер. Гідроенергетика посідає незначне місце в енергетиці України – до 9% потужностей і 6% виробництва електроенергії. Основні гідроелектростанції, побудовані на Дніпрі – Дніпрогес, Кременчуцька, Дніпродзержинська, Каховська, Канівська і Київська; на Дністрі – Дністровська ГЕС-ГАЕС; у Закарпатській області – Теребле-Ріцька. Збудовано каскади невеликих ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг. У 2006 році введена в дію Ташлицька ГАЕС, добудо­вується Дністровська.

Гідроакумуляційні електростанції (ГАЕС) – Київська, Дністровська забезпечують споживачів електроенергією у пікові години. ГАЕС працюють за принципом переміщення того самого обсягу води між двома басейнами.

Ство­рено Об'єднану енергетичну систему України (ОЕС), 4 державні акціонерні енергогенеруючі компанії (ДАЕК), до яких увійшли всі ТЕС потужністю понад 500 МВт кожна і дві гідрогенеруючі компанії. Діють 24 обласні енергопостачальні компанії та дві міські (Київська, Севастопольська), а також «Крименерго». Усі 5 АЕС входять в об'єднання «Енергоатом». Енергосистема України пов'язана з енергосистемами сусідніх з нею держав.

Виробництво електроенергії становить близько 180 млрд. кВт-год.

Нетрадиційні джерела енергії. Серед них перспективними в Україні є вітрові, сонячні та ін. В Україні будуються 9 ВЕС, 5 із них знаходяться у Криму. Найбільшою є Донузлавська ВЕС (53 вітрових агрегати); Акташська (14), Чорноморська (4), Сакська (23) та Євпаторійська. У Миколаївській області працює Аджигільська ВЕС (3), на Херсонщіні – Асканійська та Новоазовська (12), на Львівщіні – Трускавецька (7). Усі вітрові електростанції виробляють понад 4 млн кВт-год електроенегрії.

Проблеми й перспективи розвитку ПЕК. Відпові­дно до «Національної енергетичної програми» пов'язані із збільшенням масштабів геологічних досліджень традиційних видів палива – нафти, газу в Причорноморській низовині, Прикарпатті й Закарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині. У Донецькому басейні збільшувати видо­буток вугілля, технічно переоснастити й реконструювати застарілий шахтний фонд.

Перспективним є використання: метану ву­гільних пластів, невеликих і дрібних покладів нафти, газу й газоконденсату в старих нафтогазодобувних регіонах. Ресурси шахтного метану в Донбасі становлять 1,7–2,0 трлн. м³ (9-те місце у світі).

Будувати нові блоки АЕС під землею з багаторазовим рівнем захисту.

Збільшувати виробництво електроенергії з нетрадиційних джерел. Використовувати енергію термальних вод, малих річок, вітру, сонця, морських хвиль, сірководню.

Національною енергетичною програмою передбачено збільшити енергопотенціал України з 55,1 млн. кВт до 72,9 млн. кВт (2010 р.). Загальний потенціал ТЕС у 2010 р. планується довести до 40,3 млн. кВт. Передбачається введення 11 вітрових електростанцій у Криму, південних районах України. Потужність ВЕС у 2010 р. має становити до 2000 МВт.